Головна\Події\Культура

Події

08.06.2018|12:42|Іван Лучук

Письменниця на роздоріжжі

125 років з дня народження Марії Пуйманової.

Чеська письменниця Марія Пуйманова (по-чеськи: Marie Pujmanová; автонім: Марія Геннерова) народилася 8 червня 1893 року у Празі в родині університетського професора канонічного права Каміла Геннера (1861–1928); її брат, також Каміл Геннер (1895–1967), став відомим неврологом. Коли вдруге вийшла заміж у 1919 році за оперного режисера, теоретика музики, критика та перекладача Фердинанда Пуймана (1889–1961), в літературі виступала під його прізвищем. Мати прозаїка, перекладача та публіциста Петра Пуймана.

За станом здоров’я освіту здобувала приватно (навчав її Франтішек Ксавер Шалда; у молодості істотний вплив справила на неї Ружена Свободова, а також її літературне середовище). Від 1912 року жила в Чеських Будейовіцах (шлюб із сином місцевого заможного адвоката та політика Владиславом Заткою не був щасливим, тож через декілька років – після її нервової хвороби – закінчився розлученням). Від 1917 року працювала в журналістиці, літературним і театральним критиком, спочатку в часописах «Липа» («Lípa») та «Плем’я» («Kmen»), від квітня по вересень 1920 року вела рубрику культури у щоденній газеті «Народна політика» («Národní politika»), а після короткого побиту у Брні (де Фердинанд Пуйман став режисером місцевого оперного театру) співпрацювала головно з ліберальною щоденною газетою «Трибуна» («Tribuna»), аж до 1928 року. З юності багато подорожувала по Чехії (від 1921 року постійно проводила літо в Потштейні в Орлицьких горах) і за кордоном (Італія, Відень, Альпи, Берлін, Париж, Амстердам, Варшава, Прибалтика). На зламі 1920–1930-х років Марія Пуйманова у своїх поглядах поступово відходила від християнського соціалізму (зі схильністю до містицизму) і у відповідь на важкі наслідки економічної кризи (у 1932 році відвідала страйкуючих робітників у Мостецьку) і під впливом комуністичних інтелектуалів (Бедржіх Вацлавек, Юліус Фучік) і відвідин СРСР (книжка репортажів «Погляд на нову країну» – «Pohled do nové země», 1932) наблизилася до комуністичної ідеології. У 1930-х роках інтенсивніше займалася громадською діяльністю (читала лекції з жіночої проблематики і про літературу про жінок, підтримувала робітничий рух і виборчу кампанію Комуністичної партії Чехословаччини), стала членом літературної групи «Блок» («Blok») і редакційної колегії часопису «У-Блок» («U-Blok»). У 1938 році стала заступником голови Кола друзів чеської мови (Kruh přátel českého jazyka). У 1946 році вступила до КПЧ, стала членом літературного відділу Чехословацької академії наук і мистецтв. Після 1948 року пропагувала метод соціалістичного реалізму, брала участь у громадському та політичному житті. У 1950-х роках була однією з головних пропагандисток політичних процесів. Наприклад, вимагала найвищого покарання для «зрадників»; відомий її вислів: «Собаці собача смерть!» («Psovi psí smrt!»). Водночас доклала максимальних зусиль, щоб визволити з ув’язнення свого сина Петра, який намагався із гуртом однодумців утекти закордон. З офіційними делегаціями відвідала декілька разів СРСР, потім Болгарію, Польщу, Англію, Китай, Індію. Від 1956 року страждала від ускладнень запалення легень. Померла Марія Пуйманова 19 травня 1958 року в Празі, похована на вишеградському цвинтарі «Славин» («Slavín»).

Дебютувала в 1910 році прозовими творами, спочатку використовувала псевдонім Ольга Нерська (Olga Nerská). Від кінця 1910-х років публікувала також літературну критику, публіцистику, театральні рецензії, а потім і вірші та подорожні нариси в газетах і часописах «Плем’я», «Липа», «Сцена» («Jeviště»), «Народна політика», «Трибуна» (у 1921 році опублікувала там уривки з незакінченого роману «Подяка» – «Děkování», у 1921–1922 роках – уривки з «Роману шкільної парти» – «Román školní třídy»), «Міст» («Most»; у 1921 році опублікувала там частину «Роману шкільної парти»), «Сучасність» («Přítomnost»), «Народна газета» («Lidové noviny»), «Дебати Авентина» («Rozpravy Aventina»), «Людські права» («Lidská práva»; редагувала в 1930–1934 роках), «Червоне право» («Rudé právo»), «Розмови про книжки» («Hovory o knihách»), «Критичний місячник» («Kritický měsíčník») та інших. Після 1945 року друкувалася у багатьох нових провладних газетах і часописах. Після смерті Марії Пуйманової твори з її рукописної спадщини були опубліковані у 1958 році у виданнях «Гість до дому» («Host do domu»), «Культура» («Kultura») і «Літературна газета» («Literární noviny»), у 1959 і 1963 році – в часописі «Полум’я» («Plamen»).

На творчість Марії Пуйманової значний вплив справило її середовище, а також шлях ідеологічного розвитку, який їй довелося пройти. На початках вона писала імпресіоністично забарвлені твори, передовсім під впливом Ружени Свободової. У дебютній книжці «Під крилами» («Pod křídly», 1917) на автобіографічному матеріалі описано дитинство прудкої дівчинки Іренки. Чарівні образи подано через призму дитячої уяви та відчуттів щасливої й гармонійної пори дитинства в середовищі празької міщанської родини. Почуття тривоги та розчарування, трагічні мотиви та риси соціально-психологічного аналізу з’явилися в незакінченому «Романі шкільної парти», в журнальних спробах психологічних оповідань, у яких розповідалося про воєнні та післявоєнні події. Експресіоністично налаштовані «Оповідання з міського саду» («Povídky z městského sadu», 1920) тематизували особистісні та суспільні суперечності за допомогою натуралістично змальованих сцен та опису внутрішніх конфліктів характерів (із вживанням розмовної мови, іронії, карикатурності). Ця збірка, яка була реакцією на події Першої світової війни, була перероблена і вийшла у 1926 році під назвою «Оповідання з міського саду та інші твори» («Povídky z městského sadu a jiné prózy»).

У психологічному романі Марії Пуйманової «Пацієнтка доктора Геґла» («Pacientka doktora Hegla», 1931) розповідається про життя міської дівчини Карли, яка закохується в одруженого лікаря (який урятував їй життя) і стає його коханкою, вона мусить перебороти презирство власного суспільного класу, вирватися з його пут, розірвати стосунки з родиною, пережити самогубство нареченого, пройти через любовне розчарування, щоб стати врівноваженою самодостатньою жінкою, задоволеною життям матір’ю-одиначкою.

Психологічне спрямування та зусилля до пластичної виразності виявилося на всіх рівнях у найуспішнішому творі Марії Пуйманової – соціально типізованому романі «Люди на роздоріжжі» («Lidé na křižovatce», 1937). Провідну концепція розлогого змалювання сучасного суспільства, зосереджену на образі сина промисловця як носія технічного прогресу, авторка після ознайомлення з теорією соціалістичного реалізму змінила й виставила як конфронтацію декількох поколінь двох родин, пролетарської та підприємницької. Дія роману відбувається в середовищі великого заводу (виробник Казмар – Томаш Батя), на прикладі людських доль прослідковуються зміни в політичному мисленні 20-х років ХХ ст. Це перша і найвдаліша частина романної трилогії, яку в післявоєнні роки продовжила романами «Гра з вогнем» («Hra s ohněm», 1948) і «Життя проти смерті» («Život proti smrti», 1952). Політичний роман «Гра з вогнем» розповідає про події від початку наступу нацизму в Німеччині до окупації Чехії; йдеться в ньому, зокрема, і про суд над Георгієм Димитровим, звинуваченим у підпалі райхстаґу в 1933 році. Роман «Життя проти смерті» розповідає про долі головних героїв двох попередніх романів у кінці війни. У двох завершальних романах трилогії яскраві змалювання контрастів замінилися тезовістю та схематизмом, характери та мова персонажів були позбавлені самобутності.

Новела з родинного життя «Передчуття» («Předtucha», 1942) є своєрідним дослідженням психіки хлопчика та дівчинки (яка переживає перші любовні почуття), які турбуються за батьків після повідомлення про залізничну катастрофу. Тему дитинства і юності Марія Пуйманова опрацювала і в збірці оповідань «Світанок» («Svítání», 1949), до якої увійшло три твори: «За часів пана цісаря» («Za časů císaře pána»), «Чорти б їх побрали» («Čerti s ním šijí») і «Вчора й сьогодні» («Včera a dnes»). В оповіданні «За часів пана цісаря» йдеться про життя дітей за часів Австро-Угорщини, в «Чорти б їх побрали» – за часів першої Чехословацької республіки, у «Вчора й сьогодні» – після 1945 року. До своєї основної теми, конфлікту життя та смерті, звернулася Марія Пуйманова в інтимній психологічній новелі «Сестра Олена» («Sestra Alena», 1958); це коротка розповідь про молоду медсестру, яка закохалася в пацієнта, якому зробили нефректомію, і незважаючи на його поганий стан здоров’я вийшла за нього заміж, проте все це закінчилося трагічно.

Як поетка Марія Пуйманова дебютувала в дусі поезії Вітезслава Незвала та Ярослава Сейферта збіркою похмурої лірики та шкіців зі щоденного, передусім міського життя «Пісенник» («Zpěvník», 1939). У наступній збірці «Материнські вірші» («Verše Mateřské», 1940) домінують мотиви родинних емоційних стосунків, їй властива безпосередня дитяча образність. У поемі «Рафаель і Сателіт» («Rafael a Satelit», 1944) Марія Пуйманова виразила протиріччя жіночої душі, жіночі надії та тривоги; поема скомпонована у вигляді діалогічних медитацій та пісенних пасажів (до епічної поезії вона звернулася потім ще в поемі «Марія Кюрі» – «Marie Curieová», 1957). Після збірки ліричних нотаток про враження від війни та визволення, про долю народу «Радість і печаль» («Radost i žal», 1945) Марія Пуйманова видала декілька прокламаційних та оптимістично налаштованих поетичних збірок: «Освідчення в коханні» («Vyznání lásky», 1949), «Мільйони голубок» («Milióny holubiček», 1950), «Китайська усмішка» («Čínský úsměv», 1954) і «Прага» («Praha», 1954).

Подорожні репортажі та начерки Марії Пуйманової відзначалися зоровими враженнями та поетичними деталями. Окрім книжки репортажів «Погляд на нову країну», Марія Пуйманова видала ще такі збірки репортажів і подорожніх нотаток: «Слов’янський записник» («Slovanský zápisník», 1947), «Записано олівцем» («Zapsáno tužkou», 1957; сюди, окрім іншого, увійшов повність «Погляд на нову країну» і частково «Слов’янський записник») і «Синє Різдво» («Modré Vánoce», 1958).

Марія Пуйманова написала чимало літературно-критичних і популярних статей, найпоказовішими з яких є такі: «Чеські письменники вдовам і сиротам наших вояків» («Čeští spisovatelé vdovám a sirotkům našich vojínů», 1916), «Ф. К. Шалді до п’ятдесятиліття» («F. X. Šaldovi k padesátinám», 1918), «Опитування про смертну кару» («Knižní anketa o trestu smrti», 1923), «Письменниці сьогодні» («Spisovatelky dnes», 1934), «Антологія антифашистських митців» («Antologie protifašistických umělců», 1936), «Зачарований сад» («Čarovná zahrada», 1944), «Тут звучать просто твої вірші» («Tu zazní prostě tvoje poezie», 1958). Посмертно вийшла збірка літературно-критичних статей Марії Пуйманової «Признання та міркування» («Vyznání a úvahy», 1959).

Десятитомник творів Марії Пуйманової вийшов у 1953–1958 роках.

За прозовими творами Марії Пуйманової були записані радіовистави «Казмар – шати – Яфета» («Kazmar – šaty – Jafeta») і «Шляхи Ондржея Урбана» («Cesty Ondřeje Urbana», обидві 1960, сценарист Яромир Птачек), «Пацієнтка доктора Геґла» («Pacientka dr. Hegla», 1975, сценарист Їржіна Вавржінова); зняті художні фільми «Пацієнтка доктора Геґла» (1940, режисер і сценарист Отакар Вавра), «Передчуття» (1947, режисер і сценарист О. Вавра) і «Знайомство сестри Олени» («Známost sestry Aleny», 1973, режисер і сценарист Мирослав Губачек, співсценарист Владимир Бор); здійснені телевізійні інсценізації «Тепер у березні» («Teď v březnu», 1961, режисер Їржі Бєлка, сценарист Я. Птачек) і «Люди на роздоріжжі» (1971, режисер Антонін Дворжак, сценарист Ярослав Кліма).

Твори Марії Пуйманової перекладені багатьма іноземними мовами; українською мовою перекладено декілька її оповідань (На будівництві. Празькі пахощі // Вітчизна. – 1956. – № 5).

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

- фільми в кінотеатрах України

Партнери