Re: цензії

14.11.2018|Михайлина Копчак
«Опускання» літератури
12.11.2018|Нгуєн Суан Хоа, літературознавець, кандидат філологічних наук, доцент Ханойського університету
Тетяна та Сергій Дзюби: «Колись ви вигадаєте нас…»
11.11.2018|Оксана Шипош, Львів
«Принц України» — незвичний і незвичайний
«Пребудь, Людино, вічно на землі!»
11.11.2018|Богдан Дячишин, Львів
«І виправдалася мудрість своїми ділами *»
10.11.2018|Наталія Михайлівська
Український Кім
Пісня пісень Павлікова
10.11.2018|Ігор Ольшевський
Зі “старанно забутих” – у незабутні
31.10.2018|Богдан Дячишин, Львів
Поетичне слово про дітей і для дітей
31.10.2018|Юлія Кривенко
«Легенда про юну Весну» Наталії Дев’ятко
Головна\Події\Культура

Події

09.11.2018|08:49|Іван Лучук

Творець «Старопланинських легенд».

138 років з дня народження Йордана Йовкова

Болгарський письменник Йордан Йовков (по-болгарськи: Йордан Стефанов Йовков) народився 9 листопада 1880 року в місті Жеравна (тепер Бургаської області), де пройшли його дитячі та юнацькі роки і де він закінчив середню школу (1895). Гімназію закінчив у Софії (1900). Його вчителем літератури був поет Іван Грозев, який передбачив письменницьке майбутнє Йордана Йовкова. У 1900 році поселився у селі Долен Ізвор. Вчився в 1902–1904 роках у школі офіцерів запасу в Княжеві; під час навчання дебютував віршем «Під тяжкий хрест» («Под тежкия кръст») у газеті «Свідомість» («Съзнание», жовтень 1902 року). На початку 1904 року записався на юридичний факультет Софійського університету, але через смерть батька був змушений покинути навчання. Восени 1904 року повернувся в Долен Ізвор, працював учителем у різних селах Добруджі до 1912 року, коли його мобілізували. Брав участь у Балканській і Міжсоюзницькій війнах як командир роти. У червні 1913 року був поранений у бою біля Дойрану, а через місяць був підвищений у званні. Після воєн оселився в Софії, де працював редактором часопису «Народна армія» («Народна армия»), у першому числі якого опублікував нарис про Балканську війну «Ранок пам’ятного дня» («Утрото на паметния ден»). Коли часопис перестав виходити, Йордан Йовков був призначений бібліотекарем і редактором часопису «Огляд Міністерства внутрішніх справ та охорони здоров’я» («Преглед на Министерството на вътрешните работи и народното здраве») при Департаменті соціального забезпечення та благодійності. На цій роботі залишався до осені 1915 року, коли знову був мобілізований і скерований у місто Ксанті на північному сході Греції. Через рік був відряджений у редакцію часопису «Військові повідомлення» («Военни известия»). Після закінчення Першої світової війни наступив один із найважчих періодів у житті Йордана Йовкова. Національна катастрофа застала Йордана Йовкова в місті Добрич. Коли Добруджа була окупована Румунією, Йордан Йовков нелегально перетнув кордон і оселився у Варні, де вчителював до осені 1920 року, того ж року став членом Спілки письменників. Завдяки сприянню друзів із Софії був призначений у дипломатичну місію в Бухарест. У 1920–1927 роках Йордан Йовков був рядовим співробітником з питань преси, його постійно понижували в посаді, тому він наприкінці 1927 року покинув дипломатичну місію. Останні десять років життя Йордана Йовкова наповнені виснажливою творчою працею, яка підірвала його здоров’я. Восени 1937 року його прооперували в Католицькій лікарні в Пловдиві, він мав рак шлунка, а окрім того ще апендицит. Операція не принесла успішного результату. Помер Йордан Йовков 15 жовтня 1937 року. Його похорон у Софії перетворився на маніфестацію народної любові й визнання.

Дебютував Йордан Йовков як поет, у 1902–1911 роках опублікував загалом 31 вірш у різноманітних виданнях. Лірика Йордана Йовкова на відзначалася багатством і різноманітністю мотивів, він починав як соціальний поет, пізніше трансформувавши соціальний протест у резиґнацію, тугу, втому. Перший белетристичний твір Йордана Йовкова «Вівчарева скарга» («Овчарова жалба») з підзаголовком «Старопланинська легенда» («Старопланинска легенда») був опублікований у 1910 році в часописі «Просвета». Роки, проведені на фронтах трьох воєн, визначили тематику та персонажів ранніх прозових творів Йордана Йовкова. Військові оповідання Йордан Йовков починає публікувати в 1913 році (зокрема, «Ранок пам’ятного дня»). До 1917 року опублікував низку творів у різних часописах. Слід виокремити з них імпресії «Вони перемогли» («Те победиха»), «На старому кордоні» («На старата граница»), «Безбатченки» («Безотечественици»), «Луна» («Ехо»), оповідання «Балкани» («Балкан») і повість «Земляки» («Земляци»). У документальних нарисах Йордана Йовкова об’єктивно змалював військові будні та свята, його батальні нариси є художніми свідоцтвами пережитого під час війни – від початку до трагічного кінця. У нарисах автор виступає літописцем і есеїстом; синтез досягається завдяки емоційному володінню військовою тематикою, пропущеною через індивідуальне сприйняття. Йордан Йовков увійшов у болгарську літературу з болем, який пронизує все, написане ним про війну. Його проза відзначається специфічним гуманізмом, там нема озлобленості, вигуків ненависті. Найзначніші військові твори Йордан Йовков зібрав і видав у 1917 і 1918 роках двома томами під назвою «Оповідання» («Разкази»). Хоча пізніше Йордан Йовков ще двічі повертався до батальних сюжетів, у новелі «Остання радість» («Последна радост», 1920) та через десятиліття в оповіданнях «Білі троянди» («Бели рози»), «Товариш» («Другар») і «На варті» («На стража»), він для себе вичерпав військову тему. У певному сенсі ці твори стали розрахунком із тим періодом, в якому Йордан Йовков виріс до письменника національного значення. Якщо в новелі «Остання радість» Йордан Йовков ще повертається до теми війни, то повість «Жнець» («Жетварят», 1920) віщує звернення до сюжетів і проблем болгарського села. У творчому розвитку Йордана Йовкова це стало початком процесу, який остаточно сформував його ідейно-естетичний світ. «Остання радість» є етапним твором, це закінчення одного етапу та початок іншого. Перебуваючи сім років поза Болгарією, Йордан Йовков підготував свою тривку присутність в її національному духовному та літературному житті. Це відобразилося у збірках «Остання радість» (1926), «Старопланинські легенди» («Старопланински легенди», 1927), «Вечори в Антимовській корчмі» («Вечери в Антимовския хан», 1928), «Жіноче серце» («Женско сърце», 1935) і «Якби вони заговорили» («Ако можеха да говорят», 1936), а також у романі «Обійстя біля кордону» («Чифликът край границата») та незакінченому романі «Пригоди Гороломова» («Приключенията на Гороломов»). Збірки «Старопланинські легенди», «Вечори в Антимовській корчмі» і «Якби вони заговорили» жанрово визначають як цілісний цикл оповідань. Йордан Йовков написав також драми «Албена» (1930), «Боряна» (1932), «Звичайна людина» («Обикновен човек», 1935) і комедію «Мільйонер» («Милионерът», 1930).

Книжки Йордана Йовкова вийшли у перекладі на понад 25 мов, а окремі його твори перекладені майже 40 мовами. Твори Йордана Йовкова мають свій світ, свою атмосферу, яка зумовлена тим часом, який зображав письменник.

Українською мовою «Старопланинські легенди» Йордана Йовкова переклав Олександр Кетков, окремою книжкою вони вийшли в Києві в 1976 році.

 

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери