Болгарський письменник Димитр Димов (по-болгарськи: Димитър Тодоров Димов) народився 25 червня 1909 року в місті Ловеч, дитинство його пройшло в батьківській хаті в Дупниці. Його мати – Веса Харизанова була дочкою Спаса Харизанова, сестра якого Мілка була матір’ю відомого революціонера Яне Санданського. Ціле життя Димитр Димов збирав матеріали для книжки про свого славного родича, але так її і не написав. Його мати мала лише гімназійну освіту, але ціле життя виявляла інтерес до літератури та мистецтва. Протягом багатьох років її головною метою було зробити з сина поета або художника, але він виявляв інтерес передусім до природничих наук. Його батько – Тотю Димов закінчив військове училище і мав опінію культурної та вихованої людини. Загинув у чині капітана на фронті декілька днів перед закінченням Другої Балканської війни. За спогадами родичів, потяг до усамітнення виявився в Димитра ще в ранньому дитинстві. Після смерті чоловіка мати Димитра турботливо опікувалася ним, аж занадто, не випускала його самого на вулицю або супроводжувала його, коли гуляв з однолітками. Димитр був замкнутою дитиною з багатою уявою. Однокласники називали його «диваком», він виявляв неприхований інтерес до книжок, фізики та хімії. Попри те виявляв і художній хист – часто малював карикатури на вчителів. Така інтровертність була визначальною рисою його характеру протягом цілого життя. До десятилітнього віку Димитр Димов навчався в Дупниці. У 1918 році його мати знову вийшла заміж, також за офіцера. Його вітчим Русі Генев ставився до хлопчика з винятковою турботою. Коли через чотири роки вони переїхали до Софії, він вийшов у відставку в чині майора. Після відставки вітчим закінчив студії права і влаштувався на прибуткову роботу тютюновим експертом. Хлопчик мав можливість спостерігати за робітниками на тютюнових складах, це послужило основою для написання його найвідомішого твору (роман «Тютюн»). У той час Димитр Димов вчився в школі «Апрілов», після якої закінчив Першу чоловічу гімназію (1928). В останніх класах гімназії Димитр Димов втратив інтерес до хімії, натомість захопився філософією, зацікавився творами Анрі Берґсона та Зиґмунда Фройда. У 1928 році Димитр Димов вступив на ветеринарно-медичний факультет Софійського університету, але після першого семестру, за наполяганням вітчима, перевівся на юридичний факультет. Потім відмовився від цього й повернувся на ветеринарно-медичний факультет, одночасно почавши вивчати іспанську мову. Після закінчення університету в 1934 році Димитр Димов працював лікарем-ветеринаром. Одночасно поступив на роботу в Софійський центральний бактеріологічний інститут, пізніше був відряджений як мікробіолог в Обласну ветеринарно-бактеріологічну станцію в Бургасі, а до 1939 року був дільничим ветеринаром у селах Ваксево та Кнежа. Від 1939 року був асистентом з анатомії на ветеринарно-медичному факультеті Софійського університету. Від січня 1943 до березня 1944 року проходив спеціалізацію з гістології нервової системи в Мадридському інституті «Рамон-і-Кахал». У березні 1944 року повернувся в Болгарію і був мобілізований на Біломор’я (вихід до Егейського моря) до вересня 1944 року. Від 1946 року працював доцентом агрономічного факультету в університеті Пловдива, а в 19149–1952 роках – доцентом Сільськогосподарської академії в Софії. Від 1953 року працював професором анатомії, ембріології та гістології хребетних тварин у Вищому інституті сільського господарства ім. Георгія Димитрова в Софії.

Димитр Димов був тричі одружений. Перша його дружина Нелі Доспевська (1915–1988) була прямим нащадком видатних художників Станіслава Доспевського та Захарія Зографа. 8 вересня 1944 року, коли Димитр Димов повернувся зі спеціалізації в Іспанії, призначив Нелі зустріч під церквою в Дупниці, під час якої зробив їй несподівану пропозицію взяти шлюб, яку вона сприйняла з гумором, але позитивно. Другою дружиною Димитра Димова була Лена Левчева, молода акторка варненського театру. Третьою дружиною Димитра Димова була на 22 роки молодша від нього Ліляна Бушева, викладачка класу фортепіано в хореографічному училищі.

Від 1942 року Димитр Димов публікував оповідання, подорожні нотатки, уривки романів і драми у газетах «Літературний голос» («Литературен глас»), «Літературний фронт» («Литературен фронт»), «Світ» («Мир»), «Народна культура» («Народна култура»), «Вітчизняний фронт» («Отечествен фронт»), часописах «Вересень» («Септември») і «Театр» («Театър»). Перш за все Димитр Димов є майстром психологічного та соціального роману. Від 21 березня 1964 року до кінця життя Димитр Димов був головою Спілки болгарських письменників. Помер Димитр Димов 1 квітня 1966 року в Бухаресті, похований в Софії.

Письменник із виразними лівими поглядами, Димитр Димов утвердив у болгарській літературі модерний художній стиль, який відзначається психологічною проникливістю, інтелектуальною заглибленістю, гострою конфліктністю і тонким відчуттям мови. Герої його творів є носіями сильних почуттів і амбіцій, учасниками соціальних і моральних конфліктів епохи, які помічає гострий соціальний зір письменника. Характерним у цьому плані є перший роман Димитра Димова «Поручник Бенц» («Поручик Бенц», 1938), який виявляє інтерес автора до складних і незвичайних психологічних конфліктів, до хворобливих і надчутливих стосунків між персонажами, до дивного, екзотичного, нездорового. Глибоко драматичний конфлікт Єлени Петрашевої-Бенц («фатальної жінки», плоду бурхливої підсвідомості) із суперечливим і роздвоєним Бенцом, чия нестримна жага робить його образ трагічним, був задуманий письменником ще в студентські роки. Роман «Поручник Бенц» Димитр Димов почав писати в 1933 році і закінчив у Бургасі в 1938 році. Димитр Димов надіслав рукопис роману в газету «Літературний голос», але відповіді не отримав. Тоді дав роман видавцеві Д. Чілінгірову, який встиг його видати в останні дні грудня 1938 року (на титулі за наполяганням автора стоїть 1939 рік). Автобіографічні ракурси проникли в образи героїв цього роману.

Потім Димитр Димов надрукував у газеті «Літературний голос» оповідання «Севастополь, 1913 р.» («Севастопол, 1913 г.», 1940) і «Карнавал» (1942). Оповідання «Севастополь, 1913 р.» у 1942 році під назвою «Шпигунка» («Шпионката») було передруковане в часописі «Світ», де також друкувалися подорожні нотатки «Субтропічні береги» («Субтропични брегове», 1942), в яких висловлено потяг до всього незвичайного, драматичного, фатального.

Виявлені після смерті автора рукописи дали підстави зробити висновок, що в 1939 році Димитр Димов почав писати новий роман, це був перший варіант роману «Тютюн». Незакінчений твір, відомий як «Роман без назви» («Роман без заглавие»), був надрукований щойно в 1967 році. Припускають, що коли Димитр Димов виїхав на спеціалізацію в Іспанію, призупинив роботу над твором, щоб після 1945 року повернутися до неї, але вже зовсім по-іншому.

Перебування в Іспанії було плідним не лише з огляду на наукові здобутки; випадкове знайомство з представником Єзуїтського ордену і візит до Толедо (де розташована резиденція ордену) підсилили інтерес Димитра Димова до католицизму, внаслідок чого виник роман «Приречені душі» («Осъдени души», 1945). Стосунки Фанні Горн (яка виявляє схожість із образами Єлени з «Поручника Бенца» й Адріани з «Роману без назви») з падре Ередія, спроектовані на тло іспанської дійсності часів Громадянської війни, породжують інтриґуючий сюжет, який завоював романові особливу популярність. Розпочатий в Іспанії й закінчений після мобілізації на Біломор’я, роман вийшов у 1945 році, отримав державну премію, був перекладений на низку мов і екранізований.

Незабаром після «Приречених душ» Димитр Димов опублікував чотири збірки подорожніх нотаток про Іспанію: «Січнева весна» («Януарска пролет»), «Кастілська зима» («Кастилска зима»), «Порожня Іспанія» («Куха Испания») і «Сан Себастьян» («Сан Себастиян»). До цього періоду, ймовірно, відноситься і знайдений після смерті автора рукопис під назвою «Ідальґо» («Идалго»).

Роман Димитра Димова «Тютюн» («Тютюн», 1946–1951) є одним із найпопулярніших, найбільш читаних творів болгарської літератури. У 1946 році уривок роману був надрукований в газеті «Літературний фронт». Остаточно роман був закінчений в 1951 році. З політичних причин роман двічі перероблювався. Тільки у 1992 році вийшов у первісному вигляді. У 1961 році роман був екранізований.

Димитр Димов написав подорожні нотатки «Липнева зима» («Юлска зима»; опубліковано посмертно), в яких відображені його враження від поїздки в Чилі у вересні 1954 року.

Димитр Димов є автором п’єс «Жінки з минулим» («Жени с минало», 1959; вперше поставлена в 1959 році в Молодіжному театрі в Софії), «Винний» («Виновният», 1961; вперше поставлена в Народному театрі ім. Івана Вазова), «Перепочинок в Арко Іріс» («Почивка в Арко Ирис», 1964; вперше поставлена в Молодіжному театрі в Софії). Героїко-історична драма Димитра Димова «Перепочинок в Арко Іріс» поставлена в Україні (Дніпропетровськ, 1973).

Серед незавершених творів є роман «Ахіллесова п’ята» («Ахилесова пета»), який Димитр Димов почав писати в 1958 році, але, незважаючи на угоду з видавництвом «Болгарський письменник», так і не дописав. Нереалізованою залишилася і романізована біографія Яне Саданського.

Українською мовою окремі романи Димитра Димова переклали П. Новохацький, І. Недялков, В. Захаржевська, Н. Никифорова (Перепочинок в Арко Іріс. – Київ, 1972; Тютюн. – Київ, 1975; Приречені душі. – Київ, 1980). 

Вийшла друком монографія Вікторії Захаржевської «Димитр Димов» (Київ, 1978).