Чеський письменник Йозеф Гора (по-чеськи: Josef Hora) народився 8 липня 1891 року в селі Добржін біля Роудниці-над-Лабою (Північно-Чеська область, тоді Австро-Угорщина). Гімназію закінчив у Роудниці в 1910 році. Потім студіював у Празі юриспруденцію, але став журналістом. Перші вірші друкував у часописі «Весна» («Vesna»). Спочатку співпрацював із соціал-демократичними газетами, а від 1921 року з газетою «Червоне право» («Rudéprávo»), де вів культурну рубрику, а також із пролетарським часописом «Право народу» («Právo lidu»). У 1921 році вступив до Комуністичної партії Чехословаччини, після виходу з якої (1929, «Маніфест семи») став редактором газети «Чеське слово» («České slovo»). Співпрацював Йозеф Гора також із часописами «Сучасне ревю» («Moderní revue») і «Дзвін» («Zvon»), пізніше видавав власний часопис «План» («Plán»). Після розриву з комуністами поступово перейшов від партійної журналістики до публіцистики, заснував серію дрібних монографій «Особистості та праця» («Postavy a dílo»), до якої написав книжечку про Карела Томана (1935). На творчість Йозефа Гори впливали мандрівки – до СРСР, Франції, Угорщини, Італії, Словенії, Словаччини, Естонії. Помер Йозеф Гора 21 червня 1945 року в Празі. Посмертно став першим Народним митцем Чехословаччини (1945).

Дебютував Йозеф Гора збіркою «Вірші» («Básně», 1915), позначеною впливом Ярослава Врхліцького й Антоніна Сови. Поетична збірка «Дерево в цвіту» («Strom v květu», 1920) включає віталістично-експресіоністичні вірші, у ній з’являється відчуття динаміки часу. Збірку «Працюючий день» («Pracující den», 1920) вже можна зарахувати до «пролетарської поезії», це взагалі одна з перших збірок такого типу в чеській поезії. Все ж вірші цієї збірки не є революційними та буремними, у них радше присутні роздуми про долю робітників. Робітник був для Йозефа Гори носієм класової ненависті, але його колективізм був носієм нового типу гуманізму. Вірш «Робітнича мадонна» («Dělnická madona») є типовим прикладом пролетарської поезії Йозефа Гори. Робітнича квартира нагадує поетові Віфлеєм, але дитя, яке народилося, не буде розіп’яте, а замість того почне боротьбу за «прихід справедливості»:

Прийшовши, ти стіни б вогкі побачив, 

Та льоху сірість брудну, та ліжко й жінку на ньому, 

Що народила від людини.

А де ж фіміам? Самий тільки чад від печі, 

Убогої страви нужденний запах, 

Купку дітей, що тобі заспівали б колядку злиднів, 

На сіннику ти знайшов би. 

Мадонно! Як ти згрубіла! І як відквітла! 

На руці посинілих жил сплетіння, 

Висохлі губи, затяте зречення на чолі, 

А слова кохання давно вже 

Поглинула паща убозтва.

А три волхви? Відступились від цього дому, 

Не вистачило в них дарів для тебе, мати з дитям, 

І зірка Божа дозволила їм заблудити, 

Розсипати злото своє, свої пахощі, усміх ласкавий 

По теплих покоях, по м’яких спочивальнях, – 

Самі багачі – пішли між свої.

А Віфлеєм 

Повен убогих, обідраних, босих,

Заблуканих, немічних та сліпих.

Ти важко дихаєш, врода з тебе опала,

Диво-хлопчик п’є гірке молоко твоїх жил.

Та вір:

Як дійде він тридцятьох років,

У місто в’їде з євангелієм повстань на устах,

На площі виголосить прихід справедливості,

Озброїть юрби, метал і мрію вкладе їм в руки –

І не віддасть себе на розп’яття.

Бо в нього молитвою буде дія.

(Переклав Григорій Кочур).

Після 1921 року Йозеф Гора став програмовим речником чеської пролетарської й експресіоністичної поезії. Про це свідчать збірки «Серце і гамір світу» («Srdce a vřava světa», 1922) і «Буремна весна» («Bouřlivé jaro», 1923). Ознаки його пролетарської поезії дуже схожі на ознаки поезії Їржі Волькера, але Йозеф Гора не писав балад, лише лірику. Від збірки «Працюючий день» його пролетарська поезія певним чином еволюціонувала, але не так на почуттєвому рівні, як у рамках літературних координат. Паралельно з поезією Йозеф Гора писав романи, які за художніми якостями не досягають рівня його віршів. Романом «Соціалістична надія» («Socialistická naděje», 1922) автор зголосився до лівого руху. Романи «Голодний рік» («Hladový rok», 1926) і «Подих на склі» («Dech na skle», 1938) присвячені воєнній тематиці.

У наступних збірках віршів Йозеф Гора частково відходить від пролетарської поезії. У збірці «Італія» («Itálie», 1925) починає домінувати ліризм, соціальних мотивів тут не бракує, але вони відступають на другий план. Автор захоплюється красою Італії, якою він її бачив під час мандрівки. Часто порівнює її зі своєю батьківщиною. І в збірці «Струни на вітрі» («Struny ve větru», 1927) лірика переважає над пролетарською поезією. Вірш «Час» («Čas») найкраще характеризує цю збірку; у вірші поет замислюється над плином часу; тут вже немає і сліду пролетарської поезії. У збірці «Мати крила» («Mítkřídla», 1928) Йозеф Гора вже зовсім відходить від пролетарської поезії. «Книга часу й тиші» («Kniha času a ticha») включає чотири тематично споріднені збірки. Темою віршів є час. До «Книги часу й тиші» увійшли збірки: «Твій голос» («Tvůj hlas», 1930), «Тонучі тіні» («Tonoucí stíny», 1933), «Дві хвилини тиші» («Dvě minuty ticha», 1934) і «Тихі послання» («Tiché poselství», 1936). «Варіації на теми Махи» («Máchovské variace», 1936) є антифашистською збіркою. Автор вибрав Карла Гінека Маху (до 100-ліття від дня смерті якого і вийшла збірка) як символ революційності та спротиву. Йдеться про те, що людина не повинна піддаватися тиску ситуації, але мусить активно їй протистояти. Так вона залишиться жити у своїх діяннях і після смерті. Йозеф Гора медитує на теми Махи – життя, смерть, час. Збірка «Батьківщина» («Domov», 1938) прославляє Чехію та її славну минувшину, у ній висловлене переконання, що народ є вічним. Найзнаменитішим віршем збірки є «Спів рідної землі» («Zpěv rodné zemi»), тут Йозеф Гора оглядає чеську історію, бачить у ній війни і страждання, які країна так чи інак переживає і переборює. Нація сприймається не лише як щось лише сучасне, але і як попередні та майбутні покоління.

Поема «Ян-скрипаль» («Jan houslista», 1939) була видана після окупації, вона була алегоричною, адже Йозеф Гора не міг під час написання висловлюватися вільно з огляду на нацистську цензуру. Темою поеми є повернення музиканта, який вибрався у світи, до рідної країни. Приблизно тоді ж була написана і поема «Сад Попелюшки» («Zahrada Popelčina», 1940). Поема «Життя і творчість поета Анелі» («Život a dílo básníka Aneliho», 1945) була написана під час війни, а видана посмертно. Поема складається із двох частин, можна сказати, що це на половину автобіографічна поема. У першій частині в ліро-епічній манері розповідається про життя фіктивного арабського поета, а в другій – подано вибране з «його» ліричних віршів. У збірці «Записки хворого» («Zápisky z nemoci», 1945) вражені почуття невиліковно хворого поета, який роздумує над проблемами немочі та старості. Поезія «Течія» («Proud», 1945) написана з легкістю, наперекір неминучій смерті.

Йозеф Гора переклав з російської роман у віршах «Євгеній Онєгін» Олександра Пушкіна, твори Михайла Лермонтова, Сергія Єсеніна, Бориса Пастернака. Видав антологію словенської поезії у власних перекладах «Зорі над Триглавом» («Hvězdy nad Triglavem»).

У 1925 році Йозеф Гора відвідав Україну. У 1927 році виступив у журналі «Молодняк». У 1927 році в газеті «Червоне право» були опубліковані в перекладі Йозефа Гори кілька віршів Івана Кулика і стаття «Український поет-комуніст І. Кулик у Празі». У статті, опублікованій у 1927 році в журналі «Стовбур» («Kmen»), Йозеф Гора високо оцінив поезію Павла Тичини. У пресі 1930-х років Йозеф Гора привернув увагу громадськості до роману Івана Ольбрахта «Микола Шугай, розбійник», присвяченого Закарпаттю.

Українською мовою окремі твори Йозефа Гори переклали Микола Терещенко, Григорій Кочур, Роман Лубківський, Володимир Житник та інші ([Вірші] // Чеська поезія: Антологія. – Київ, 1964; [Вірші] // Ленін іде по планеті. – Київ, 1969; Книга революції // Творці нового світу. – Київ, 1977; Пісня про війну // Слов’янська ліра. – Київ, 1983; [Вірші] // Кочур Г. Друге відлуння: Переклади. – Київ, 1991).