Словенський письменник Циріл Космач (по-словенськи: Ciril Kosmač) народився 28 вересня 1910 року у Словенському Примор’ї в селі Слап. До школи ходив у Гориці та Толмині, де у 1928 році здав матуру. Навчався у 1928-1929 роках у комерційному училищі в Гориці. У 1930 році прибув до Любляни, де співпрацював з різними організаціями та часописами. У 1938 році вирушив у Париж, де вивчав іспанську, англійську та російську мови, тому багато чужомовних творів зміг читати в оригіналі. Там його застала Друга світова війна. У 1942 році перебрався до Лондона, де працював на радіо BBC, готуючи словенські передачі. У 1944 році повернувся на батьківщину та приєднався до партизанів, став учасником народно-визвольної боротьби. Після війни був редактором партизанського інформаційного бюлетеня «Словенський доповідач» («Slovenski poročevalec»), звідки його у 1946 році звільнили за звинуваченням у шпигунстві на користь Англії. Далі працював редактором ілюстрованого тижневика «Товариш» («Tovariš»), сценаристом на кіностудії «Триглав-фільм» («Triglav film»), у 1949 році отримав премію ім. Франца Прешерна за сценарій «На своїй землі» («Na svoji zemlji»), написаний на основі оповідання «Тато Орел» («Očka Orel»). Потім із Любляни переселився у Порторож і як вільний письменник присвятив себе літературній творчості та перекладам. У 1961 році став членом Словенської академії наук і мистецтв, у 1965 році отримав премію ім. Отона Жупанчича, у 1968–1972 роках був головою Товариства словенських письменників, у 1972 році був обраний головою Спілки письменників Югославії. Отримав цілу низку літературних нагород; у 1979 році йому присудили премію ім. Франца Прешерна за життєвий доробок, але наступного року він не зміг її отримати, бо помер 28 січня 1980 року у Любляні. 

Творчість Циріла Космача зараховують до соціалістичного реалізму. Основною темою його творів є життя рідного йому Словенського Примор’я, процеси суспільного розвитку краю. Передусім Циріл Космач писав малу прозу. Він розповідає про рідний край, про любов до нього, про себе й людей навколо себе, про добрих диваків із великим серцем, про малі щастя та великі нещастя.

Книжковим дебютом Циріла Космача стала збірка з шести новел «Щастя і хліб» («Sreča in kruh», 1946). До збірки увійшли новели «Життя та праця Венця Повшикая» («Življenje in delo Venca Poviškaja»), «Щастя» («Sreča»), «Гусениця» («Gosenica»), «Хліб» («Kruh»), «Цього прекрасного дня» («Tistega lepega dne») та «Людина на землі» («Človek na zemlji»). У новелі «Життя та праця Венця Повшикая» головний герой, дивак, у якого була грижа, закохався в дівчину Зінку, а вона з нього лише глузувала. Врешті він покінчив із собою, лише в цьому знайшовши вихід зі складного становища. У новелі «Щастя» вперше стикаємося з оповідачем у першій особі. У ній розповідається про долю простих людей у рідному краї Циріла Космача, де їм щастя рідко усміхалося. Тему новели «Гусениця» Циріл Космачвзяв із тюремного життя. У новелі «Хліб» йдеться про голод, який неможливо погамувати навіть хлібом. Ядром новели «Цього прекрасного дня» є дві події – заміжжя та народження дітей в одній із селянських сімей, навколо яких широко висвітлено політичні відносини та міжособистісні стосунки. У новелі «Людина на землі» показана індивідуальна боротьба селянина за свій шматок землі, мотивом її є любов до землі, туга за нею.

Диваків знаходимо також у новелі «Смерть безневинного велетня» («Smrt nedolžnega velikana», 1952). Головний герой новели Готійчев Матіц після смерті бабці залишився сам і став об’єктом насмішок. Його взяв під свою опіку Готеєц, захисник сиріт і байстрюків, втовкмачивши в голову правила поведінки на селі. Матіц не був у змозі заробляти на своє виживання, він ходив від хати до хати, щоб його там нагодували, а потім ішов далі, куди йому показували селяни. Та й так і помер, і це було для нього порятунком.

Роман Циріла Космача «Весняний день» («Pomladni dan»,1953) розповідає про людську смерть і народження мистецтва. Тут відбуваються дві паралельні історії. Перша лінія – про дійсне життя письменника Петра Майцена, друга – про Темникаря, якого письменник собі вигадав. Відбувається зближення двох світів – реального й уявного. У романі троє людей переживають важливі періоди у своєму житті: письменник Майцен, власник його квартири Чрнілоґар і селянин Темникар. Долі цих трьох осіб розриваються поміж рішеннями та сумнівами, між мужністю та страхом. Письменник Майцен розривається між творчими поривами та сумнівами у правильності свого покликання. Чрнілоґар коливається між самозвинуваченнями та втечею від власної совісті. Старий Темникар є втіленням мужності, адже він відкидає будь-які сумніви в доцільності своєї мети. Твір побудований на автобіографічній основі. У романі присутні два символи – біла хмарка означає надію, а звук сурми є безкомпромісним голосом людської совісті. У повісті «Балада про сурму та хмаринку» («Balada o trobenti in oblaku», 1956–1957) ці два образи з попереднього роману розвиваються і навіть винесені у назву твору. У 1961 році за повістю був знятий однойменний фільм, а в 1963 році на її основі була створена радіовистава.

Чи не найвідомішою повістю Циріла Космачає «Тантадруй» («Tantadruj», 1959). Це фантастичний і химерний твір, червоною ниткою проходить крізь нього прагнення Тантадруя до смерті. Це історія про ексцентрика, якого супроводжують чотири приблизно такі ж типи. Він хотів померти й пішов до священика розпитувати про смерть. Потім із допомогою своїх супутників знайшов спосіб, як умерти. Але їм у цьому перешкодив священик, відправивши кожного домів. У новелі присутні дві оповідні техніки, від першої і від третьої особи. Оповідач зі співчуттям і розумінням змальовує сільських диваків. В основі новели – народні традиції, про які автор взнав від своєї матері. Тут мова йде про боротьбу за щастя, за гідне життя. У 1995 році за мотивами повісті було знято однойменний фільм. На думку літературознавців, новела «Тантадруй» Циріла Космачає вершиною його творчості.

Циріл Космач знав декілька мов, перекладав прозу та драматургію, переважно з англійської та італійської. Найбільше перекладав для театру та радіо. Твори Циріла Космача перекладені на понад двадцять мов.

Українською мовою окремі твори Циріла Космача переклав Віль Гримич (Балада про сурму та хмаринку: Повість. – Київ, 1970; Смерть безневинного велетня: Оповідання // Всесвіт. – 1975. – № 11; Тантадруй // Сучасна югославська повість. – Київ,1981;Балада про сурму та хмаринку: Повісті, оповідання. – Київ, 1983).

На четвертому курсі університету я написав курсову роботу про традиції сербського народного епосу в повісті словенського письменника Циріла Космача «Балада про сурму і хмаринку»; ця робота здобула перемогу на загальнофакультетському конкурсі, за що я навіть отримав премію в розмірі місячної стипендії. До попередніх курсових, а також до дипломної роботи я ставився значно ретельніше, ніж до цієї четвертокурсницької, увінчаної лаврами додаткової стипендії. Перебуваючи в пучині юнацького батяризму, я трішки «схалявив». Алла Татаренко, яка щойно закінчила університет (нашу рідну слов’янську кафедру) і вже була аспіранткою, люб’язно дала мені своїх замітки на цю тему, які їй так і не придалися свого часу. Я їх творчо використав, все ж базою залишилися таки ті її замітки. Мені було якось навіть аж незручно, але ж не ділитися премією, яку ми успішно пробухали з кумплями. Все ж зроблене добро, за законом історичної справедливості, повертається сторицею; я й досі вдячний Аллі за ті її замітки. Але це ще не все. У роботі було одне цікаве порівняння, паралелізм, так би мовити. Головний герой повісті водив зі собою корову, аналогом якої вискочив кінь Шарац сербського епічного героя Марка Кралєвича. Та цього мені видалося замало, тож я приплів ще й корову з «Малої землі» вже спочилого тоді генсека Леоніда Брєжнєва. Абсолютно стьобовий паралелізм, у чомусь навіть ризикований. Але того ніхто не вкурив (стьобу, мається на увазі), і я таки отримав єдину за ціле університетське навчання премію.