Головна\Події\Культура

Події

01.09.2018|09:08|Іван Лучук

«З гуманізмом, прогресом, культурою догорає стара доба»

100 років з дня народження Ігоря Качуровського

Народився Ігор Качуровський 1 вересня 1918 року в Ніжині в інтеліґентній родині. Батько був юристом, мати – істориком. До 12 років він жив у селі Крути (тепер Ніжинського району Чернігівської області). У 1932 році родина виїхала до Курська (Росія), рятуючись від репресій. До 1941 року Ігор Качуровський навчався в Курському педагогічному інституті (серед його викладачів був і Борис Ярхо). У 1942 році повернувся в Україну, у 1943 році вирушив на Захід, із 1945 року – в Австрії. У Зальцбурзі Ігор Качуровський став одним із членів-засновників Спілки українських науковців, літераторів і мистців. У 1948 році емігрував до Арґентини. Жив у Буенос-Айресі, певний час працював робітником у порту та працівником ремонтної бригади на залізниці. Там Ігор Качуровський органічно влився в місцеву українську громаду, редагував часопис «Пороги», був співробітником часописів «Овид», «Мітла», «Нові дні». У 1958–1962 роках був слухачем Графотехнічного (літературного) інституту, у 1963–1964 роках викладав давню українську літературу в Католицькому університеті, у 1968 році – російську літературу в університеті El Salvador(Буенос-Айрес). У 1969 році виїхав до Мюнхена (Федеративна Республіка Німеччина), проте залишався громадянином Арґентини до останніх днів. У 1970–1980-х роках працював літературним оглядачем української редакції Радіо «Свобода», де підготував і начитав понад дві тисячі радіопередач. Вибрані радіо-бесіди Ігоря Качуровського на літературно-мистецькі теми увійшли до книжки «150 вікон у світ: З бесід, трансльованих по Радіо “Свобода”» (Київ, 2008). В Українському вільному університеті(Мюнхен) Ігор Качуровський захистив докторську дисертаціюз філософії«Давні слов’янські вірування та їх зв’язок з індо-іранськими релігіями». Від 1973 року Ігор Качуровський працював викладачем УВУ, від 1982 року був там професором. На філософському факультеті УВУ викладав віршознавство, стилістику, теорію літературних жанрів, історію української літератури1920–1930-х років, історію середньовічного європейського письменства. Ігор Качуровський був членом об’єднання українських письменників на еміґрації «Слово», Спілки арґентинських письменників SADE(Sociedad Argentina de Escritores), Національної спілки письменників України(з 1992 року). Помер Ігор Качуровський 18 липня 2013 року у Мюнхені на 95 році життя.

Друкувався Ігор Качуровський від 1946 року. Видав поетичні збірки «Над світлим джерелом» (Зальцбурґ, 1948), «В далекій гавані» (Буенос-Айрес, 1956), «Пісня про білий парус» (1971), «Свічада вічности» (1990; обидві – Мюнхен). Ігор Качуровський є також автором поеми «Село» (Новий Ульм, 1960), перевиданої в Києвіпід однією обкладинкою з поетичною збіркою «Осінні пізньоцвіти» (2001); в останній редакції поема одержала назву «Село в безодні» (Київ, 2006). Підсумкова збірка вибраних поезій під назвою «Лірика», упорядкована самим автором, вийшла 2013 році у Львові. Характерним для поетики Ігоря Качуровського є такий вірш без назви (написаний у 1956 році):

 

Це не день умирає на овиді,

Бо не стало б і тисячі днів

Для такої кривавої повіді,

Для таких пурпурових вогнів.

 

Хто ж побореться з ніччю хмурою?

І пощо вже якась боротьба? –

З гуманізмом, прогресом, культурою

Догорає стара доба.

 

І, забуті в далекій гавані,

Ми плекаєм романтики хміль,

Щоб за радощі наші удавані

Заховати глибокий біль.

 

І, як хмари криваво-розхристані

Заливає смертельна тьма –

Споглядаєм з останньої пристані,

Звідки виходу більше нема.

 

У поезії Ігоря Качуровського є послідовником неокласиків, його зараховують до представників пост-неокласичної течії, або молодших неокласиків. За словами Л. Світайло, поезія Ігоря Качуровського «позначена постійним дисонансом між гармонійним світом природи, високими людськими почуттями та контрастами соціальної реальності, що викликає зневіру і відчай». Ознаки поетичного стилю Ігоря Качуровського – неокласичний кляризм, що досягається передусім тяжінням до відкритої метафори, нахил до високої лексики, вишукана фонічна організація поетичної мови, культ багатої точної рими, абсолютна перевага силабо-тонічних(класичних) розмірів у метриці, віртуозне володіння канонізованими строфами(переважно романського походження).

Поетичні пародії, шаржі, епіграми, літературні жартиІгоря Качуровського опубліковані під псевдонімом у книжці «Parodiarium Хведосія Чички» (Дрогобич, 2013).

Для дітей Ігор Качуровський написав віршовану казку «Пан Коцький» (Київ, 1992) і книжку «У свинячому царстві» (Мюнхен, 1997).

Значним є і прозовий доробок Ігоря Качуровського, до якого належать: романна дилогія «Шлях невідомого» (Мюнхен, 1956; в англ. пер. Ю. Ткача– «Because deserters are immortal», Донкастер, Австралія, 1979) і «Дім над кручею» (Мюнхен, 1966), повість «Залізний куркуль» (Мюнхен, 1959; Полтава, 2005). Літературні критики (К. Еджертон, П. Сорока) звернули увагу на антиекзистенційні мотиви романів Ігоря Качуровського. Ці твори поряд із окремими новелами Ігоря Качуровського увійшли до підсумкової збірки його прози «Шлях невідомого» (Київ, 2006). Також Ігор Качуровський написав спогади, що частково ввійшли до збірки «Крути мого дитинства» (Ніжин, 2007).

Багато зробив Ігор Качуровський в галузі поетичного перекладу. Окремими виданнями вийшли: «Вибране» Ф. Петрарки (Мюнхен, 1982), «Золота галузка: Антологія іберійської та ібероамериканської поезії» (з іспанської, португальськоїта каталанської; Буенос-Айрес– Мюнхен, 1991), «Стежка крізь безмір: Сто німецьких поезій (750–1950)» (Париж– Львів– Цвікау, 2000), «Пісня про Ролянда» (зі старофранцузькоїсилабічним розміром ориґіналу; Львів, 2008). Підсумкова збірка поетичних перекладів Ігоря Качуровського «Круг понадземний» (Київ, 2007) охоплює близько 670 творів та фраґментів понад 350-ти авторів у перекладі з 23-х старих і нових мов – з іспанської(уривки з «Пісні про мого Сіда», Х. А. Сільва, Р. Даріо, А. Нерво, Х. Р. Хіменес, Ґ. Містраль, А. Сторні, Ф. Ґарсіа Лорка, Х. Л. Борхеста інші), з ґалісійської (Альфонсо Х Мудрий, Р. де Кастро де Мурґія), з каталанської (Т. Аґільо, Дж. Альковер та інші), з португальської (П. Монґо, О. Біляк та інші), з італійської(перші сонетисти, Ф. Петрарка, МікеланджелоБуонарроті, Ґ. Д’Аннунціо та інші), з французької, старофранцузької та середньофранцузької(фрагменти «Пісні про Ролянда», К. де Труа, Ж.-М. де Ередія, П. Верлен, А. Рембота інші), з німецької, старонімецької та середньоверхньонімецької (міннезінґери, Ф. Гельдерлін, Л. Уланд, Й. фон Айхендорф, Ф. Рюккерт, А. фон Дросте-Гюльсгоф, Р. М. Рільке та інші), з англійської(народні балади, А. Теннісон, А. Ч. Свінберн, В. Г. Дейвіс та інші), з польської(Ю. Словацький, А. Асник, Ю. Тувім, Ч. Мілош, В. Шимборська та інші), з сербської (Й. Йованович-Змай, Д. Максимович), з чеської (П. Безруч, Л. Коваль), з російської(Ф. Тютчев, Ф. Сологуб, І. Бунін, М. Волошин, М. Гумільов, А. Ахматова, О. Мандельштам, С. Єсенін, Л. Кисельовта інші), з білоруської(М. Богдановичта інші) тощо.

Перекладав Ігор Качуровський українську поезію на російську мову. Вийшла антологія «Окно в украинскую поэзию» (Мюнхен– Харків– Ніжин, 1997), куди увійшли переклади творів Максима Рильського, Миколи Зерова, Юрія Клена, Володимира Свідзінського, Євгена Плужника, Михайла Ореста, Ліни Костенко та інших. Ігор Качуровський зараховував себе до перекладачів школи Миколи Зерова, дотримуючись принципу перекладу з вірша у вірш (із рядка в рядок) зі збереженням не лише змісту, а й формальних особливостей першотвору – метричних, фонічних, строфічних, стилістичних. В окремих випадках послуговувався підрядниками, виготовленими його дружиною Лідією Крюковою, знавцем багатьох мов.

Працював Ігор Качуровський і в галузі літературознавства. Видав розвідку «Новела як жанр» (Буенос-Айрес, 1958); підручники з віршознавства«Строфіка» (Мюнхен, 1967), «Фоніка» (Мюнхен, 1984), «Нарис компаративної метрики» (Мюнхен, 1985), усі три перевидані 1994 року в Києві(«Нарис…» – під назвою «Метрика»); підручник зі стилістики«Основи аналізи мовних форм»: ч. 1 «Лексика» (Мюнхен– Ніжин, 1994), ч. 2 «Фігури і тропи» (Мюнхен– Київ, 1995). Видав Ігор Качуровський також працю з теорії літературних жанрів «Ґенерика і архітектоніка» у трьох книгах (2005, 2008). За визначенням критики, «основний інтелектуальний пафос цих монографій полягає в демонстрації невичерпного потенціалу традиційного інструментарію світової літератури: перевірених століттями віршових розміріві строф, стилістичних фігурі тропів, класичної точної рими, а також архітектонічних засобів і поетичних та прозових жанрів».

Ігор Качуровський видав популярну розвідку з мікології «Путівник для грибарів» (Київ, 2011).

Ігор Качуровський упорядкував видання «Хрестоматія української релігійної літератури. Книга перша – поезія» (Мюнхен – Лондон, 1990), «Італія в українській поезії» (Львів, 1999).

Ігор Качуровський став лауреатом низки премій, зокрема – премії Фонду ім. І. Франка(1982, Чикаґо, США) за переклад творів Ф. Петрарки, преміїім. М. Рильського(1994) за перекладацьку діяльність, премії журналу «Сучасність»та Ліги українських меценатів(2002)за розвідку «Ґотична література та її жанри», премії ім. В. Вернадського(2003) за визначний інтелектуальний внесок у розвиток України, літературної премії ім. В. Свідзінського(2006)за поетичну та перекладацьку діяльність, Національної премії України ім. Т. Шевченка(2006) за книгу «Променисті сильвети: Лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки». Ігор Качуровський є кавалером ордена «За заслуги» ІІІ ступеня.

Про Ігоря Качуровського існує чимала література. Наведу тут лише дещицю, хоча й поважну: 

Стріха М. Світовий сонет у перекладах Ігоря Качуровського // Прапор. – 1990. – № 9; 

Гордасевич Г. Вічний дім над кручею: роздуми над творчістю Ігоря Качуровського // Київ. – 1995. – № 11/12; 

Шевчук В. «Задивлений у вірші мандрівець» (Про Ігоря Качуровського та його поетичний світ) // Дивослово. – 1995. – № 4; 

Сорока П. Психологічна проза Ігоря Качуровського. – Тернопіль, 1998; 

Шелест В. Ігор Качуровський – поет, прозаїк, літературознавець // Шелест В. Повертаючись до духовних святинь: Літературно-критичні нариси і дослідження. – Ірпінь, 2002; 

Бросаліна О. Художньо-естетичні засади неокласицизму і творчість Михайла Ореста та Ігоря Качуровського: Дис. … канд. філол. наук. – Київ, 2003; 

Бросаліна О. Естетичний кодекс Ігоря Качуровського // Сучасність. – 2004. – № 9; 

Костенко Н. Ігор Качуровський про тонічний вірш // Сучасність. – 2004. – № 10; 

Скуратівський В. Ігор Качуровський – історик культури // Сучасність. – 2004. – № 9; 

Степовик Д. Дослідження Ігорем Качуровським української релігійної поезії // Сучасність. – 2004. – № 10; 

Стріха М. Ігор Качуровський – перекладач Франческо Петрарки // Сучасність. – 2004. – № 10; 

Череватенко Л. Ігор Качуровський як перекладач // Сучасність. – 2004. – № 9; 

Астаф’єв О. Ігор Качуровський – теоретик літератури і критик: Огляд книг Ігоря Качуровського // Сучасність. – 2005. – № 10; 

Слабошпицький М. Найєвропоеїзованіший поет (Ігор Качуровський) // Київ. – 2005. – № 5; 

Степула Н. Поема «Село» Ігоря Качуровського – як «художній підручник» з історії українського села 20–30-х років ХХ ст. // Українська культура. – 2005. – № 11/12; 

Реп’ях С. А всередині – камінь (Ігор Качуровський). – Чернігів, 2006; 

Ігор Качуровський: від Крут до «Старої Европи»: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (Крути, 16 листопада 2008 р.). – Ніжин, 2009; 

Мацько В. Мовний орнамент в ліричній прозі Ігоря Качуровського. – Хмельницький, 2013.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

- фільми в кінотеатрах України

Партнери