Хорватський письменник Анте Стамач (по-хорватськи: Ante Stamać) народився 9 жовтня 1939 року у родині філолога, викладача гімназії на острові Молат у центральній Далмації. Дитинство провів у Дубровнику, Крижевцях, Даруварі та Задарі. До гімназії та середньої музичної школи (головний предмет – скрипка) ходив у Задарі та Загребі, де в 1958 році склав матуру в Першій гімназії. У гімназії його товаришем був пізніший академік, диригент і композитор Ігор Кулєрич. Вивчав порівняльне літературознавство й англійську мову на філософському факультеті Загребського університету, який закінчив у 1963 році. У 1963–1969 роках студіював музикознавство й історію мистецтва у Любляні, а філософію та германістику – у Відні, де в 1969 року був стипендіатом Фонду Гердера. Ступінь маґістра здобув у 1970 році у Загребі (робота про Тіна Уєвича), а в 1978 році здобув докторський ступінь, захистивши дисертацію про теорію метафори («Метафора у сучасній хорватській поезії»– «Metafora u suvremenom hrvatskom pjesništvu»). Після здобуття диплому працював скрипалем в Опері Хорватського народного театру (Opera Hrvatskoga narodnog kazališta), потім працював музичним редактором Музичного салону Студентського центру (Muzički salon Studentskog centra), засновником якого сам і був. У 1971 році був обраний науковим асистентом на кафедрі теорії літератури відділення кроатистики філософського факультету Загребського університету. У 1977–1978 роках був стипендіатом Фонду Гумбольдта у тодішньому Західному Берліні та Ґеттінґені. У 1978 році став доцентом, потім надзвичайним професором, а відтак і завідувачем цієї кафедри, замінивши на цьому посту Юре Каштелана. Дійсним університетським професором був обраний у 1989 році. У 1989–1990 роках Анте Стамач працював запрошеним професором в університеті Ольденбурґа. Читав лекції в університетах німецькомовних країн, як університетський викладач і письменник гостював у багатьох країнах, включно із США. Як науковий радник і професор у 2004 році вийшов на пенсію. 17 травня 1990 року був обраний членом-кореспондентом, а 16 травня 2002 року дійсним членом Хорватської академії наук і мистецтв.

Двічі (1981–1984 і 1991–1992) Анте Стамач був головою Хорватського філологічного товариства (Hrvatsko filološko društvo), дві каденції (від 1995 і 1999 року) був головою Товариства хорватських письменників (Društvo hrvatskih književnika). Був заступником голови Матиці хорватської (Matica hrvatska). У 2010–2014 роках був секретарем Відділення літератури Хорватської академії наук і мистецтв (Razred za književnost Hrvatske akademije znanosti i umjetnosti) і членом президії цієї академії. Був редактором часописів «Причина» («Razlog», 1966–1968), «Телеграма» («Telegram», 1968–1971), «Мистецтво слова» («Umjetnost riječi», від 1981 року і донедавна), «Кроатика» («Croatica», від 1989 року і до закриття часопису в 2001 році). Головним редактором часопису «Республіка» («Republika») Анте Стамач був від 2003 року. Анте Стамач був головою редакційної колегії серії «Століття хорватської літератури» («Stoljeća hrvatske književnosti») Матиці хорватської. Помер Анте Стамач 30 листопада 2016 року в Загребі.

Анте Стамач є автором віршів, есеїв, літературознавчих досліджень. Як представник покоління «причинників» («razlogovci», від назви заснованого в 1961 році часопису «Причина» – «Razlog», навколо якого вони гуртувалися), Анте Стамач культивує філософську поезію. Його віршам властиві згущена метафоричність і пронизлива мисленність, вільний вірш з’являється у різних варіаціях, а деколи заміняється і традиційними поетичними формами, наприклад, сонетом. Перша поетична збірка Анте Стамача «Розсип» («Rasap», 1962) насичена базовими екзистенційними питаннями, спогляданням становища людини у світі, катастрофічними візіями. Подібні проблеми відображені і в наступних поетичних збірках: «Зі світом одне» («Sa svijetom jedno», 1965), «Пора нагадування» («Doba prisjećanja», 1968), «Напрям» («Smjer», 1968), «Дешифрування ваги» («Dešifriranje vage», 1972), «Обвальні порівняння» («Odronske poredbe», 1982), «Трени» («Žalostinke», 1991). А збірка «Чорні діри, темні сонети» («Crne rupe, mračni soneti», 1995) приносить бачення Бога як Спасителя й обновителя розхитаної рівноваги світу. Потім вийшли ще поетичні збірки «Вибрані вірші» («Izabrane pjesme», 1997), «Дзвінкі мотети» («Zvonki moteti», 2004), «Час, час» («Vrijeme, vrijeme», 2006). Спільно з Томиславом Маріяном Білосничем Анте Стамач видав поетичну монографію «Молат» («Molat», 2006).

Для поетики Анте Стамача характерний вірш «Хоч трошки»:

Не демонструючи й сліду могутнього нещастя,

надривно співає кос, виливається

весняний посвист із гострого дзьоба,

і жовтий, уже небезпечний поклик озерної краси,

в якому тонуть

задивлені й заслухані кличі

власного ока.

Ні, ні, краще обійти іменники

на бетоні, і таким чином насправді

зійдуться голоси і письмена, і знайдуть 

спільне своє буття. 

Тут нема шибениці, 

ні смертних розкошів, 

тут може вдалося б 

хоч трошки пожити.

(Переклав Дмитро Павличко).

У наукових та есеїстичних творах Анте Стамача використовується методологія структурного дослідження літератури (Роман Якобсон, Ян Мукаржовський, Юрій Лотман) із наближенням до феноменології й екзистенціалізму. Вийшли такі праці в галузі літературознавства: «Уєвич» («Ujević», 1971), «Зображальна та понятійна поезія» («Slikovno i pojmovno pjesništvo», 1977), «Теорія метафори» («Teorija metafore», 1978), «Критика чи теорія?» («Kritika ili teorija?», 1983), «Всюди» («Passim», 1989), «Тема Міхалич» («Tema Mihalić», 1996), «Вразливий опис системи: літературознавчі нариси» («Ranjivi opis sustava: književnoznanstvene rasprave», 1996), «Нариси й есеї про хорватську літературу» («Rasprave i eseji o hrvatskoj književnosti», 1997), «Погляд назад» («Pogled unatrag», 1999), «Тема Каштелан» («Tema Kaštelan», 2003), «Моя точка зору» («Moje motrište», 2005), «Справді, Шолян» («Zapravo, Šoljan», 2005), «Літературно-критичні фрагменти» («Književnoteorijski fragmenti», 2012).

Видав Анте Стамач декілька книжок есеїв: «Огляди» («Ogledi», 1980), «Літературне життя» («Književni život», 1993), «На переході» («Na prijelazu», 1996), «Вартості» («Vrijednosti», 1998).

Переклав Анте Стамач чимало ключових творів з теорії літератури та лінгвістики, зокрема такі: «Структура сучасної лірики: Від Бодлера до середини двадцятого століття» Гуґо Фрідріха, «Основні поняття поетики» Еміля Штайґера, «Пролегомени до теорії мови» Луї Єльмслева, «Маньєризм у літературі» Ґустава Рене Гоке. Переклав Анте Стамач художні твори Йоганна Вольфґанґа Ґете, Фрідріха Ніцше, Райнера Марії Рільке, Гуґо фон Гофмансталя, Бертольта Брехта, Джеймса Джойса. Книжка Анте Стамача «Германіка й англіка» («Germanica & anglica», 2007) зібрала тексти про твори, які він перекладав.

Упорядкував Анте Стамач «Антологію хорватської поезії: Від давнини до наших днів» («Antologija hrvatskoga pjesništva: Od davnina pa do naših dana», 2007). У цій антології представлені хорватські поети від ХІІІ ст. до сучасності. Упорядник здійснив спробу представити багатолику картину презентації індивідуального сприйняття та суспільних процесів на хорватських просторах. Спільно з Іво Санадером Анте Стамач упорядкував збірку воєнної лірики «У цей страшний час» («U ovom strašnom času», 1992), перекладену багатьма мовами.

Анте Стамач став лауреатом нагороди «Добрий ранок, море» («Dobrojutro, more», 2007), премії ім. Тіна Уєвича (2007), премії ім. Антуна Бранка Шимича (2011), отримав Оливковий вінок (Maslinov vijenac (poeta oliveatus), 2012) на фестивалі «Croatia rediviva» на острові Брач.

Українською мовою окремі вірші Анте Стамача переклав Дмитро Павличко ([Вірші] // Мала антологія хорватської поезії в перекладах Дмитра Павличка. – Київ, 2008).