Серболужицька письменниця Ружа Домашцина (по-верхньолужицьки: Róža Domašcyna) народилася 11 серпня 1951 року в селі Серняни, округ Каменц, в Лужиці (тоді Німецька Демократична Республіка). Здобула інженерно-економічну освіту. У 1968–1972 роках працювала в редакціях серболужицького часопису для дітей і юнацтва «Полум’я» («Płomjo») і щоденної газети «Нова доба» («Nowa doba»). Від 1970 року публікує вірші в серболужицькій періодиці. У 1985–1989 роках навчалася в Літературному інституті ім. Йоганнеса Роберта Бехера в Ляйпціґу. Від 1990 року живе в Будишині як вільна письменниця. Пише вірші, есеї, п’єси, перекладає з інших мов. Її вірші перекладені на багато мов, зокрема слов’янських і західноєвропейських.

Пише Ружа Домашцина паралельно серболужицькою та німецькою мовами. Вона є прихильником цього двомовного шляху подальшого розвитку серболужицької поезії. Таку модель запропонував і запровадив Кіто Лоренц.

У доробку Ружі Домашцини є велика кількість творів, вона видала багато поетичних збірок, зокрема «Повертаюся і йду вперед» («Wróćo ja doprědka du», 1990), «Вдома» («Doma», 1994), «Передрай» («Předparadiz», 1997), «Фіалковий час» («Fijałkojty čas», 1996), «Бачу тата, бачу маму» («Widźu nana, widźu mać», 2007), «Кулька-ракета» («Balon-raketa», 2008).

Ружа Домашцина видала чимало книжок німецькою мовою, зокрема «Між ходінням і стрибанням» («Zwischen gangbein und springbein», 1995), «Очевидно двічі й тричі» («Selbstredend selbzweit selbdritt», 1998), «Фотографії з Лужиці» («Fotografien aus der Lausitz», 2003). Ружа Домашцина видала збірку казок «Заєць у рукаві» («Der Hase im Ärmel(sorbische Märchen)», 1997).

Показовим для поетики Ружі Домашцини є вірш «Діалог у двоїні»:

одна думка переповзає

з лівого кутика моїх губ

до твого правого вуха

друга думка переповзає

із правого кутика твоїх губ

до мого лівого вуха

коли їм здається

що вони геть заблукали

то здибуються

й тішаться, що зустрілись

поспішає думка з мого

правого вуха

у напрямку твого

лівого кутика губ

а думка з твого

лівого вуха

прагне до мого

правого кутика губ

посередині

вони зашпортуються

наші губи з’єднуються

зустрічні думки

зіштовхуються

й гинуть водночас

(Тут і далі переклав Анатолій Івченко).

Пише Ружа Домашцина також поезії в прозі. Показовим прикладом є твір «Раннє дитинство»: «Небесні квіти дитячого возика щось мені нагадали. Світ був чотирикутний. Його можна було торкнутись як і пряничного чоловіка, що бігав на святах за дітлахами. Рай був ось тут за стодолою, а до пекла із хресною їздили ми по картоплю. Війна була тим, про що тато мовчав, коли повернувся з неї. Стіни були просто стінами. Звуки піаніно висіли в кімнаті як щойно проспівана пісня. Скарби – ґердан з дукачами – були в розмальованій скрині. Мамині очі завше були перед нами. Біля криниці Пречиста той рай берегла від напастей».

Ружа Домашцина пише і вірші для дітей. Характерним для цього виду її творчості є вірш «Коли була я маленька»: «Коли була я маленька / а замкові шпарини великими / виспівувала оперні арії / будувала греблю й цілісіньке місто / мчала потягом уздовж екватора / перепливала Ніл на вітрильнику / а сонце котилося долоньками».

Ружа Домашцина стала лауреатом літературних премій ім. Якуба Барта-Чішинського (1995), ім. Анни Зеґерс (1998).

Ружа Домашцина входить до ПЕН-центру Німеччини. Представляє серболужицьку поезію на різноманітних міжнародних літературних фестивалях.

Українською мовою окремі вірші Ружі Домашцини переклали Володимир Лучук, Іван Лучук, Анатолій Івченко (Квітка // Пташине весілля: Збірник. – Київ, 1989; Мислю // Ратуша. – 1991. – 17–18 квітня; Квітка // Ластівка з Лужиці: Антологія серболужицької поезії для дітей у переспівах В. Лучука. – Тернопіль, 2010; Мислю // Лучук І. Позичена дримба: Переклади, версії, переспіви, варіації. – Тернопіль, 2012 [Електронний ресурс]).