Сербський письменник (по-сербськи: Љубомир Ненадовић, LjubomirNenadović) народився 14 вересня 1826 року у селі Бранковина біля Валєва, його батько Матія був сином князя Алекси. Гімназію закінчив у Белграді, університет – у Німеччині в Гайдельберзі (був одним із перших сербів, які здобули вищу освіту за кордоном і стали займатися літературою). Після студій короткий час працював викладачем ліцею в Белграді, потім – чиновником у міністерстві та дипломатом. Протягом 1860 року був міністром освіти, а заодно (згідно з посадою) головою Товариства сербської словесності (Друштво српске словесности). Декілька років провів у Чорногорії як гість князя Николи. Був одним із перших 16 дійсних членів Сербської королівської академії, яку у 1887 році заснував король Мілан Обренович. Як пенсіонер жив у Валєві до самої смерті; помер там 21 січня 1895 року.

Любомир Ненадович почав писати ще гімназистом, у літературі працював серйозно і безперервно ціле життя. Мав широку філософську освіту, багато подорожував і був ознайомлений із сучасними ідеями та культурою західних народів. Був прихильником раціоналістичної філософії та шанувальником Доситея Обрадовича, на якого й сам був чимало схожий. Як і Обрадович, Любомир Ненадович був практичним мислителем і реформатором, який літературу сприймав лише як засіб популяризації прогресивних і вільнодумних ідей. Написав дві збірки віршів, жартівливих, програмних і у вигляді епіграм і байок: «Слов’янська віла» («Славенска вила», 1849) і «Пісні» («Песме», 1849, 1860). Деякі з віршів (як, наприклад, «Тетеря» – «Попара» і «Шалений актор» – «Манити глумац») були вельми популярними та високо оціненими. У поетичному сенсі його вірші слабкі, без натхнення та піднесення. Це віршовані повчання, або ж висловлені свіжо, дотепно й інтимно прогресивні та благочестиві ідеї. На думку Марка Ґольберґа, вірші Любомира Ненадовича «прикметні романтичним стилем».

Значно важливішими є подорожні нариси Любомира Ненадовича, п’ять книжок, написаних у формі збірок листів: «Листи з Північної Німеччини» («Писма из Северне Немачке», 1850), «Листи із Швейцарії» («Писма из Швајцарске», 1852), «Листи з Італії» («Писма из Италије», 1868), «Листи з Німеччини» («Писма из Немачке», 1874), «Листи про чорногорців» («Писма о Црногорцима», 1879). Всі ті листи сповнені гумором, свіжістю та дотепністю. «Кожен читач, – писав Любомир Ненадович, – може вважати, що листи написані безпосередньо до нього». І листи не мають високої мистецької чи філософської вартості, бо так і були задумані. У них відсутні пластичні описи природи та глибші філософські спостереження про народи та культури. Любомир Ненадович навмисне уникає цього, але завжди залишається цікавим, простим і сердечним. Його метою є повчання, розвага та просвітлення душі читача. «Листи про чорногорців» є найцікавішими. Він Чорногорію та чорногорців описував із літературної точки зору, тож ці його листи доволі ідеалізовані, та все ж захопливі. Незважаючи на те, що Любомир Ненадович був європейцем і раціоналістом, він інстинктивно відчув високу вартість сербської патріархальної моралі, а в тому краї, віддаленому від культурних впливів, де народне життя та звичаї зберегли найдавніший вигляд, він помітив багато чудових особливостей буття чорногорців.

Вартість доробку Любомира Ненадовича є більш історичною, ніж мистецькою. Пишучи легко та цікаво, мовою надзвичайно чистою та плавною, він у свій час був вельми популярним, мав широке коло читачів. Його заслуга у створенні читацької публіки та формуванні сучасної сербської літературної мови є таки безсумнівною.

Любомир Ненадович був одним із перших сербських альпіністів. У 1850–1857 роках видавав часопис «Шумадинка», в якому опублікував, зокрема, статтю «Один день із моєї подорожі по Сербії 1845 року» («Један дан из путовња мог по Србији 1845. године»). Окрім гірських вершин Сербії та Чорногорії Любомир Ненадович підкорив чимало вершин в інших європейських країнах, про що писав у своїх листах з Італії, Німеччини та Швейцарії.

У 1881–1885 роках вийшли зібрані твори Любомира Ненадовича у 18 томах, а в 1892–1895 роках – у 20 томах.

Українською мовою вірші Любомира Ненадовича почали перекладати на початку 1880-х років. У 1881 році в часописі «Зоря» (№ 19/20) в перекладі Володимира Масляка були опубліковані вірші «Грудка землі» та «Ранений чорногорець». У 1889 році часопис «Новий Галичанин» (№ 2) надрукував уривки з вірша Любомира Ненадовича «На океанських просторах» під назвою «Море» в перекладі Фавстини Галичанки (псевдонім М. Полянського), а в № 3 того ж року подав нарис про життя та творчість Любомира Ненадовича. Вірш «Грає синє море, криють сонце хмари…» переклав Павло Грабовський («Грає синє море, криють сонце хмари…» // Грабовський П. Зібрання творів: У 3 т. – Київ, 1959. – Т. 3).