Чеський поет Іван Скала (по-чеськи: Ivan Skála; автонім: Карел Гелль) народився 6 жовтня 1922 року в місті Брандис над Лабою у родині слюсаря. Раннє дитинство провів у Планиці біля Клатова, де закінчив перший клас початкової школи. До середньої школи ходив у Празі, закінчив її у Брандисі над Лабою, де після смерті матері прожив три роки у діда й баби. У 1941 році здобув диплом Торговельної академії в Празі-Сміхові, короткий час працював бухгалтером та кореспондентом. Із 1942 року перебував у Берліні. У 1945 році став культурним референтом у Центральному комітеті Союзу чеської молоді, а з 1946 року працював у відділі культури в газеті «Червоне право» («Rudé právo»). У 1946 році почав за сумісництвом навчатися у Вищій політичній і соціальній школі, але студій так і не закінчив. У 1959 році перейшов до апарату Спілки чехословацьких письменників, де виконував функції секретаря та першого секретаря. У 1964 році, за власним бажанням, вийшов зі Спілки, бо не погоджувався з її новою орієнтацією, сприймаючи її як зраду ідей соціалізму. Після року «творчої відпустки» у 1965 році повернувся до «Червоного права», на цей раз як культурно-політичний коментатор. У 1967 році став директором видавництва «Молодий фронт» («Mladá fronta»), але в березні 1968 року був звільнений. Від березня 1969 року короткий час виконував функції секретаря Комітету з питань культури Чеської національної ради. У 1970 році був призначений директором видавництва «Чехословацький письменник» («Československý spisovatel»), прислужився до т. зв. «нормалізації». Із 1982 по 1987 рік був головою Спілки чеських письменників. Виконував також політичні функції, у 1960–1971 роках був депутатом Національної (від 1968 року Федеральної) Асамблеї, а в 1962–1971 роках був членом Центрального комітету Комуністичної партії Чехословаччини. Помер Іван Скала 6 лютого 1997 року в Празі.

Публікуватися Іван Скала почав у «Студентському часописі» («Studentský časopis», 1939, вірші, замітки). Від квітня 1945 до 1989 року публікував вірші, політичні та культурні коментарі, полемічні статті, репортажі, літературно-критичні статті та рецензії (не лише на літературні твори, а й кінофільми), зокрема, у періодичних виданнях «Червоне право», «Творчість» («Tvorba»), «Народна культура» («Lidová kultura»), «Алло, недільна газета» («Haló nedělní noviny»), «Світ у картинках» («Svět v obrazech»), «Букет» («Kytice»), «Нове життя» («Nový život»), «Літературна газета» («Literární noviny»), «Полум’я» («Plamen»), «Імпульс» («Impuls»), «Плем’я» («Kmen»), «Літературний місячник» («Literární měsíčník»), «Квіти» («Květy») та інших.

Дебютна поетична збірка Івана Скали «Кресало» («Křesadlo», 1946), зосереджена на воєнній поезії, наснажена почуттями печалі та страждань, загроз і скорботи, а також любовними мотивами, була створена під великим впливом Франтішека Галаса. Аналогічна ситуація була і зі збіркою «Над порогом» («Přes práh», 1948), побудованою на контрапункті між силами зла та руйнування, а також між любов’ю та життям. До неї входили як воєнні поезії, так і вірші, інспіровані визволенням і вірою в щасливе майбуття. Із-під впливу Франтішека Галаса Іван Скала вийшов на початку 1950-х років. Тоді почав писати агітаційні, схематичні вірші, сповнені захопленням світом праці та пропагандою боротьби за перемогу соціалізму; це стосується збірок «Травень країни» («Máj země», 1950) і «Фронт є скрізь» («Fronta je všude», 1951). Після шестилітнього мовчання Іван Скала витворив свою власну поетику, поєднуючи вплив декількох зразків: до Франтішека Галаса додалися Вітезслав Незвал, Станіслав Костка Нейман, Йозеф Гора, Вілем Завада і Владимир Голан – це відображено у збірці «І будь-що станеться» («A cokoliv se stane», 1957).

Для поетичних збірок Івана Скали все ж і надалі були притаманні відданість комунізму, велемовне оспівування таких «чеснот», як щоденне життя, прості речі, мир, любов і робота. Засадничими точками опори були для нього політичні та історичні особистості, події та роковини. Широкий спектр його тем охоплює як рефлексії зі світової війни та комуністичних революцій (1917, 1948), заклики до солідарності з повсталими по цілому світу та звинувачення західного імперіалізму, так і спогади про дитинство та природну лірику. Політична позиція автора відображена також у віршах, інспірованих подорожами на південь Європи, у збірках «Ранковий потяг надії» («Ranní vlak naděje», 1958) і «Вітаю вас, вікна» («Zdravím vás okna», 1962), які пізніше склали збірку «Лазуровий календар» («Blankytný kalendář», 1963).

У 1960-х роках Іван Скала писав вірші, в яких полемізував із сучасними віяннями в чеській літературі, а також із тими, кого вважав зрадниками та ворогами соціалізму. Ці вірші перевантажені розчаруванням, гіркотою та тривогою від втрати ілюзій та друзів, а також мотивами старіння та смерті; це відображено у збірках  «Посланець приходить пішки» («Posel přichází pěšky», 1968) і «Чотири вірші про смерть і Дерево» («Čtyři básně o smrti a Strom», 1969). Із т. зв. «нормалізацією» у вірші Івана Скали повертається оптимізм, ентузіазм і заклики до порозуміння у «побудові нового суспільства». Проте в них присутні і мотиви швидкоплинності часу та минущості життя, потреба відновлення та передачі естафети наступним поколінням; це стосується збірок «Що беру в дорогу» («Co si beru na cestu», 1975), «Вогонь поспішає» («Oheň spěchá», 1979; включає і поему «Спрага» – «Žízeň»), «Бермудський трикутник» («Bermudský trojúhelník», 1982), «Моя Височина» («Má Vysočina», 1987) і «Ворон не прилітає з квіткою» («Havran nepřilétá s květinou», 1988).

Для поетики Івана Скали характерним є вірш «Приязнь»:

Буду для тебе недобрим другом,

ось моя рука:

буду для тебе недобрим другом.

Хочеш хліба? Холод мучить?

Дам тобі хліба, риби вловлю, запалю тобі в грубці,

наготую дров на всю зиму.

Дам тобі зазнати голосу й надії,

буду для тебе недобрим другом.

Чекаєш на віщого крука до свого віконця?

Чекаєш на ластівку?

Буду для тебе ластівкою й круком,

буду для тебе недобрим другом.

Дам тобі хліба, вловлю тобі риби,

але при потребі, ризикуючи життям, витягну

тебе з прогнилого дому достатків,

щоб зберіг ти своє просте серце.

Буду для тебе недобрим другом.

Коли простуватимеш

на верховини,

припну до ніг тобі найтяжчі пута.

Знайду в тобі тисячі ніким не побачених хиб,

вирву з твого серця всі похваляння, всі слова величань,

щоб ти завше стояв на початку,

стояв перед великим, досіль не звершуваним ділом.

Буду для тебе недобрим другом.

Коли почнеш спотикатись,-

тягар, який тебе гнітить, я крадькома полегшу,

а в очі глузуватиму з тебе,

з твого безсилля, з вутлості твоєї.

Буду для тебе недобрим другом.

Коли один залишишся, – 

прийду, в кишені принесу крихтини тютюну,

підтримаю тебе добрим словом.

Недобрим другом я для тебе буду.

(Переклав Микола Бажан).

Вийшло чимало книжок вибраного Івана Скали: «Ломикамінь» («Lomikámen», 1972; зібрання збірок 1957–1968 років), «Маленькі чудеса» («Malé zázraky», 1974; розширені видання: 1977, 1981, 1987), «Дім і світ» («Domov a svět», 1983; містить два розлогі твори зі збірки «Вітаю вас, вікна»), «Чия ж весна» («Čí je jaro», 1976), «Доленосна» («Osudová», 1978), «Вірші» («Básně», 1979), «Безперервність 1, 2» («Kontinuita 1, 2», 1980), «Гефестова майстерня» («Héfaistova dílna», 1980), «Триптих про життя і смерть» («Triptych o životě a smrti», 1980), «Вікно навстіж» («Okno dokořán», 1981), «Календар» («Kalendář», 1986).

Вибрані твори («Vybrané spisy») Івана Скали вийшли у п’яти томах у 1982–1986 роках.

Посмертно вийшла збірка вибраних віршів з неопублікованої спадщини Івана Скали «Мені ще любо на землі» («Ještě se mi líbí na zemi», 1998).

Перекладав Іван Скала зі словацької, болгарської, української, англійської, російської мов. Його переклади з української увійшли до антології української поезії «Форма вітру» («Tvar větru», 1975).

Українською мовою окремі вірші Івана Скали переклали Микола Бажан, Петро Скунць, Роман Лубківський (Відвідини озера Розлив // Всесвіт. – 1964. – № 2; [Вірші] // Всесвіт. – 1972. – № 10; [Вірші] // Бажан М. Твори: В 4 т. – Київ, 1975. – Т. 3; Ода // Всесвіт. – 1977. – № 11; [Вірші] // Всесвіт. – 1978. – № 7; [Вірші] // Слов’янська ліра. – Київ, 1983).