Словенський і хорватський поет, критик, діяч ілліризму Станко Враз (по-словенськи і по-хорватськи: Stanko Vraz; по-німецьки: JakobFrass/JakobFras; автонім – Якоб Фрасс) народився 30 червня 1810 року у місті Церовецна північному сході Словенії (Нижня Штирія) наймолодшим із шести дітей у заможній селянській сім’ї. Закінчив гімназію в Маріборі та філософський факультет Ґрацького університету. У 1836 році Якоб Фрассприбрав собі ім’я та прізвище Станко Враз. У 1839 році поселився в Загребі. Під час «весни народів» був близьким до лівого крила лібералів. Від 1842 року редагував літературний часопис «Коло», де друкувалися статті про слов’янські літератури, відгуки на нові югослов’янські книжки. Розмовляв п’ятьма мовами, перекладав латинських класиків, західноєвропейських і слов’янських поетів. Помер Станко Враз 24 травня 1851 року в Загребі.

Перші вірші Станко Вразписав словенською мовою, та коли з середини 1830-х років захопився ідеями ілліризму, почав писати по-хорватськи. Станко Вразбув єдиним словенцем, який прийняв ідею ілліризму Людевіта Ґая і відмовився заради «вищої мети» не лише від своєї національності, а й від рідної мови, чого йому не міг пробачити видатний словенський поет Франце Прешерн. Проте Станко Вразстав одним зі словенських просвітників, звернувшись до проблеми самосвідомості словенців, позаяк словенцям у першій половині ХІХ ст. ще не була притаманна чітка національна самосвідомість (адже єдиної Словенії як такої не було). Станко Вразздійснив декілька мандрівок словенськими землями, збираючи народні пісні, внаслідок чого видав збірку «Іллірійські народні пісні» (1839).

За життя Станка Враза вийшло три його поетичні збірки: «Стиглі ябка» («Đulabije», 1840), «Голоси із Жеровинської діброви» («Glasiizdubravežerovinske», 1841), «Гуслі і тамбурин» («Gusleitambura: različitepěsni», 1845). Потім його твори часто перевидавалися. Зокрема, в 1863–1877 роках вийшло п’ятитомне зібрання його творів. В історії літературиСтанко Враззалишився головно завдяки своїй збірці «Стиглі ябка». Збірка відкривається своєрідним прологом «Причина» («Razlog», 1838) із 23 шестирядкових строф, написаних чотиристопним хореєм, далі йдуть чотири розділи: три любовні – перший (1836, 113 віршів), другий (1837, 124 вірші), третій (1838 і 1839, 133 вірші) й останній (1841, 19 віршів) – патріотичний. Всі вірші є восьмирядковими, їхній розмір наближений до тристопного хорея, проте з масою відступів і варіацій. Показовим прикладом може слугувати 46-й вірш із третього розділу: 

Мого серця птахо, 

ти моє кохання. 

Нащо знов до мене 

ти прийшла зарання?

Є у грудях місце, 

можу поділитись. 

Ти ж прийшла намарно –

нічим поживитись

(Переклав Іван Лучук).

Завдяки своїй різносторонній діяльності (поет, критик, перекладач, автор подорожніх нарисів, статей про мову та народні звичаї), Станко Вразє одним із найвидатніших іллірійців і першим професійним хорватським письменником. У критиці він боровся за європейські критерії та проти дилетантизму, а від літературної творчості вимагав, щоб вона орієнтувалася на народну та слов’янську літературу. Найціннішим у доробку Станка Враза є його любовна лірика. Як автор збірки «Стиглі ябка» і низки сонетів, Станко Вразвніс у хорватську лірику свіжі, легкі інтонації, всупереч декларативності й риториці, притаманним віршам більшості поетів-іллірійців. У сатирах та епіграмах Станко Враз висміював недоліки громадського й літературного життя, особливо утилітаризм і дилетантизм патетичних «соловейків». Його лірика інспірована романтичною еротикою в стилі його доби.

Намагаючись знайти найадекватніший вираз своєї поетичної візії, Станко Вразвикористовував різні форми: від класичних сонетів до романсів і балад, ба навіть газелей. У поезіях Станка Враза є багато щирих, особистих моментів, які вібрують між осяйним просвітленням і тьмяними сутінками.