Білоруський і польський письменник Владислав Сирокомля (білорус. Уладзіслаў Сыракомля, пол. Władysław Syrokomla; автонім: Людвік Владислав Францішек Кондратович) народився 29 вересня 1823 року у фільварку Смольгів, Бобруйський повіт, Мінська губернія, Російська імперія (тепер Любанський район, Мінська область, Білорусь). Походив зі збіднілого шляхетського роду гербу «Сирокомля», назву якого згодом узяв за літературний псевдонім. Його батько Александер Каєтан був приватним судовим екзекутором, пізніше орендатором одного із сіл, що належали князям Радивілам; мати Вікторія походила з дому Злотковських. У 1833 році вступив на навчання у повітову школу при домініканському монастирі у Несвіжі. Але у 1835 році власті закрили цю школу, тож довчався у домініканській школі в Новогрудку (1836–1837). У 1841–1844 роках, щоб допомогти родині, служив у несвіжській канцелярії радивилівських маєтностей. 16 квітня 1844 року у Несвіжі одружився з Павліною Мітрашевською, яка пізніше народила йому четверо дітей. Після одруження переїхав у фільварок Залуччя, який орендував до 1853 року. Це був плідний період його творчості. Від 1852 року подовгу жив у Вільні, друкувався у «Віленському віснику» («Kurier Wileński»), де також редагував відділ віленської хроніки. У квітні 1853 року почав орендувати фільварок Борейківщина під Вільном. У 1856–1858 роках неодноразово виїжджав у Варшаву і Познань (Пруське королівство), після чого за ним був встановлений таємний нагляд. Владислав Сирокомля був почесним членом Познанського товариства друзів наук. Був прихильником звільнення селян. У квітні 1861 року виступив на патріотичній маніфестації в Ковно (Каунасі) з віршами. Виїхав до Варшави, а на зворотному шляху був заарештований і ув’язнений у віленській тюрмі. Знаходився під арештом близько місяця. Відпущений під нагляд поліції. Помер Владислав Сирокомля 15 вересня 1862 року у Вільні під час слідства. Похований на віленському цвинтарі Расу.

Дебютував Владислав Сирокомля віршем «Листоноша» («Pocztylion», 1844), написаним на мотив почутої народної оповідки. Переклад «Листоноші» на російську мову поетом Леонідом Трефолєвим став популярною в Росії народною піснею «Когда я на почте служил ямщиком». Йому часто приписують авторство тексту пісеньки «Вліз котик на плотик» («Wlazł kotek na płotek»), однак її текст базується на оригінальній народній співанці. Писав найчастіше польською мовою. У більшості творів зображав життя Білорусі, її історію. З білоруськомовних творів збереглися лише два – вірш «Добрі вісті» («Добрыя весці») і лірична мініатюра «Вже пташки співають всюди» («Ужо птушкі пяюць усюды»).

У поетичних творах Владислав Сирокомля культивував іронічне споглядання дійсності, зокрема ментальності та звичаїв дрібної шляхти. У збірці «Мелодії з божевільні» («Melodie z domu obłąkanych», 1861) представив похмуру візію світу, повного жорстокості стосовно людей і тварин. Однак його твори презентували світ не одновимірно, а завдяки збереженню авторської дистанції й іронії допускали різні тлумачення.

Улюбленим жанром Владислава Сирокомлі була «ґавенда» («gawęda»); це своєрідна віршована балада, що імітує простонародні розповіді (можливі відповідники: «балачка», «гутірка»). Владислав Сирокомля культивував такі різновиди «ґавенд»: шляхетська, ґмінна, народна, регіональна, жебрацька, жовнярська, історична. Його «ґавенди» не були апологією минулого, попри явну прив’язку до традиції. Їх героями були зазвичай дрібнопомісна шляхта та селяни. Дія часто заснована на незначних подіях, відомих лише у межах певного регіону. Однак, на думку Владислава Сирокомлі, такі позірно тривіальні події могли нести науку, тож вплітав часто в них моральні напучування. Найвідомішою його «ґавендою» є «Родовитий Ян Дуборіг» («Urodzony Jan Dęboróg», 1852), у якій зображена суперечка двох родів про межові пагорби, яка закінчилася завдяки коханню молодят. Створив низку «ґавенд» на основі відомих приказок і прислів’їв: «Про Заблоцького та мило» («O Zabłockim i mydle», ), «Про Пилипа з конопель» («O Filipie z konopi», ), «Пан Марко в пеклі» («Pan Marek w piekle», ) та інші. До відоміших належать такі «ґавенди» Владислава Сирокомлі: «Перемиський канонік» («Kanonik przemyski», 1851–1852), «Капрал Терефера і капітан Шерпентина» («Kapral Terefera i kapitan Szerpentyna», 1855), «Гетьманський нічліг» («Nocleg hetmański», 1857), «Староста Копаницький» («Starosta Kopanicki», 1857).

Поеми Владислава Сирокомлі близькі до його «ґавенд» (наприклад, «Старі ворота» («Stare wrota») автор називає заодно і поемою, і «ґавендою»). Більшість його поем присвячена історії від середньовіччя до XVIII ст. Герої зазвичай виводили своє походження від лицарів і шляхти, представляючи ті ж риси й культуру, що герої «ґавенд». У поемах Владислава Сирокомлі, на відміну від його «ґавенд», містилося більше авторського наративу.

У 1853–1861 роках Владислав Сирокомля видав у шести томах «Ґавенди та летючі рими» («Gawędy i rymy ulotne»). Йому належать п’єси «Хатка в лісі» («Chatka w lesie», 1855–1856), «Сільські політики» («Wiejscy politycy», 1858), «Каспер Калінський» («Kasper Kaliński», 1858), «Можновладці й сирота» («Możnowładcy i sierota», 1859).

В історії літератури залишилися такі твори Владислава Сирокомлі: «Старий кавалір» («Stary kawaler», 1846), «Марґер. Поема з історії Литви» («Margier. Poemat z dziejów Litwy», 1855; на її основі повстало лібретто опери Костянтина Горського «Марґер»), «Великий Четвер» («Wielki Czwartek», 1856), «Янко-могильник» («Janko Cmentarnik», 1857).

Владислав Сирокомля є автором наукових праць, зокрема, двотомної історії польської літератури (1850–1852; вид. «Dzieje literatury w Polsce od pierwiastkowych czasów do XVII wieku», 1875), краєзнавчих нарисів «Мандрівки по моїх колись околицях: спогади, історичні студії» («Wędrówki po moich niegdyś okolicach: wspomnienia, studja historyczne», 1853).

Владислав Сирокомля перекладав з німецької твори Йоганна Вольфґанґа Ґете, Гайнріха Гайне, з російської – Кіндрата Рилєєва, Михайла Лермонтова, Миколи Некрасова, з латинської – твори давніх польсько-латинських поетів. У 1863 році у Вільні вийшов «Кобзар» Тараса Шевченка в перекладі Владислава Сирокомлі.

У перекладі білоруською мовою у Мінську вийшли вибрані твори Владислава Сирокомлі (1966), «Вандроўкі па маіх былых ваколіцах: Успаміны, даследаванні гісторыі і звычаяў» (1992), нарис «Мінск» (1992), «Добрыя весці: Паэзія, проза, крытыка» (1993).

На честь Владислава Сирокомлі названі вулиці в низці міст Білорусі та Польщі; цікаво, що у Варшаві є дві вулиці на його честь – Людвіка Кондратовича та Владислава Сирокомлі.

Українською мовою вірші Владислава Сирокомлі опубліковані у виданні «Антологія польської поезії» (Київ, 1979, т. 1).