Сербський поет Любивоє Ршумович (по-сербськи: Љубивоје Ршумовић, LjubivojeRšumović) народився 3 липня 1939 року в селі Любиш на горі Златибор. До школи ходив у рідному селі та Чаєтині, до гімназії – в місті Ужіце. У 1965 році закінчив відділення компаративістики філологічного факультету Белградського університету, після студій влаштувався на роботу на Радіо-Белград, в редакцію програм для дітей. Свою літературну роботу успішно втілював у передачах «У вівторок ввечері – цікаві речі» («Уторак вече – ма шта ми рече»), «В суботу о другій» («Суботом у два») і «Веселий вівторок» («Весели уторак»). У тих програмах застосовував «документальну поетику», яку засвоїв від сербських дитячих поетів Йована Йовановича-Змая та Душана Радовича, та педагогічну доктрину Джона Локка: «Що раніше дитину вважаєш людиною – то раніше вона людиною стане». У 1968 році Любивоє Ршумович перейшов працювати на Белградське телебачення. Там вів відомі серії передач «Бінокль» («Двоглед»), «Тисяча чому» («Хиљаду зашто») і «Нумо рости» («Хајде да растемо»). Як працівник телебачення написав, поставив і провів понад шістсот передач. Наприклад, одна з найпопулярніших програм для дітей «Поради та хитрості» («Фазони и форе») мала 142 серії. Окрім програм для дітей, Любивоє Ршумович створив декілька серій документальних програм. Однією з таких програм була «Діагоналі – розповіді про людей і характери» («Дијагонале – приче о људима и наравима»), в якій Любивоє Ршумович вів мову про різні етнічні групи, запрошуючи їх представників, щоб вони самі охарактеризували своїх співплемінників. Окрім літератури Любивоє Ршумович займається спортом. Він є засновником, тренером і першим головою Клубу карате «Червона Зірка» («Црвена Звезда»); був головою Спілки карате Сербії, федеральним суддею з карате. Від 1986 до 2002 року був директором театру «Бошко Буха». Любивоє Ршумович є головою Культурно-освітнього об’єднання Сербії, одним із засновників і членом Керівної ради Фонду Доситея Обрадовича. Був співзасновником і першим головою Ради з захисту дітей Сербії, при організації «Друзі дітей Сербії», яку він і очолює. 30 травня 2012 року Спілка письменників Сербії запропонувала його кандидатуру на члена-кореспондента Сербської академії наук і мистецтв. Одружений, має троє дітей і троє внуків. Живе на Вільній території недалеко від Белграда.

Писати Любивоє Ршумович почав рано, ще в середній школі в Любиші. Перші вірші опублікував гімназистом у 1957 році. Найвідоміші збірки віршів для дітей Любивоє Ршумовича такі: «Що ж мені каже» («Ма шта ми рече»), «Повіданка» («Причанка»), «Співанка» («Певанка»), «Ще нам трохи, але вдяки» («Још нам само але фале»), «Вісті з несвідомого» («Вести из несвести»), «Батьківщина сильна красою» («Домовина се брани лепотом»), «Прутові легко» («Лако је пруту»), «Миша» («Миш»), «Вовче, вовче, комахо лінива» («Вуче, вуче, бубо лења»), «Нема країни байдикунів» («Нема земље дембелије»), «Кожен день народжується сонце» («Сваки дан се сунце рађа»), «Братиків не приносять лелеки» («Браћу не доносе роде»), «Поїзд у Чачак» («Воз за Чачак»), «Ведмідь Брундо» («Медвед Брундо»), «Дружба» («Другарство»), «Це любов» («Љубав је то»).«Сяйво на порозі» («Сјај на прагу»), «Рябий ангел» («Рошави анђео»), «Поклик тетерука» («Зов тетреба»), «Підйом садам» («Успон вртовима»), «Пісні вуличниці» («Песме уличарке»), «Північно-західний крокодил» («Северозападни крокодил»), «За що продаси те, про що думаєш» («Пошто продаш то што мислиш»), «Небезпечний свідок» («Опасан сведок»), «Не тягніть мене за язик» («Не вуците ме за језик»), «Зміїна скеля» («Гујина стена»), «Буквар дитячих прав» («Буквар дечјих права»), «Три вузли на вії» («Три чвора на трепавици»), «Таємниця льодяної печери» («Тајна ледене пећине»), «Білі пакети» («Бели пакети»). Вірші Любивоє Ршумовича відзначаються майстерністю та дотепністю, яскравим прикладом може слугувати вірш «Кінець одного удава»:

У сірому замку жив сірий удав,

жив і на сіре життя нарікав.

У сірому замку на березі рі–

страшенно набридло йому сірі–

Сіріти набридло йому, їй-бо,

він вийшов на берег ріки і шубо–

Шубовснув у воду – чи пан чи пропав –

він зовсім забув, що не вміє плав–

Прибіг з апаратом фотограф-ловець.

Удав крикнув: КІ, а фотограф: НЕЦЬ.

(ПереклалаОксана Сенатович).

У різних театрах поставлено чимало п’єс Любивоє Ршумовича, зокрема «Ходячий ліс» («Шума која хода»), «Невидима птаха» («Невидљива птица»), «Баба-Яга» («Баба рога»), «Рок-н-рол для дітей» («Рокенрол за децу»), «Спляча красуня» («Успавана лепотица»), «Ау, яка ж хороша школа» («Ау, што је школа згодна»), «У царя Трояна козячі вуха» («У цара Тројана козје уши»), «Сніжана та семеро гномів» («Снежана и седам патуљака»).

Любивоє Ршумович є автором трьох підручників для середньої школи: «Азбуквар» і «Писменар» для першого класу, «Діти – особливий народ» («Деца су народ посебан») для другого класу.

Любивоє Ршумович здобув цілу низку літературних премій і нагород, зокрема і дві престижні міжнародні: італійського міста Барі за сукупний доробок і премію ЮНЕСКО за «Буквар дитячих прав» на всесвітньому конкурсі книжок, які пропагують мир і толерантність.

Вірші Любивоє Ршумовича перекладені на багато мов світу.

Українською мовою окремі вірші Любивоє Ршумовича переклала Оксана Сенатович(«Кошеня в кишені: Антологія сербської поезії для дітей в переспівах Оксани Сенатович», Тернопіль, 2010).