Re: цензії

Український письменник, перекладач і літературознавець Григорій Кочур народився 17 листопада 1908 року в селі ФеськівкаМенського району Чернігівської області в селянській родині. Надзвичайні здібності виявилися ще в ранньому дитинстві; читати навчився в три роки. У 1928 році закінчив Менську семирічну школу. У 1928–1932 роках навчався в Київському інституті народної освіти (як тоді називали Університет Св. Володимира, теперішній Київський національний університет ім. Т. Шевченка), де його викладачами були професориС. Савченко, М. Калинович, Б. Якубський, С. Маслов, М. Зеров. В інституті зустрів майбутню дружину – Ірину Воронович (доньку одного з керівників капели «Думка»), яка навчалася на російській філології. Після закінчення інституту Григорій Кочур і його дружина вчителювали в Тирасполі (тепер Молдова), у 1933 році в них народився син Андрій. Ще студентом Григорій Кочур був залучений до роботи над антологією нової французької поезії (1930), потім брав участь у підготовці хрестоматії «Антична література» (1935). У 1936–1941 роках Григорій Кочур працював завідувачем кафедри західної літератури та теорії літератури Вінницького педагогічного інституту. Своєї дисертації про творчість Поля Верлена Григорій Кочур не встиг захистити через початок війни. З початком війни Вінницький педагогічний інститут евакуювали, а родину Кочурів відрядили до Полтавського педагогічного інституту; через декілька тижнів Полтаву захопили німці. Там Григорій Кочур працював в історичному музеї. У 1943 році Григорія Кочура як «пособника окупантів та українського буржуазного націоналіста» арештували. Він отримав 10 років таборів і 5 років ущемлення в правах. Ув’язнення відбував у місті Інта (Комі АРСР), у таборі Григорій Кочур був шахтарем, далі нормувальником на шахті. Але і в тих умовах Григорій Кочур перекладав, писав власні вірші, вивчав мови. Після звільнення (1953) і реабілітації (1962) Григорій Кочур повернувся в Україну й оселився в місті Ірпіньпід Києвом. В Ірпені Григорій Кочур прожив до кінця життя. Помер 15 грудня 1994 року.

У 1960-х роках Григорій Кочур був неформальним лідером українського перекладацького цеху, належав до ключових фігур національно-культурного відродження в Україні. У 1969 році вийшла книжка вибраних перекладів Григорія Кочура «Відлуння». Під час репресій проти української інтеліґенції у 1973 році Григорій Кочур був виключений зі Спілки письменників України, практично позбавлений можливості друкуватися. У 1988 році Григорій Кочур був поновлений у Спілці письменників України. У 1989 році вийшла його поетична збірка «Інтинський зошит». У ній є, зокрема, і своєрідна «поетична автобіографія» Григорія Кочура:

Вони, що захват і роздум свій,

Окриливши словом, кидали в світ,

Вони супроводять мене всі роки –

Життя минає в такті їх кроків.

Іще хлоп’я, непомітне між людом,

Сп’янявсь я людського слова чудом:

Вже був то не затишок рідних левад,

Де вітер хистку лозу коливав,

А правда цієї землі прастара,

Яку почув і втілив Тарас,

І цвіла в лісового озера плесі

Прозора безодня молодій Лесі,

І дихало поле мінливо-безкрайне

Гіркими й п’янкими болями Гайне,

Там спіла Бодлерова терпкість різьблена,

Там плакала осінь сльозами Верлена,

Перекотиполя висхлим зелом

Метався й скарживсь бездомний Віллон,

І води весняні, й грози кипучі

В причаєний хаос вергав Тютчев,

То знов глибинно бриніли ріки

Тьмяними кришталями співів Рільке,

І грали тривожні простори чи не

Сліпучим тоном кларнетів Тичини?

І жайворонком спурхував Тувім,

І в небо тяг струну золоту він,

І кидавсь я стрімголов, без стерна,

В незвичний світ, що відкрив Пастернак.

Все в тім олітературенім світі

Поети обсіли, мов птахи на вітті.

А дні за днями в безвік спадали,

А сни не збувались, не ближчала далеч,

А сонце пекло, і лили дощі,

І збляклі надії вертали ні з чим.

І от – неволя, якої не видів,

Не відав недолею славний Овідій.

Лиш співного світу обрій безхмарний –

Не тьмаряться звуки, не мовкнуть барви

На проклятих, благословенних путях,

Де життя проходить. Справжнє життя.

У 1991 році був виданий том вибраних перекладів Григорія Кочура «Друге відлуння». Це видання найоб’ємніше презентує перекладацькі зацікавлення (й перекладацький доробок загалом) Григорія Кочура. Там присутні такі переклади: з давньогрецької поезії (Архілох, Алкман, Мімнерм, Тіртей, Алкей, Сапфо, Теогнід, Анакреонт, наслідування Анакреонта, хор із трагедії Софокла «Антігона»), з давньоримської поезії (Горацій, Овідій), з англійської поезії (Дж. Драйден, С. Т. Колрідж, Т. Мур, Дж. Ґ. Байрон, П. Б. Шеллі, Дж. Кітс, А. Ч. Свінберн, О. Вайлд, А. Е. Гаусман, Т. С. Еліот), з білоруської поезії (Я. Купала, М. Богданович, М. Танк, Н. Гілевич, М. Стральцов), з бразильської поезії (Ж. М. Машаду ді Ассіс, Г. Колодій), з грецької поезії (К. Паламас, Л. Мавіліс, К. Кавафіс, Я. Ріцос), з грузинської поезії (Н. Бараташвілі, Г. Табідзе), з єврейської поезії (Д. Гофштейн, Х. Вайнерман, Р. Балясна), з іспанської поезії (А. Мачадо), з італійської поезії (Ф. Петрарка, Дж. Б. Строцці, М. Буонарроті, Дж. Леопарді, Дж. Кардуччі, Дж. Унґаретті, Дж. Родарі), з канадської франкомовної поезії (Е. Нелліган, О. Ґуен), з латиської поезії (Я. Райніс, Я. Судрабкалн), з литовської поезії (Майроніс, В. Міколайтіс-Путінас, Й. Коссу-Александрішкіс, Б. Браджоніс), з нікараґуанської поезії (Р. Даріо), з німецької поезії (П. Флемінґ, А. Ґріфіус, Д. К. фон Лоенштайн, Й. В. Ґете, Г. Гайне), з польської поезії (А. Міцкевич, Ю. Словацький, Ц. К. Норвід, А. Асник, Я. Каспрович, Л. Стафф, М. Павліковська-Ясножевська, Ю. Тувім, В. Броневський), з російської поезії (Г. Державін, О. Пушкін, М. Лермонтов, А. Фет, К. Бальмонт, О. Блок, І. Сєвєрянін), з румунської поезії (М. Емінеску), з серболужицької поезії (Г. Зейлер, М. Косик, Я. Барт-Чішинський), з сербської поезії (М. Настасієвич), із словацької поезії (Я. Коллар, Я. Ботто, П. Орсаґ-Гвєздослав, В. Рой), із словенської поезії (Ф. Прешерн), з поезії США (Г. В. Лонґфелло, Е. А. По, Е. Е. Дікінсон), з французької поезії (Ф. Війон, П. Ж. Беранже, Ш. Бодлер, Л. Мішель, Ф. Коппе, П. Верлен, А. Рембо, Ж. Ренар, П. Валері, Ж. Ромен, Ф. Моріак, С.-Ж. Перс, Т. Дерем, Е. Гільвік, Р. Шар), з хорватської поезії (Т. Уєвич, Д. Тадіянович), з чеської поезії (Ф. Л. Челаковський, К. Г. Маха, Я. Неруда, С. Чех, Я. Врхліцький, Й. С. Махар, П. Безруч, Ф. К. Шалда, О. Бржезіна, С. К. Нейман, В. Дик, К. Томан, Ф. Шрамек, Ф. Гелнер, Ї. Маген, О. Фішер, Ї. Горжейший, Й. Гора, К. Бібл, Ї. Волькер, В. Незвал, Ф. Галас, Ї. Ортен). Видання доповнене перекладом драми В. Шекспіра «Гамлет, принц данський». За словами М. Новикової, «Друге відлуння» – це «одночасно факт української культури, документ нашого часу і “багатоголосий монолог” самого Кочура».

Переклади Григорія Кочура охоплюють 26 століть, починаючи від Архілоха(давньогрецька поезія) і закінчуючи сучасними поетами, три континенти (Європа, Америка й Азія), близько 30 літератур. Загалом Григорій Кочур переклав 130 авторів із 28 мов.

Тісна дружба пов’язувала Григорія Кочура з Миколою Лукашем. Юхим Еткінд про них якось сказав: «Україна може пишатися тим, що вона має таких стовпів художнього перекладу, як Григорій Кочур і Микола Лукаш. Жодна європейська країна не може похвалитися перекладачами такого штибу, які б перекладали з понад трьох десятків мов. Тут Україна тримає першість».

На думку Роксоляни Зорівчак, Григорій Кочур «залишив нам такі зразки перекладацького мистецтва, з якими нелегко й зрівнятися. Його творча індивідуальність ніколи не тяжіє над поезією, яку він перекладає: глибинне знання світової культури, філологічна компетентність та повага, з якою він ставиться до автора, творять це чарівне, дивне перевтілення». О. Чередниченко визначає головні особливості перекладацької діяльності Григорія Кочура: 1. Григорій Кочур «заклав підвалини сучасної історії українського художнього перекладу»; 2. як теоретик перекладу, Григорій Кочур «обґрунтував тезу про множинність перекладацьких інтерпретацій, яка зумовлена низкою об’єктивних (складність об’єкта і історико-культурний контекст перекладу) та суб’єктивних чинників (інтерпретаційна позиція та індивідуальний стиль перекладача)»; 3. Григорій Кочур «сповідував принцип джерелоцентричного перекладу, який передбачає максимально можливе наближення читача перекладу до оригіналу».

Григорій Кочур був співупорядником антологій «Чеська поезія» та «Словацька поезія» (обидві 1964), упорядником збірника «Співець. Із світової поезії кінця ХVIII – першої половини ХІХ сторіччя» (1972), ще цілої низки видань. Григорій Кочур написав чимало літературознавчих статей, зокрема «Штрихи до портрета Максима Рильського» (1965), «Майстри перекладу» (1966), «Шекспір на Україні» (1966), «Данте в українській літературі» (1971), а також розвідок про зарубіжних письменників, передмов, рецензій.

Тільки у 82-річному віці Григорій Кочур отримав можливість прийняти зарубіжні запрошення і виступити з доповідями на наукових конференціях у США(Іллінойський університет, 1991), у Польщі й Чехії (1992).

Григорій Кочур був лауреатом премії ім. М. Рильського (1989). Посмертно був удостоєний Державної премії України ім. Т. Шевченка (1995) за книжку «Друге відлуння», яка в розширеному вигляді вийшла під назвою «Третє відлуння» (2000).

Григорій Кочур був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка, нагороджений медаллю НТШ ім. М. Грушевського.

В Ірпені діє Літературний музей Григорія Кочура.

У Львівському національному університетіім. І. Франка у 1998 році кафедрі перекладознавства та контрастивної лінгвістики присвоєно ім’я Григорія Кочура.

У 2008році на честь 100-річчя Григорія Кочура випущена марка з його портретом.

Вийшли двотомник Григорія Кочура «Література та переклад: Дослідження, рецензії, літературні портрети, інтерв’ю» (Київ, 2008), збірник «Григорій Кочур і український переклад: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ – Ірпінь, 27–29 жовтня 2003 р.) (Київ – Ірпінь, 2004).

Із Григорієм Кочуром мені довелося (мав таке щастя, можна сказати) зустрічатися декілька разів. Вряди-годи я вів щоденник. Зокрема, є записи у синьому блокнотику «Зимова (1986 р.) поїздка в Ірпінь [24.01.1986 – 08.02.1986]», один із них такий:

«5.ІІ.86. Були з татом у Григорія Порфировича Кочура. Людина-оркестр, щоб не сказати: людина-університет; знає все про все, принаймні в області літератури, бо про інше ми й не вели мови. – Г. П. показав нам один брак у “Золотому руні” (антол. ант. поезії): там на одній ілюстрації поставили Геракла вверх ногами. – Г. П. переглядав зміст любовної антології, читав уголос не Вінгранов[ський], а Вінгранівський. Коли дійшли до наймолодших, то про Римарука сказав, що він – симпатичний поет. Показав антологійку ≈ “Нова укр. лірика”, яку упорядкував М. Зеров. Порадив – який саме вірш любовний Драй-Хмари вибрати до антології, і принагідно прочитав з пам’яті один його вірш, написаний вже в тюрмі, і якимось дивом переданий у Київ (вірш починається так: “Обвугленими сірниками...”). – Про Лубківського сказав, що той халтурить у перекладах зі слов. мов (наприклад, дієслово líbat із одного Волькерового вірша перекладає – як любити, а то ж цілувати). – Г. П. згадав – як виступали перед молоддю Гр. Косяченко, Бажан і Осьмачка. Читає Косяченко, йому: повільніше!, бо дуже вже швидко він читає, а він: а я інакше не вмію! – Г. П.: як там Микола? (Лукаш, мається на увазі), був у мене і каже, що вже декілька днів не працює, а я потерпаю. – Коли згадали якось Білорусію, то Г. П. сказав, що вже досить давно неп має зв’язків з білорусами. – Г. П.: Мольнар видав у 60-х рр. у Пряшеві оповідання Винниченка, а я їх купив у Києві (було 3 екз. і я всі купив – для себе і для знайомих). Коли ж Мольнар приїхав сюди, то сказав мені, що не хотів брати зі собою цієї книги, бо не знав чи вдасться її перевезти, а я йому показую ту – яку купив тут. – Заговорили про Тарасову тему – про Й. Бобровського. Г. П. показав нам декілька збірок Й. Б., в одну з них (Сарматський час) він вклав переписану від руки “Пруську елегію”, бо книга видана у ФРН, і там чомусь цей вірш вилучили. Г. П. каже: у нас є вже один великий бобровськолюб і бобровськознавець – Льоня Череватенко. Десь годину ми були у Г. П. К., а потім поїхали до Києва, де дивилися у Молодіжному театрі – “За двома зайцями”. Сміх – здоров’я. Дістали гарний позитивний заряд».

Мій тато Володимир Лучук тісно спілкувався з Григорієм Кочуром. Частково збереглося їхнє листування, яке вважаю доцільним опублікувати при цій нагоді.

Листування Володимира Лучука з Григорієм Кочуром

(Тут подано всі наразі віднайдені в архіві В. Лучука листи Г. Кочура до нього. Копії листів В. Лучука до Г. Кочура люб’язно надав його син Андрій Кочур. Відповідно копії листів Г. Кочура до В. Лучука було надано А. Кочурові для Музею Григорія Кочура в Ірпені).

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 7 жовтня 1963

Добридень, Григорію Порфировичу!

Пробачте грішному, що так довго не писав. Стільки всього пережив, що ніякого настрою до листів не було. Поки поїхав в Болгарію, то мені ці бюрократи вимотали нерви дай боже. Про Болгарію розкажу, як зустрінемось.

Тепер до справ. Д. Паламарчук хай у "Жовтень" пришле сонетів 10, я з ними давно говорив, згодні, але точно не обіцяю, бо зараз – самі знаєте, яка ситуація. В усякому разі, хай негайно шле з маленькою анотацією про 400-річчя Шекспіра.

Ще одно. Павліковську, тобто свої переклади, пришліть, я тут їх хоч у газеті надрукую, і якщо можете, цей її вірш про Тувіма, бо тут я не зміг його дістати.

Оксана Вам не відписала тому, що була з малим у батьків, її по-батькові – Павлівна. І було б дуже добре, якби якийсь аванс нам прислали зараз, бо туго. Пробачте, але пишу це, бо мушу. Цікаво, що викинули мого, бо в Максима Тадейовича [Рильського]я не посмів запитати. Напишіть хоч у декількох словах.

Жду листа.

З глибокою повагою

В. Лучук

Г. КОЧУР — В. ЛУЧУКУ

[Ірпінь, 1963]

Шановний Володимире Івановичу!

Надсилаємо Вам вибраного Мікулашка. Цією збіркою, та ще тією, яка є у Вас, можна обмежитися. Мені було б бажано, щоб Ви переклали таке: Divoké kačeny(стор. 128), Podzimní píseň (стор. 135), Trava(ст. 228). Цей останній вірш мені дуже подобається, але для антології він надто великий, отже доведеться обмежитись тільки початком (83 рядки, до слів "čimrazemumírativstoje"). Оце є покищо в проспекті. А можна ще вибрати якийсь один вірш, напр. Cočlověkmá (ст. 220) чи Zpěvlidskéhosrdce(222), чи що Вам самому припаде до вподоби. І так з Мікулашуком буде покінчено.

Відносно інших Ваших побажань. З Волькром справа стоїть так: його залишив за собою Лукаш. Правда, не виключена можливість, що Лукаш не встигне чи не схоче дечого перекласти, але тим часом він не зрікається, й недавно потвердив свою обіцянку. Безруча вже наперекладано більш, ніж треба. Перекладав я, Лукаш і молодий поет В. Житник, що дуже ним захоплюється, писав про нього дипломну роботу й переклав уже мало не повністю "Сілезькі пісні". Щодо Врхліцького, покищо є ті три віршики, що вмістив колись у Літ[ературній] Україні Рильський, чотири мої переклади (три були у "Всесвіті", ще один – "Годинам прийдешнім", а Паламарчук крім Яна Козіни зробив "Сільський отченаш" і вірш "Джотто та душа". Оце й усе. Малувато. Спробуйте зробити два-три віршики на власний вибір, тільки напишіть, що вибрали.

Тим часом робіть Мікулашка і Врхліцького, а згодом виявиться, очевидно, досить багато всіляких білих плям, які поступово будемо ліквідовувати. Щодо балади Махи, то до мене вже надійшов один переклад її "самопливом". Проте якщо Вам пощастить перекласти краще, візьмемо Ваш.

Відносно словаків. Антологія ще зовсім не в роботі, навіть перекладено не все, хоч залишилося прогалин уже небагато. Вони хочуть видати обидва томи – чеський і словацький – разом, в одному футлярі.

Чого там бракує? Не представлений ніяк Кароль Кузманн. Тичина обіцяв і не зробив. У Гвєздослава є такий вірш "Оживеш". Знайти його можна в першому томі двотомника "Básnické zrenie" Гвєздослава, не пригадую, на якій сторінці, бо книгу віддав да видавництва. Якщо хочете, знайдіть і спробуйте перекласти. Знайдеться й дещо з молодих поетів, але то згодом. Спасибі за "Ленінську молодь". Цих хлопців якось би теж треба залучити, мені вже набридли калічні перекладачі, що не спроможні самі прочитати нескладного тексту. Але ці молоді перекладачі ще досить такі невпевнені. Я зіставив з оригіналом ті вірші, які мене зацікавили, як матеріал для антології – "Площу народу" – Ферка, і "Жницю" та "Хвилину з Шопеном" Горова. Ферко перекладений надто довільно, з багатьма вигадками, що випадають зі стилю. Тут і "вічне сказання", і "хробаки, і свиня свої ратиці ставить". Ви попросіть перекладача, нехай він повернеться до цього віршу, зробить його ще раз, і тоді можна буде дати до антології. Лубківський "Жницю" переклав у надто пухкому ритмі, треба наблизити до нашого традиційного віршування й познищувати такі ніби-рими, як "збіжжя-пісня" – в оригіналі їх нема. У Скунця треба знищити деякі двозначності (хвиля в <…>Волі – хто зна, чи хвиля – волна, чи хвиля – минута), русизми (моросить дощ) і знов нема рими (волі – болем). У шостому рядку недогляд, очевидно, треба "чуття" зам[ість]"життя". Словом, я сподіваюся, що ці три вірші якось потраплять до антології з допомогою перекладачів. Райніка нам робив Павличко, а Мігаліка аж надто багато маємо. А взагалі цих молодих перекладачів треба вчити. Цікаво б їх узяти в роботу.

З пошаною Г. Кочур

P. S. Тувім. Сигнальний примірник є – швидко з’явиться, ловіть у книгарнях.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 20 травня 1964

Добрий день, Григорію Порфировичу!

Дякую за лист, і що не забуваєте. Був ваш син, і коли дзвонив, то мене не було, шкодую, що не побачились. Хочеться дуже вирватись до Києва, але не знаю коли… Я здав документи – хочу поїхати в Прагу на 10 місяців, але їх щось довго ректор маринує, тішить обіцянками, а конкретно нічого не робиться. Все чекаю. Тільки що зіпхнув, правда, я скелю з пліч – здав аспірантські екзамени з німецької мови і філософії.

Творчих задумів маю зараз більше, як будь-коли. Хочу написати першусвою збірочку, чогось варту – "Книгу тайн" про те,

"Як козаки осліплені катами,

ставали кобзарями

на землі".

Але пишеться туго, більше думаю… Зі Стаффом ще нічого не робив, тільки вибрав дещо для перекладу на літо, зокрема, зі збірки "Високі дерева". До нас прийшла сумна звістка, що хворий Максим Тадейович.

У нас новин ніяких, правда, позавчора в клубі тв[орчої]молоді відбувся цікавий вечір Антонича. І ще одно: ми в "Жовтні" готуємо "малу антологію лужицької поезії". Якщо б Ви згодились, то я Вам вислав би збірки луж[ицьких]поетів, може б Ви переклали дещо з того, що сподобається. Більшість перекладів вже зроблено, але цього ще замало, і час ще є, бо давати думають десь аж у останніх номерах. Напишіть мені про це.

А в Угорщину я вислав свої збірочки, і зазначив у них 5 віршів, хоч не вірю, що з того щось буде, бо з латвійською ант[ологією]я мав вже подібне, сказали – вишли сам, і в результаті – не дали… Але все ж дякую Вам, що пам’ятаєте мене, хоч, може, вірші ще такі, що й не варті того.

Але перекладами займатися мене тягне найбільше. За цю зиму і весну трохи підовчив болг[арську]мову – даю вже сам собі раду з віршами без посторонніх консультацій. Цікаво, чи збираються в Києві видати болгар[ську]антологію? Я б тоді вирвався таки до Вас в Ірпінь і щось переклав би. Правда, в мене є вже пару десятків перекл[адів]з болг[арських]поетів, в червні в "Жовтні" дадуть добірку з нової збірки П. Матєва "Родословие", а для "Зміни" хочу запропонувати добірки молодих болгарських і білоруських поетів. Частина вже зроблена, і зараз роблю.

А чеської і слов[ацької]антологій щось нема ще. Чого так довго тягнуть? І чи виходять "Сонети" Шекспіра в Паламарчукових перекл[адах]? Бо я думав, що вони будуть в 3-томнику, але нема. Щиро вітайте його!

Привіт від Оксани.

З глибокою повагою

В. Лучук

20.5.64

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 9 лютого 1965

Добрий день, Григорію Порфировичу!

Нарешті з лужицькою антологією все закінчено – пішла в набір. Спасибі Вам і Дм. Паламарчукові за переклади, бо як дійшло до справи, то багато що прийшлось з перекладів викидати – надто були довільно зроблені. Але на перший раз і те добре – пішло щось коло 40 віршів – від Зейлера до Лоренца.

Вибачте, що так затримався з слов[ацькими]перекладами – то свята забрали трохи часу, то те, то се, тепер тільки беруся за них, думаю за якийсь тиждень пришлю Вам їх. Хлопці (Лубківський і Овєчкін) мали б вже Вам прислати переклади, і книжки. Дав також щось з Ю. Ленка і Січевлюку, має на днях принести. А Рака і Лукача – роблю сам.

Дуже прошу Вас, якщо можна, потримати ще Масена і Незвала – ці дві книжки, які позичив у вас, бо ніяк не зберуся знайти машиністку, яка б передрукувала. А переписувати – ліньки.

Січневий "Жовтень" затримувався "з незалежних від ред[акції]причин", тільки вчора одержав. Думаю, що в Києві він буде ще пізніше, отже, висилаю.

З привітом

і щирою повагою

В. Лучук

9.ІІ.65

[На звороті аркуша запис рукою Г. Кочура: Мені, – як одному з учасників антологій чеської та словацької поезії, було приємно читати рецензію В. Коптілова в "Літературній Україні" (№ 88 за 17 листопада 1964 р.)].

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, [лютий 1965]

Добридень, Григорію Порфировичу!

Висилаю Вам словаків і книжки – Шрамека і Стаха. Барташової вірші взято з альманаху за 1957 рік (стор. 128, 9). А Горова з "Básne" (1960 р., стор. 84 і 236). Чехів залишилось у мене мало вже, днями вишлю всіх разом.

Позавчора послав Вам бандероллю вірші. Чи отримали їх? Бо я посилав простою, щоб скоріше дійшли.

Чекаю короткої хоча звістки!

З глибокою повагою

В. Лучук

Г. КОЧУР — В. ЛУЧУКУ

[Ірпінь], 8 квітня 1965

Шановний Володимире Івановичу!

Спасибі за "Сонети". Хоч і Паламарчук, і я маємо їх від самого Дубовки, проте й за цей примірник буде боротьба.

Тепер про Софію Федорівну. Сьогодні я їздив спеціально до неї. Документи вона вислала рекомендованим 18. ІІ. на редакцію "Жовтня" (Ватутіна 6). Надсилаємо Вам поштовий квиточок. Вона б, звичайно, дала мені другу копію, але нотаріально завіреної в неї не знайшлося. Отже, Ви спробуйте в редакції ще раз зробити тарарам, а вона тим часом завірить ще одну копію. Якщо Вам не пощастить, то вишлю на Вашу адресу.

Переклади Лубківського, Лучука і Сенатович підуть. Ще не пізно надсилати й інші, бо я не маю часу підготувати добірку, – поки підготую, то Лукаш і Ви встигнете перекласти.

Січевлюків "Вірш про пенька" я також дам, хіба тільки зміню кілька слів (прим., другий рядок "а я загадавоспівати пенька" – "Nojasachystampisať opniaku"), – але такі заміни робитиму, мабуть, скрізь.

"Відстрочку" на книжки даю охоче.

Тепер про лужичан. Звичайно, так би краще було, щоб перекладав одного поета один перекладач. Але я не маю ні часу, ні енергії братися за таку роботу. Річ у тім, що я таки не видужав, хоч люди й не вірять цьому. Завантажують мене солідно, а я працюю дуже мляво, і страшенно всім заборговую: Верлена не дав досі, античної добірки і чехословацької добірки до "Всесвіту" не подав, статті про Швейка не написав і т. д. і т. п. Не кажу вже про те, що "свого" поета – Фр. Війона не роблю.

Отже просто боюся щось брати, щоб не вийшло скандалу: візьму, а буду неспроможний. Не питав ще, як до цього поставиться Дмитро Хомич [Паламарчук]. Але він тепер цілком пірнув у сонети – вирішив таки зробити всі.

Оце такі справи.

ВашГ. Кочур

8.ІV.965

Г. КОЧУР — В. ЛУЧУКУ

[Ірпінь], 28 квітня 1965

Дорогий Володимире Івановичу!

Кілька слів про справи:

1. Дмитро Хомич переобтяжений тепер Шекспіром. Він має ще неперекладених десятки чотири сонетів, та й перекладені ладен правити без кінця. Видавництво вже вимагає. Але я думаю, що серболужицька антологія трошечки затримується й він ще встигне згодом повернутися до Бартових сонетів.

2. Поки я зібрався до Софії Федорівни, вона з якось дівчиною, що їхала до Львова, переслала документи. Дівчина дала їх самому бухгалтерові, який обіцяв завтра (тобто, 14-го) гроші вислати. Учора було 27, вона ще нічого не отримала. Отже, будь ласка, спитайте тепер у самого бухгалтера, як стоять ці справи.

3. Лужицька антологія доволі приємне й солідне враження. Та для мене радість від її появи отруєна. Перший рядок першого вірша Зейлера хтось виправив, але виправив без голови. Через це виправлення поєднання першого рядка з другим вийшло зовсім неграматичне, попросту кажучи елементарно неписьменне. Так мене й осоромлено в усьому колі читачів "Жовтня". У мене було так:

Тривайте, серби! Будем жити,

А сербський прапор – (риска там "буде") майоріти…

А хтось погнався за багатою римою й написав:

Тривайте, серби! Нам горіти,

А сербський прапор – майоріти...

"Горіти" досить проблематично. Згадайте народне "коли мій батько горів, його батько руки грів". Та й крім того другий рядок висне в повітрі. Логіка й граматика вимагали б: нам – горіти, а сербському прапорові – майоріти... Отже, як уже хто брався виправляти, то треба було сягнути й на другий рядок і написати так, принаймі:

Знаменам нашим майоріти,

або як небудь інакше, аби не було цієї школярської безпорадності мовної.

Заходив до мене Лубківський. Шкода, саме тоді, коли я був у Києві. Так і не побачились. Бажаю веселих свят!

ВашГ. Кочур

28.ІV.965

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 12 жовтня 1965

Шановний Григорію Порфировичу!

Тільки що одержав від Вас листа. Сумно, але так – попереднього нема. Пару днів тому я заходив у книгарню: там ще Шекспір був – я спеціально цікавився. А відносно Бронєвського не знаю. Взавтра на десяту ранку йду на "Тіні забутих предків" (нарешті!), а відтак – вишлю бандероль. Заодно і збірку оповідань В. Симоненка (поки що дістав одну в в-цтві, але днями будуть). Напишіть, скільки Вам їх прислати, бо не знаю, чи ця серія попадає у Київ.

Шекспіра українського мені вчора привезли з Волині – один комплект повністю, а другий – без першого тома. Це все, що знайшли там на базі. А першого тома обіцяли розшукати пізніше. Так що я знову майже маю запасного, принаймні, два томи.

З Фіцовського висилаю ще пару – це я зробив для львівських газет, але ще не знаю, чи все дадуть, бо щось крутять носом. Але все це – роблене наспіх…

Були збори спілчанські – надіюсь, Ви вже дещо знаєте. Обрали Ірину Вільде.

Богданович ще трохи затримується, бо з Денисюком ми, переглядаючи переклади, побачили, що багато віршів, яких варто б перекласти, – нема. Терміново підключились до перекладу ще Лубківський і Гнатюк.

Ще одно. Шукаючи словника Уманця, я натрапив на нім[ецький] переклад "Дон Кіхота". Видання гарне, велике. Чи не зацікавить Вас, щоб детальніше розвідати?

Оце й все.

Щиро вітаємо Вас!

З повагою

В. Лучук

P. S. З Л. Новомеського щось будеться додавати з тих віршів, які я знайшов у журналах. Куцо, але інакшого виходу нема.

P. P. S. Тільки що Лубківський приніс ще 2 вірші Фіцовського. Висилаємо.

Вітає щиро Вас.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 12 грудня 1965

Дорогий Григорію Порфировичу!

Я ще в Трускавці вичитав у "Літ[ературній]Україні", що в Києві готується молода білоруська і польська збірки. І радів разом з І. Гнатюком. Ми якраз там докінчували М. Богдановича. Його, мабуть, Вам вже вислав І. Денисюк. Я тільки що повернувся і ще не встиг ні з ким побачитися.

Білорусів, зокрема молодих, я перекладав багато. Навіть дещо й надруковане. Пригадую, років три тому, у "Жовтні" давав добірку, де були вірші Короткевича, Є. Лось, А. Навроцького. Останній раз, коли коли був я в Ірпіні, підготовив добірочку для "Ранку" з Короткевича, Барадуліна, Навроцького, але її так і чомусь досі не надрукували. Ці переклади – то і не знаю, чи взагалі в мене десь є, бо я вже писав у "Ранок", щоб хоч повернули мені їх – але ні гу-гу. Крім цього, останнім часом я щось перекладав В. Зуйонка, В. Макаревича і Р. Тармолу. Ці вірші в мене десь є. А Барадуліна щось з моїх перекладів хочуть дати в "Жовтні", там дають невеличку добірку, здається, А. Ставера, які переклав Шмигельський. А я написав рецензійку на їхній чудовий "Дзень паэзіі".

З тих авторів, які Вас цікавлять, то я в переписних сябровських стосунках з Короткевичем і Барадуліним. Їхні збірки в мене є, але вони можуть і прислати нові свої вірші. Є в мене і багато інших збірок – Ви напишіть, що саме ще Вас цікавить. Щодо Вярби і Бічель – то Оксана вже взялася за них, як тільки одержала Ваш лист. А Ніла Гілевича я десь був один вірш його про Болгарію переклав. Його збірки в мене також є, хоч вірші мені й не дуже подобаються. Десь на днях має бути у Львові Іван Гнатюк, я дам хай він познайомиться з творчістю Гілевича. Гнатюк перекладає швидко і добре. Думаю, що він згодиться. А з іншими хлопцями (Лубківським, Кудликом, Калинцем) я переговорю і повідомлю Вам результати.

Сам ще можу, крім згаданих, докінчити колись початі два вірші А. Вольського і щось А. Ставера, якщо це треба, бо він був у Львові на військ[овій] перепідготовці і залишив мені багато своїх віршів, а я зопалу і пообіцяв щось перекласти.

Зі старших я зараз нікого б не збирався перекладати, хіба що з особистих міркувань щось Лариси Геніюш. Її вірші, також нові, які в неї є, я міг би дістати.

Напишіть, будь ласка, як ще справи з цією біл[оруською]мол[одою]збіркою? Мені це цікаво тому, що в свою нову збірочку я хотів давати один розділ перекладів з білоруських молодих поетів. Цю збірочку мені обіцяють випустити у Львові поза планом, рукопис я вже здав разом з перекладами, десь 10 віршів, то я їх би вилучив, а натомість дав щось інше.

За Яворова беремось вже, так як ми з Вами говорили. Калинець також. Тільки ще приєднується до нас Гнатюк. А з лужичанами львів’яни до нового року не вкладуться, бо трохи перебив Богданович.

Ще одно до Вас прохання. Як Ви дивитесь, чи "Веселка" зможе видати окремою збірочкою лужицькі дитячі вірші – збірочка готова, тільки передрукувати.

А з І. Гнатюком ми переклали по 12 віршів Я. Поразінської для дітей. Але не знаємо також, як робити, чи висилати. чи ні. Бо і з його власною збіркою для дітей і моєю також там щось цей дитвидав дуже крутить, а поза цим і нема куди звернутись.

Чекаю від Вас конкретних вказівок, що мають зробити львів’яни і коли вислати.

Передаємо Вам і Вашим щире вітання!

ВашВ. Лучук

12.ХІІ.65

10.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 27 грудня 1965

Дорогий Григорію Порфировичу!

Щиро вітаємо Вас і Вашу родину з Новим роком і бажаємо всього найкращого!

Лучуки

27.ХІІ.65

P. S. Я Вам відписав листа, коли повернувся з Трускавця, але, може, він де загубився… Переклади з білоруської робляться вже потроху спільними силами. Чекаю звістки.

В. Л.

11.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 8 лютого 1966

Вельмишановний Григорію Порфировичу!

Вчора Р. Братунь переказав, що від М. Шумила [?]є лист, що нарада відкладається. Напишіть, будь ласка, чи вона й далі планується так на 4 дні, і коли саме буде цей білоруський вечір. Бо справа в тім, що ми тут збираємось приїхати колективно на цей вечір – хоче Оксана, і ще І. Гнатюк з М. Хоросницькою, бо їм треба по своїх справах у Київ, а я хочу, щоб їх така поїздка співпала в часі з тим вечором.

Робляться ще й переклади. Лубківський, напр., перекладав Р. Тармолу (зі збірочки), Хоросницька декілька віршів Н. Тулупової.

Я переклав уже пару віршів Сіпакова (з "Полымя", бо збірки його в мене нема, я переплутав його з М. Сурмачовим, що загинув у війну). Але був прочитав рецензію П. Макаля на "Лірычны вырай" і напишу сьогодні, щоб її мені вислали.

Оксана перекладає ще нові вірші Данути Бічель, які вона мені прислала недавно.

В нас поки що новини всі по-старому. "Жовтень" планує експериментальний номер, присвячений поезії. Я хочу їм запропонувати, щоб туди дали "Трагедію людини". Взавтра має бути якась нарада, присвячена цьому номерові. А точніш поговорим при зустрічі!

Щире вітання Вам і вашим!

З повагою В. Лучук

8.ІІ.66

12.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, [1966]

Вельмишановний Григорію Порфировичу!

Нарешті зібрався з духом сісти і відписати. В журналі дізнався про їхні плани. В цьому році Верлена не зможуть дати. Але підбірку висилайте вже – піде в першому номері – так сказав мені Ростислав Андрійович. А зараз готують Превера (перекл. М. Коцюбинської). Сьогодні був у них, і мені сказали, що на № 12 хочуть дати Л. Новомеського – прислала переклади Л. Мольнар. Але вони слабкі і зможуть вибрати мало. Отож, за дорученням редакції, прошу, якщо маєте свої (чи, може, когось іншого переклади) – надішліть в "Жовтень". Або зробіть хоча б декілька – щоб підбірка вийшла кращою. Термін – до 15.Х. А пізніше будуть давати поступово і інших з того, що Ви запропонували. Напр., готують Стаффа (щось доробляють з перекладів Гнатюк і Лубківський). У мене також вже дещо зі Стаффа перекладено. Але, звичайно, буде дуже добре, як і його переклади пришлете. Це на найближчий час їхній намір, після подачі Верлена.

В нас уже продається Р. Бернс, чекаємо Данте, Райніса і інших. Я дуже радо зроблю переклади до тих збірочок, які готуються колективно. Напишіть, будь ласка, коли присилати Стаффа. А от відносно Волькра, Маха і Незвала, то ще нічого не маю. Колись я їх перекладав, але тепер робив би все наново, тому що раніш я перекладав дуже безпорадно… Якби Ви мене хоч приблизно орієнтували, що перекласти з них, то я й засів би, не відкладаючи, зразу. Тому й не висилаю Вам ще Незвала (а якщо треба книжки, то напишіть, і я відразу поверну, бо передрукувати собі так і не спромігся). Маха і Волькра в мене є повністю оригінали, а Незвала – нема. Це щодо тих, про яких Ви писали. А в плані я бачив, готується – П. Безруч. Чи він вже готовий? (Якщо – ні, і є пару віршів ще не перекладених, то також був би радий зробити для такої чудової серії).

Щодо Вашої пропозиції засісти за когось одного – згоден. Воно якось і краще перекладається, коли зосередишся на одному. Я ще з весни перечитую Норвіда, прицілююсь, вживаюся. Дуже на часі його вірші. Як дасть біг. то наступного року хочу відкинути набік все і взятися тільки за Норвіда. Про нього і невеличку статтю міг би написати. Принагідно вже знайомлюсь з літературою.

Щодо Яворова – то тут простіша справа. Якщо Ви не проти, то тут у Львові М. Малярчук може про нього статейку написати і упорядкувати – вибрати краще на арк. 4 (до речі, ми це спільно з ним обіцяли болгарам, коли були в Софії). А перекладали б спільно з Лубківським (і може, ще дехто зі львів’ян). Моя частка була б менша, але я взявся б, скільки в моїх силах, і редагувати ці переклади, може, Вам менше клопоту було б.

Це можна зробити значно швидше за Норвіда. Як Ви на це дивитесь?

А І. Денисюк просить передати Вам, що М. Богдановича він скоро пришле. Вже кінчає статтю і передруковує переклади М. Драй-Хмари. На його прохання я також переклав ще весною півтора десятка віршів. Не знаю тільки, чи це до цієї ж серії планується Богданович. Але мені здається, що Богдановича краще видати (якщо вже йде про те мова) поза серією, і включити обов’язково статті про укр[аїнську]літ[ературу]і дорожні нотатки про Крим. Це, мабуть, було б дуже цікаво для нас. Тим паче, що ці статті – бібліографічна рідкість вже і в Білорусії.

Він згодився з такою думкою. А як Ви дивитеся на те? Переклади Богдановича робили Лазарук і Калинець, і ще один молодий поет-учитель (не знаю прізвища). Ми з Денисюком домовились на цьому тижні зустрітись і звірити їх з оригіналом, а може, і дещо підправити, як буде така потреба.

І ще одно прохання: Ю. Ф. Мушак просить Вас при нагоді нагадати у "Всесвіті", що там з його перекладом першого розділу роману про Езопа? Він туди його вислав, але – ні слуху, ні духу.

Книжки Цішинського і Зейлера висилаю. З них нічого не перекладено, крім того, що друкувалось у "Жовтні". Отож, дуже просимо вас – зробіть хоч щось з Дм. Паламарчуком і Мик. Лукашем! Крім цього, можете якісь сонети з Цішинського дати і Дм. Павличкові, він там ближче до Вас і колись обіцяв мені зробити з нього ще переклади. А вже решту ми робитимемо тут у Львові. Бо так хочеться довести цю справу до якогось кінця.

Ото так багато назбиралося – такий довгий лист. А новини тут такі ж, як і у вас. Погода похмура. Холодно.

На цьому кінчаю.

З глибокою повагою

В. Лучук

13.

Г. КОЧУР — В. ЛУЧУКУ

[Ірпінь], 4 листопада [1966]

Дорогий Володимире Івановичу!

Насилу відкараскався від статті, щоб узятися нарешті за перегляд тих перекладів з Норвіда, що накопичилися тим часом у мене. Досі перечитав лише Павличкові, бо той вимагав цього, а тепер от беруся за Бажана та львів’ян.

Щодо Ваших перекладів: Насамперед упадає в око, що між Вами, Гнатюком і Лубківським ніякого розподілу праці не було. Лубківський, напр., мені вислав свій переклад "RuszajzBogiem"а Ви теж включили його в свій список (правда, цього перекладу не надіслали). Далі – два збіги виникло з Гнатюком, і навіть, хоч я роблю закиди і Вашим, і його перекладам, але його мені сподобалися більше. "Czynowników" "спонтанно" переклав Павличко. У Ваших перекладах є талановиті рядки, навіть бездоганні строфи, але до кожного є у мене в цілому якісь претензії: сумнівне римування, мовні дивацтва, темнота і претенсійність вислову, розхитаний вірш. Окремі зауваження я поробив на берегах кожного вірша й надсилаю Вам. Попрацюйте ще, особливо над тими, яких немає ні в Гнатюка, ні в Павличка. Книжку здаватимемо, очевидно, наприкінці листопада, отже, час є, хоч не так багато. Чимало ще є неперекладеного, і навіть не закріпленого ні за ким.

Вітання Оксані Сенатович.

Ваш Г. К.

14.

Г. КОЧУР — В. ЛУЧУКУ

[Ірпінь], 14 листопада [1966]

Дорогий Володимире Івановичу!

Поспішаю відповісти на Вашого листа.

Отже, перечитайте, будь ласка, такі вірші 1 т. п’ятитомника:

Rozebrana(стор. 513), Pieśń odzieminaszej(463), Czasy(461), Psalmwigilii(451), Wigilia(453), Ironia(412), Obojętność (411), Bohater(400), Ideeiprawda(396).

Що з цього Вам припаде до вподоби, то закріпіть за собою й відпишіть мені, щоб я знав, що то вже Ви перекладаєте, і не давав нікому іншому.

Вітання всім.

Ваш Г. Кочур

15.

Г. КОЧУР — В. ЛУЧУКУ

[Ірпінь], 5 вересня 1968

Дорогий Володимире Івановичу!

Дуже прошу Вас, якщо Ви вдома, – організуйте львівські переклади з білорусів – Лучука, Сенатович, Лубківського, Гнатюка, Ільницького, Калинця, ще кого там? Братуня? Білорусів не всіх, а таких, щоб крайня дата народження був 1930 рік. Отже, Короткевич, Гілевич, Гаврусьов, Барадулін, Буравкін і всі молодші.

"Молодь" хотіла розігнатись на антологію молодої поезії нар[одів] радянського Союзу , але матеріалу не назбирала, а видавати треба. Отже вирішили поставити: випуск перший, білоруси, а далі готувати латишів, грузин і т. д. Отже, це вишліть з можливою швидкістю, а там готуйте переклади і інших народів – у Вас є. Все висилайте мені.

Ваш Г. Кочур

16.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 6 жовтня 1968

Дорогий Григорію Порфировичу!

Ваш лист застав мене на валізці – їхав на Волинь. Але зразу дещо зробив: що було під руками – дав Миколі Петренкові, повідомив Гнатюка. В Луцьку зібрав у хлопців те, що мали – в Струцюка і Чернецького. Щось нашвидкоруч зробив і Мах.

Лубківський свої і жовтенят має Вам надіслати, якщо ще не надіслав.

Як тільки я повернувся, Іван зразу мені прочитав щось з десять нових перекладів і взявся за нові. А оце днями отримав від нього листа, в якому він підганяє скоріше все відіслати Вам. Він, як і Петренко, вже вислав.

Вибачайте, що я так затягнув. Але раніше не міг з двох причин. По-перше, хотів усе зразу вислати. Але кожен тягнув з дня на день – і Оксана, і інші. По-друге, сам зі своїми ніяк не зібрався. В мене тих перекладів трохи було зроблено раніше з журналів, рукописів тощо. Я їх і по сьогодні всіх не знайшов у паперовому хаосі. Дещо знайшов – і все наново звіряв та переробляв. А то ще гірша морока, ніж робити нові. А частину робив і нових – з Барадуліна зокрема. Три з Короткевича, як і Оксанин переклад Д. Бічель "Зубр" і "Освідчення" зроблені з машинопису, який вони нам прислали. Якщо потрібен був би оригінал, то я надішлю. Так само один вірш Сіпакова "Побігла вода" – в збірці нема, в журналі не знайшов. Мабуть, зробив з їхньої літературки, чи що. Решта всі – зі збірок їхніх, чи журналів.

Висилаю Вам також два переклади Валентини Ковтун, зроблені Віктором Грабовським. Я їх передрукував з "Жовтня". Валя Ковтун – зовсім молода поетеса. Вперше дебютувала торік у січневому номері "Маладосці". Народилася 1946 року. Вчилася три роки у нас у Львові на філології. А оце весною перевелась у мінський університет. Дуже цікава, думаюча дівчина. Десь вона покинула мені цілий жмут дуже цікавих своїх віршів. Але ніяк не можу їх відшукати. Наш поет Богдан Стельмах з цього жмутку зробив був три переклади. Я йому вже пару разів дзвонив і домовились, що принесе. Але все не виходить, бо він працює в газеті, і все його гонять по відрядженнях. Завтра сам піду до нього, заберу і дошлю разом з іншими, бо з Луцька Іван Чернецький має прислати ще мені переклади з Вярцінського, а Мих. Осадчий щось робить ще з Гілевича і Сіпакова.

Якщо Ви будете давати в цю книжечку і наймолодших, то було б дуже добре, щоб щось і Валентини Ковтун попало. Вона у Львові почала писати – і то добре – рідною мовою. А Євгенію Яніщиц перекладає Ярослава Павличко. Її переклади також Вам передадуть.

Я взагалі не уявляю, яка то книжка буде. Якщо вісім аркушів, як планували, то добре. А якщо обкарнають… Тоді маєте що просіювати на ситі, і вибирати.

Накінець, ще одно. Ігор Калинець щось відмовляється, тяжкий на підйом. Збирається щось вибрати, але так і не зібрався. Як би то Ви повідомили останній термін…

Вибачайте, що не так як слід передруковане і не все в двох екз[емплярах]. Прошу орієнтуватися на перший примірник – він вичитаний.

Окремою бандероллю висилаю Вам своє вибране, чи зібране, не знаю, як і назвати…

Зі щирою повагою

В. Лучук

6.Х.68

17.

Г. КОЧУР — В. ЛУЧУКУ

[Ірпінь, 1968]

Дорогий Володимире Івановичу!

Короткевича я маю тільки дві збірки – є у мене "Матчына душа" і "Вячэрнія ветразі".

Отже, оригінали трьох Ваших перекладів мені невідомі. Це "І снив Адам", "Веснонько" і "Балада про нашестя". Дуже прошу прислати мені ці вірші в оригіналі. Чому Ви Єроніма Босха вирішили перехрестити в Єремію? Це не точно.

Щось мені обіцяла надіслати Оксана Сенатович, та й так я нічого не дочекався. Також не виконала своєї обіцянки Ярослава Павличко. Чи не може їх підігнати?

Ваш Г. Кочур

18.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 29 грудня 1968

Дорогий Григорію Порфировичу!

Шлем Вам і Вашій сім’ї найщиріші новорічні побажання!

Ваші Лучуки

29.ХІІ.68. Львів

19.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 3 березня 1969

Дорогий Григорію Порфировичу!

Листа Вашого отримав. Вийшло мале непорозуміння. Я Іванові переказав ось таке: якщо у Вас Норвіда нема – то він Ваш (бо в мене два примірники). Звичайно, він нічого не коштує, бо мені подарували – і я дарую. Це й залишається в силі надалі. Напишіть, якщо ще не мажте, то я Вам його перешлю, або десь у березні-квітні буду, то привезу. Якщо ж Ви дістали, то його не можу Вам дати – бо з Гнатюком Іваном, який і переказав Вам це про Норвіда, – також була домовленість: коли ці книжки у Вас будуть, тоді Норвіда забирає собі він. Отже, залишається одне з двох: в першу чергу Ваш, в другу – Іванів. Десь тижнів півтора тому, коли Іван їхав у Крим на лікування, я говорив з ним про це, і він сказав, що саме так і переказував, мабуть, не зовсім точно зрозуміли його слова.

Тепер ще одно. У "Дніпрі", нарешті, наче щось робиться з лужицькою антологією. Валентин Струтинський вимагає всі оригінали для рецензента В. Коптілова. Я йому книжки вислав, нема тільки у нас Барта-Цішинського. Дуже прошу цю книжку (колись я її вислав Вам) передати в "Дніпро" В. Струтинському, а також ті переклади з Барта, які зроблені. Колись мені Дм. Паламарчук говорив, що дещо зробив і передав у в-во, але весною, коли я був у Києві, у в-ві їх не знайшли, і там їх в цьому рукописі нема. Якби він вияснив, коли залишив, або додав нові в руки Струтинського. А також може є вже й у Вас і Миколи Лукаша (він обіцяв при Вас щось перекласти з Гандрія Зейлера!).

Днями у нашій Спілці було обговорення Античної хрестоматії. Переказували, що було гарне – хвалили цю книжку. Я не був – бо хворію, причепились кляті грипи, ангіни. Цілу зиму в хаті як лікарня – то малі хворіли, то Оксана, то всі разом… Тут, над Дністром, як і, певно, над Дніпром, погода нестала, погано. Можу похвалитись хіба тим, що дещо маю готове з Яворова. Як буду в Києві, то покажу, щоб Ви розкритикували.

Щиро вітаємо Вас і ваших!

З повагою –

В. Лучук

3.ІІІ.69. Львів

20.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 27 грудня 1969

Дорогий Григорію Порфировичу!

Щиро вітаємо Вас і Вашу сім’ю з Новим, 1970 роком!

З любов’ю і пошаною –

Ваші Лучуки

27.12.69. Львів

21.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 26 січня 1970

Дорогий Григорію Порфировичу!

Шлемо Вам і Вашим щирі вітання зі Львова! Лубківський привіз звістку про Норвіда. Я Вам щось вишлю, яке воно буде, не знаю, але в душі моїй Норвід вже вистоявся. Наразі готового ще нема нічого. Щоб хоч щось вислати зразу, то треба поритися в паперах, виправляти, а часу не маю зараз зовсім.

Планував я собі так: взяти валізку з паперами і поїхати на лютий в Трускавець. Заявку на путівку здав давно, але коли дійшло до діла, то сказали, що тільки "в общую комнату" можна. Нирки мені, правда, догаряють, нафтусю можна і в "общій" пити, але, крім нафтусі, хотілося б і спокою, щоб попрацювати. Скінчилось тим, що посварився і чекаю наступного заїзду – на березень. Тоді всі свої дні і ночі положу на вівтар Норвіда. Якщо б Ви були такі ласкаві повідомити, що вже зроблено, щоб я над тим самим не бився, а щось інше натомість перекладав… А тепер ніяк не можу. Від 9 до 6 – на роботі. Не дуже й наробишся, але й творчо в бібліотеці працювати не можу, завше якась дрібна шарпанина.

І ще одна заковика. Прислали з "Дніпра" в-ва, нарешті, рукопис Лужицької антології, і також терміново треба справляти, вирівнювати, заповнювати торрічелієву порожнечу.

І раз так склалося мені з Трускавцем, то хочу, щоб вже розв’язатися з лужичанами. Що й робимо зараз з Трофимовичем вечорами…

В звязку з тим такі до Вас прохання6

І. Повідомте правильний початок свого перекладу Зейлерового вірша "Триваймо, серби!" Я ходив у "Жовтень", але там вже оригінал годі знайти.

ІІ. Віршів Барта-Цішинського перекладено замало: кияни підводять. Береться зараз Роман ще щось зробити. Але було б добре, якби й Дм. Паламарчук (вітайте його щиро!) і Ви щось зробили. Колись ще й Павличко обіцяв. Ото якби, як привещем рукопис до Києва (думаємо десь в кінці лютого) – і Ви нам тоді дали по 2 переклади хоч. Разом було б аж шість!!!

ІІІ. А якби, при Вашій божій силі, та й Зейлера пару віршів хоч витягти від Миколи Олексійовича – він обіцяв колись – бо дуже хочеться, щоб були й Лукашеві переклади в цій антології! Мені сказав Лубківський, що він в Ялті, я напишу й йому слізне прохання. А може й Ви щось зарадите, коли наїжджає в Київ?

Якщо нема книжки, то я йому вишлю, тільки повідомте.

З повагою –

В. Лучук

26.І.1970. Львів

22.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 11 травня 1970

Дорогий Григорію Порфировичу!

Був день у Києві – 8 травня – але часу не було, щоб відвідати Вас. Редагував лужицьку антологію. Мають здати в набір до кінця травня, дуже прошу, додайте ще з Дмитром Хомичем нові переклади з Барта-Цішинського Степанові Литвину. Гнатюк мені сказав, що його переклади Ви вже читали, та так, що аж страшно. Маю я, як мені видається, 11 готових з Норвіда, таки днями їх передрукую і вишлю.

Цікаво б знати, що вже перекладено киянами (крім списку, який Ви вже Іванові вислали)?

Прошу ще раз: нагадайте обіцянку Миколи Лукаша – перекласти Зейлера! Книжку я, на всяк випадок, йому висилаю!

Вітає Вас Гнатюк!

ВашВ. Лучук

11.V.70

23.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 21 червня 1970

Дорогий Григорію Порфировичу!

Лубківський переказав мені зміст Вашого листа. Перш за все, дякую за переклади Барта, і шкода таки, що нічого не зробив з Зейлера Микола Олексійович… Може, ще зробить, поки верстка буде?

Тепер з Норвідом. Ще в березні я переписав начисто зошит перекладів. Хотів після передрукувати і вислати Вам, але не міг знайти. Днями, на велику мою радість, Оксана знайшла їх серед Тарасикових зошитів. При першій можливості передрукую і вишлю Вам. (Зараз у моїм розпорядженні – тільки неділя, бо забрали в армію на перепідготовку до 1 липня).

Ось те, що вже готове:

1. Ogólniki. 2. Przeszłość.

3. Addio! 4. Czynowniki.

5. Litość. 6. RuszajzBogiem.

7. Zagadka. 8. Jak?..

9. Czułość. 10. Tymczasem.

11. Czypodamsię jamnestię?

12. Obyczaje.13. Ty mnie do pieśni pokornej nie wołaj.

14. Przeszłośćiprzyszłość.

15. Posiedzenie. 16. Dewocjakrzyczy.

Крім Гнатюка взявся за Норвіда з Тернополя Петро Тимочко. Він мав Вам вислати вже переклади, як переказав мені його приятель.

Як все буде добре, то на другу неділю вишлю Вам свої переклади.

Хотів би знати, до якого то терміну можна ще щось робити?

Вітання Вашим!

З повагою

В. Лучук

21.VІ.70

P. S. Уклін Дмитру Хомичу!

24.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 27 листопада 1970

Дорогий Григорію Порфировичу!

Час летить так швидко, що й оглянутись ніколи. Вже й листопад спливає.

Якщо б Ви дали мені відстрочку ще на грудень, то я взявся б ті вірші, які ще не закріплені ні за ким, перекласти. Тим більш, що на деякі з них я мав приціл раніше.

Надіюся десь у перших числах грудня бути в Києві і побачити тоді Вас. Там збирається якась нарада чи що про народні обряди, і я зголосився поїхати на неї, бо так вирватись не маю змоги.

А покищо доопрацьовую те, що переклав раніше. Скоро вишлю. Завтра і післязавтра маю два дні вихідних – сідаю за Норвіда. Спробую зробити щось з тих віршів, про які Ви писали в останньому листі. Буду себе зразу настроювати так, щоб якменше було Ваших "гачеків".

Зі щирою повагою

В. Лучук

P. S. Отже, якщо даєте грудень – можете "закріплювати" за мною.

25.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, [кінець грудня 1970]

Дорогий Григорію Порфировичу!

Щиро вітаю Вас і Вашу сім’ю з Новим Роком! Веселих Вам усім свят, щастя, здоров’я!

Висилаю декілька перероблених віршів і нових. Старався вже робити так, щоб менше було до них претензій. Зробив уже всі з тих, що Ви писали востаннє, днями вишлю, бо є рядки, над якими ще б’юсь.

Хоч воно й якось не зручно перед святами морочити Вам голову, але так вийшло, що збирався раніш і не зібрався написати ось про що. Марія Дем’янівна Деркач сказала, що десь у Вас чи Світличного є її переклади Безруча, я б хотів познайомитись з ними. Хочу написати рец[ензію] на Безручеві "Сілезькі пісні". Маю цікавий і не відомий матеріал про переклади Б[езруча]укр[аїнською]мовою. Чи не могли б Ви їх прислати, або, якщо у Св[ітличного], то переказати йому, щоб вислав. Це прохання Марії Дем’янівни.

Буду радий, якщо й дасте ще свої завваги до моїх пер[екладів] Норвіда.

Зі щирою повагою

В. Лучук

26.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 21 січня 1971

Дорогий Григорію Порфировичу!

Лист від Вас отримав. Але святá якось вибили з колії, що тільки тепер передрукував те, що було в такому самому сливе вигляді, як висилаю, ще до Нового року. "Йди з Богом" я не висилав, бо Лубків[ський]сказав, що доробляє згідно Ваших завваг. Обіцяв мені прочитати декілька разів, і я хотів порівняти і, якщо мій гірший – то й зовсім Вам не слати. Але він так і не прочитав чомусь, тому й шлю. А "Ніжності" (таки "Чулість"!) у мене було варіантів з п’ять, а то й більш. І перший, який я зробив – найближчий до Бажанового, але й там бачу тепер свою "неспроможність". То найкраща така наука порівнювати різні переклади.

Через два дні буду мати вихідні і дотягну "Rozebran’у" і "Bohatera", і зразу вишлю. Дотягаю (де сам вже бачу) і інші переклади, які висилав уже й не висилав Вам. Все, що встигну до неділі – вишлю, а Ви вжедрючком друкуйте, то на користь мені, бо чую, що захворів Норвідом не просто ювілейно…

До речі, рився у рукописах, які є в нашій б-ці, і натрапив на Норвідів вірш, якого наче нема в "Творах". Може, це з "[нерозбірливо]"? Висилаю Вам оригінал. Може, це була б маленька "сенсаційка", якщо він таки не відомий…

Fiat i Vivat!

I Mojżesz nawet (a taki wielmożny!)

Na jednem Fiat przestać był ostrożny,

W zwierciadeł dziesięć złamawszy promienie,

By jako włócznie nie spadły Febowe,

Świadom, że lilja polna ma korzenie

I że wyścigać nie przyszedł Jehowę…

A cóż już mówić i o kim?!..

…Skonanie,

Skończenie, najmniej nie będąc ukazem

W «amen» swem przecież dwójznaczy zarazem,

Bezosobistem czyniąc: «Niech się stanie!»

1856, kwietnia. C. N.

Цей вірш переписаний рукою Норвіда на окремій карточці. Куди й кому висланий – не ясно. (Взято з Архіву Павліковських, № 133, стор. 12).

Чекаю пер[еклади] з Безруча.

Зі щирою повагою

В. Лучук

21.І.71

27.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 20 лютого 1971

Дорогий Григорію Порфировичу!

Досилаю Вам, нарешті, "Розібрану" і "Героя", і "Іронію" ритмічно уніфіковану, таку, як Ви хочете, бо в Норвіда воно таки "розхитано". Привозив оці вірші у Київ – був тиждень тому, але не викроїв часу заїхати до Вас. Лубківський також сказав, що, нарешті, вислав. Бачив я Валентина Григоровича [Струтинського], він казав, щоб поспішати, тому й один примірник зразу висилаю йому.

Від Юрія Федоровича [Мушака]Вам вітання!

Зі щирою повагою

ВашВ. Лучук

20.ІІ.71

28.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 3 травня 1981

Дорогий Григорію Порфировичу!

Ті фотографії, що більш-менш мені вдалися, висилаю. Восени надіюсь приїхати в Ірпінь, то тоді сфотографую більш кваліфіковано і Вас, і Ваших. В Буд[инку]творчості фотографував і Миколу Олексійовича, але засвітив плівку, коли виймав, на жаль. Вітання йому передайте щире від нас усіх. А Біленькому Юрію відносно можливості спробувати перекласти щось з Шекспіра, я говорив, але не знаю, чи зв’язався він з Вами або з Паламарчуком, бо це хлопець дуже скромний.

З повагою –

В. Лучук

3.V.81. Львів

29.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 11 листопада 1987

Дорогий Григорію Порфировичу!

Я зрадів Вашому листу, і тому, що є ще й М. П. Бажана переклад "Вільшаного короля". Будь ласка, дістаньте його, а я в Ірпені буду десь після 20-го листопада, то зайду й заберу. Вам не давав відповіді так довго тому, що хотів зразу й повідомити якісь результати від "переговорів" з Миколою Олексійовичем – якраз Тарас був у Львові і через нього я передав Лукашеві лист-прохання. Але Тарас так і не зв’язався ще з ним – коли зайде, то дома не застане. Буду, мабуть, уже сам, коли приїду до Ірпеня.

Рукописи перекладів і ноти, з зазначенням, що будуть ще доповнення – вже вислав до в-ва.

Вітання Паламарчукові й Череватенкові, яких, думаю, бачите часто.

Зі щирою повагою –

В. Лучук

P. S.Надіюся привезти Вам книжечку своїх перекладів, що виходить у "Каменярі" (вже друкується…).

В.

11.ХІ.87. Львів

30.

Г. КОЧУР — В. ЛУЧУКУ

[Ірпінь], 10 червня 1988

Дорогий Володимире Івановичу!

"Друзів" отримав давненько, вибачте, що так пізно на це реагую. Так закрутився, що аж голова обертом іде. Весь час забирає підготовка Зерова, сюди втрутився ще терміновіший Драй-Хмара. А тут іще спокуси, на зразок українсько-американського симпозіума, що забрав цілі три дні (завтра їде до Вас, – мабуть, і Ви три дні збавите). Через те не маю змоги прочитати книжку докладно, з оригіналами під боком, і відповідно оцінити. Читаю по два-три віршики денно і поверхове враження сприятливе – досі жодного посутнього зауваження не маю – і добір, і виконання – на належному рівні. А дрібні причіпки, звичайно, є (на зразок, напр., хибної кличної форми "матусе" зам[ість]"матусю" (94). На Гете покищо часу бракує.

Ваш Г. К.

31.

В. ЛУЧУК — Г. КОЧУРУ

Львів, 12 грудня 1989

Дорогий Григорію Порфировичу!

Висилаю обіцяні львівські видання. Зайти до Вас не встиг, ледве упорався з терміновими перекладами з Я. Сіпакова… А переклад Вашого "Вільшаного короля" (? чи "Лісового царя"…) чекаю. Був у "Муз[ичній]Україні", питання далі відкрите, актуальне, термінове. Може, як тільки зробите – зразу передасте в редакцію В. Морданеві. А мені повідомите листівкою, щоб знав і припильнував…

Веселих Вам Свят, доброго здоров’я!

ВашВ. Лучук

12.ХІІ.89