Грузинський поет Паоло Яшвілі (по-грузинськи: პაოლოიაშვილი) народився 29 червня 1895 року в селі Аргветі Тифліської губернії в тодішній Російській імперії (тепер Сачхерського району в Грузії) в шляхетській родині. Друкуватися почав в 1911 р. У 1915 році в місті Кутаїсі він організував літературну групу поетів-символістів «Блакитні роги», з наступного року випускав альманах «Блакитний ріг». Після встановлення Радянської влади в Грузії поезія Паоло Яшвілістала схилятися в бік реалізму. В 1920-х роках видав поетичну збірку «Нова Колхіда» з пафосними творами на прославу соціалізму («Інженерам поезії», «Леніну», «Самгорським будівничим»). Характерним для поетики Паоло Яшвіліє вірш «Тбілісі»:

Серце на гору Давидову лине – 

Там би знайшло свій притулок у висі.

Там би раптово упав на коліна

Я перед сонцем і перед Тбілісі.

Місто моє! Не жалієш для мене

Щедрого, сонцем сповитого щастя!

Сяє й бринить, мов склепіння священне,

Небо над нами, співуче й стрільчасте.

Бачу, як гарби, набиті травою,

Рипом своїм звеселяють дороги.

Ринуть плоти по Курі бистриною,

Наче дівчата пливуть білоногі.

Барв золотих і червоних кипіння

В свята наповнює вулиці лунні.

Дихають випарами вечоріння,

Ставши круг міста, узгір’я чавунні.

Вірші, мов крові краплини, складаю

Я біля брам твоїх і парапетів,

Місто, налите юрбою до краю,

Місто, велика столице поетів!

(Переклав Микола Бажан).

Окрім поезії, Паоло Яшвілі займався ще громадськими справами. У 1924 році вступив до Комуністичної партії, став кандидатом у члени Центрального виконавчого комітету Грузії, в 1934 році – членом закавказького ЦВК. 22 березня 1936 року отримав орден Трудового Червоного Прапора. В 1937 році були арештовані та розстріляні близькі друзі Паоло Яшвілі – Тиціан Табідзе і Ніколо Міцішвілі. Влада примушувала його написати статтю про Тиціан Табідзе, де того слід було оголосити «ворогом народу». Очікуючи арешту, Паоло Яшвілі 22 липня 1937 року покінчив життя самогубством, застрелився з рушниці, подарованої йому Тиціаном Табідзе.

Про Паоло Яшвілі влучно висловився Рауль Чілачава: «П. Яшвілі, якого у найширших інтелігентських колах країни любили за відкритість і яскравий талант, одного літнього вечора 1937 року з мисливської рушниці застрелився на другому поверсі Спілки письменників Грузії, коли на першому йшли збори. Багатьом було невтямки, що викликало такий відчайдушний крок зовні цілком благополучної людини, котра свого часу щиро сприйняла Радянську владу (щоправда, перші сумніви щодо її повного благородства з’явились, коли розстріляли його рідного брата за участь в антибільшовицькому повстанні 1924 року). Незважаючи на цю пекельну рану, поет мав чимало друзів серед республіканського керівництва, які останнім часом почали непомітно зникати. І це позначилося на особистому житті Паоло – його без кінця тягали по кабінетах НКВС, допитували, вимагали не лише свідчень, а й наклепів на товаришів. Самолюбство поета було вкрай принижене – його сприймали як малодушну людину, котра задля порятунку власного життя здатна зрадити інших. Та помилилися: П. Яшвілі обрав останню форму протесту. Тим самим він, певне, хотів застерегти й інших, аби не йшли на змову зі своєю совістю» (Чілачава Р. Золотий виноградник грузинської поезії // Вітчизна. – 2005. – № 11/12).

Чином самогубства Паоло Яшвілі порушив священні канони християнської релігії. Через 73 роки після його самогубства на богослужінні в катедральному соборі Пресвятої Трійці Католикос-Патріарх Ілія ІІ оголосив, що відпускає поетові цей тяжкий гріх, адже він був вчинений під впливом фатальних обставин, яким той не міг протистояти. За словами Патріарха, Паоло Яшвілі покінчив життя самогубством, бо не хотів під тортурами видавати своїх вже арештованих товаришів по літературному цеху.

Поезії Паоло Яшвілі властива висока майстерність, він відіграв значну роль у реформування грузинського вірша, увів нові поетичні форми в грузинську поезію.

Українською мовою окремі вірші Паоло Яшвілі переклали Максим Рильський, Микола Бажан ([Вірші] // Бажан М. Твори: У 4 т. – К., 1975. – Т. 3).