Re: цензії

25.09.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мови
Українська поезія спротиву - угорською
19.09.2024|Буквоїд
Tasty Communication: How to Understand and Be Understood
19.09.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мови
Про мову, боротьбу і єдність нації – популярно
Релігія страждань
13.09.2024|Артур Лантан
Російська війна проти України: Як нам розірвати 400-річне замкнене коло
11.09.2024|Роман Ткаченко
Чи «нормальні люди»?
11.09.2024|Віктор Вербич
Євген Сверстюк в іпостасі проповідника зі шпагою
«Їжаки»
26.08.2024|Юлія Хорошилова
Картка Марії: сповнена щедрістю та любов’ю історія
На сонячному боці
Головна\Події\Культура

Події

15.09.2018|09:30|Буквоїд

Вільний письменник, але не художник.

Юрієві Коху виповнюється 82 роки

Серболужицький письменник Юрій Кох (Jurij Koch) народився 15 вересня 1936 року в селі Горки біля Хрущиць, в окрузі Каменц, в Лужиці (Німеччина). Його батько працював на шахті, а мати – на фермі. Від 1942 до 1947 року ходив до народної школи, від 1947 до 1949 року навчався в серболужицькій гімназії у Варночицях (Varnsdorf) на півночі Чехії, у 1950–1952 роках – у Лужицькій вищій школі в Будишині (Баутцені), у 1952–1954 роках – у Лужицькій вищій школі в Хосебузі (Котбусі). Потім у 1956–1960 роках студіював журналістику в університеті ім. Карла Маркса в Ляйпціґу. Отримавши диплом журналіста, Юрій Кох у 1961–1966 роках студіював театрологію в Театральному інституті в Ляйпціґу. Після закінчення студій влаштувався працювати на радіостанцію, де був редактором і журналістом. Від 1976 року Юрій Кох – вільний письменник. Юрій Кох став триразовим лауреатом Літературної премії товариства «Батьківщина» («Domowina») – у 1964, 1969 і 1973 роках, дворазовим лауреатом Премії ім. Якуба Барта-Чішинського – у 1968 і 1974 роках. Юрій Кох є членом ПЕН-центру Німеччини. Пише верхньолужицькою, нижньолужицькою та німецькою мовами. Тепер живе в селі Сєлов біля Хосебуза в Нижній Лужиці. Одружений, має трьох дітей.

Юрій Кох видав єдину поетичну збірку «Дорожній концерт» («Nadróžny koncert», 1965), хоча до поезії звертається упродовж всього свого творчого життя. Серед поетичних і взагалі життєвих кумирів Юрія Коха є Іван Франко, про що свідчить вірш «Якби Іван Франко у Лужиці з’явивсь…»:

 

Якби Іван Франко у Лужиці з’явивсь, 

він руку б тис найперш каменярам 

і дивувавсь, що стільки скал кругом.

 

Із ним стою серед гранітних брил, 

горджусь, що й я –каменярам зрідні, 

бо у моїм селі той камінь виріс, 

щоб ми на змаг могли з гранітом стати 

і показати сербську силу.

 

Колись лише одинаки

ломами й кайлами

лупали скелю.

Франко трима мене за руку,

я відчуваю в ній важенний молот.

 

За нами незчисленною громадою 

шикуються каменотеси сербські.

 

«Не гайтесь, нумо до роботи!» 

І сотні молотів загупало в стіну, 

і чути звіддалік гармидер вагонеток 

і стукоти компресора.

 

Забули про жінок, про спрагу й голод.

Дорогу прорубаєм і тоді

докажем правоту

своєї сили.

 

Увечері –бува –стою в каменоломні...

Якби Іван Франко у Лужиці з’явивсь!

 

(Переклав Володимир Лучук).

 

Значним є прозовий доробок Юрія Коха. Дебютував він оповіданням «Єврейка Гана» («Židowka Hana», 1963). У повісті «Між сімома мостами» («Mjez sydom mostami», 1968) розповідається про соціальні перетворення в серболужицькому селі.

Юрій Кох написав декілька романів, зокрема «Роза-Марія» («Rosamarja», 1975), «Приземлення мрії» (німецькою мовою «Landung der Träume», 1982; серболужицькою мовою під назвою «Повернення мрій» – «Nawrót sonow», 1983), «Операція на очі» (німецькою мовою «Augenoperation», 1988), «Силуети» (німецькою мовою «Schattenrisse», 1990), «Котяче срібло» (серболужицькою мовою «Koče slěbro», 2000; німецькою мовою під назвою «Якуб і котяче срібло» – «Jakub und das Katzensilber», 2001).

У доробку Юрія Коха є чимало збірок оповідань, зокрема «Тиждень вдома» («Wotydźenja doma», 1976) «Самотній Непомук» (серболужицькою мовою «Wosamoćeny Nepomuk», 1976; німецькою мовою «Der einsame Nepomuk», 1980), «Мисливець Баґоля» (німецькою мовою «Bagola. Die Geschichte eines Wilddiebs», 1988), «Під кінець дня» (серболужицькою мовою «Na kóncu dnja», німецькою мовою «Am Ende des Tages», 2009).

Юрій Кох видав також книжку подорожніх нарисів «Подорож на схід» («Pućowanje k ranju», 1969).

Юрій Кох написав цілу низку п’єс, зокрема «Останній іспит» (серболужицькою мовою «Poslednje pruwowanje», 1972; німецькою мовою «Die letzte Prüfung», 1973) і «Фріцо і Майка» («Fryco a Majka», 1979), а також радіо-п’єс і кіносценаріїв.

Юрій Кох переклав з української окремі твори Володимира Сосюри, Дмитра Павличка, Івана Драча, Миколи Вінграновського, Ліни Костенко, Ростислава Братуня, Миколи Ільницького, Оксани Сенатович, Миколи Петренка, Романа Кудлика, Юрія Малявського.

Українською мовою окремі твори Юрія Коха переклали Володимир Лучук, Микола Вінграновський, Микола Ільницький, Роман Кудлик, Роман Лубківський, Юрій Малявський, Григор Мовчанюк, Іван Ющук (Дорожній концерт // Жовтень. – 1965. – № 4; Якби Іван Франко у Лужиці з’явивсь… // Жовтень. – 1966. – № 8; Скажи мені, мамо… // Дніпро. – 1968. – № 9; [Вірші] // Літературна Україна. – 1967. – 29 вересня; [Вірші] // Поезія лужицьких сербів: Антологія. – Київ, 1971; Дивна любов // Дивна любов: Оповідання лужицьких письменників. – Київ, 1984; [Оповідання, вірш] // Пташине весілля: Збірник. –Київ, 1989; Сидить під кущем весна // Ластівка з Лужиці: Антологія серболужицької поезії для дітей у переспівах Володимира Лучука. – Тернопіль, 2010).

Володимир Лучук опублікував статтю «Юрій Кох – перекладач української поезії» (Проблеми слов’янознавства. – 1987. – Вип. 35).

 

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери