Словацька письменниця Гана Кошкова (по-словацьки: Hana Košková; Гана Ґрешова, у заміжжі – Кошкова) народилася 7 червня 1942 року в селі Тугар на півдні центральної Словаччини, в Бансько-Бистрицькому краї, в окрузі Лученець. Після закінчення Середньої школи охорони здоров’я в місті Лученець (1960) працювала медсестрою в Окружному закладі народного здоров’я в Лученці (1960–1978). Від 1978 до 1990 року була редактором окружної газети «Іпель» («Ipeľ»; це назва річки, лівосторонньої притоки Дунаю), пізніше – регіонального тижневика «Новоград» («Novohrad»; це історична назва округу Лученець) в Лученці. Від 1992 року – на творчій роботі, поетка за покликанням. Гана Кошкова живе і творить у Лученці, регулярно проводить творчі зустрічі з читачами, виступає з доповідями про словацьку та світову літературу, займається питаннями теорії літератури. За довгорічну літературну творчість Гана Кошкова отримала Премію міста Лученець (2000).

Перші вірші, в дусі тогочасних соціалістичних ідеалів, Гана Кошкова почала друкували на початку 1970-х років в часописах «Ромбоїд» («Romboid»), «Словацькі погляди» («Slovenské pohľady»), «Нове слово» («Nové slovo») та інших. Тоді ж її твори друкувалися в збірниках молодої поезії та прози «Разом тепло» («Dychtivo spolu», 1974), «Право на пісню» («Právo na pieseň», 1976), «Сонети пір року» («Sonety ročných období», 1977).

Першою поетичною збіркою Гани Кошкової стала «Під теплом крові» («Pod teplom krvi», 1976), за яку вона отримала премію ім. Івана Краска. У цій збірці домінує інтимна лірика, є чимало віршів про почуття материнства. Традиційні мотиви сім’ї, навколишнього середовища, спадкоємності поколінь на тлі вражень із власного дитинства – стали основою другої поетичної збірки Гани Кошкової «Неперервність» («Spojitosť», 1978), яку вона присвятила своєму батькові. Критичний погляд на негаразди сучасного суспільства Гана Кошкова виразила в поетичній збірці «Зворотне дзеркало» («Spätné zrkadlo», 1982), за яку отримала премію видавництва «Словацький письменник». Вірші на громадянські теми, лірика з акцентом на етичний та екзистенційний виміри у сфері міжлюдської комунікації увійшли до поетичної збірки «Обличчям в обличчя» («Tvár pri tvári», 1988). Проблематика життєвих перипетій сучасної жінки стала центральною в інтровертно забарвленій збірці ліричних мініатюр «Середина країни» («Vnútrozemie», 1989). Потім вийшла збірка інтимної лірики «Сад, тварина в мені» («Záhrada, zviera vo mne», 2000), за яку Гана Кошкова отримала премію Спілки словацьких письменників. Репрезентативною загалом для творчості Гани Кошкової стала поетична збірка «Намисто з горлиць» («Náhrdelník z hrdličiek», 2001). Потім вийшла збірка «Родичі зі сну» («Súrodenci zo sna», 2006). Останньою наразі поетичною збіркою Гани Кошкової є «Працівниця в останню хвилину» («Robotnica na poslednú chvíľu», 2012).

Гана Кошкова часто культивує вільний вірш. В її поезії переважають вірші на громадянську тематику з елементами сатири, сарказму та іронії. Авторка замислюється над етичними життєво важливими екзистенційними питаннями сучасності. Прикладом такого підходу може слугувати вірш «Ми вже навчилися»:

Ми вже навчилися

повертатись до себе

спиною.

Боїмось узяти в руки

жорстку матерію,

зіткану з правди.

Кожному вже під силу

розібрати майдан

до останнього

камінчика.

Тільки сміливості нам бракує

узяти його в руку

і поцілити

в точку.

(Переклала Оксана Сенатович).

Поезія Гани Кошкової високо оцінена словацькою літературною критикою, про що свідчить безперервна увага до її творчості, велика кількість відгуків і рецензій на її книжки. «Гана Кошкова вміє поетично прикрасити, здавалося б, звичайні й нецікаві життєві реалії. Її лірика заснована на власному чуттєвому досвіді. Вона ефектно використовує ритмічні та римові співзвуччя слів і рядків» (Йозеф Хвіщ). «Головна вартість поезії Гани Кошкової полягає в неілюзорному і непатетичному вираженні стосунків між людьми, загрожених частими конфліктами. Еротичні стосунки чоловіка й жінки вона подає в новій якості. Кошкова використовує автентичність власних почуттів і переживань, щоразу сильніше намагається перебороти комплекс відкритого вираження найсокровенніших почуттів, узагальнених поетичним пізнанням» (Здено Касач). «Інтровертність Кошкової ані не випливає з сентименталізму, ані є джерелом емоційних сплесків та надмірного вербалізму. Завдяки особистісному сприйняттю дійсності та різноманітних її проявів, авторка насичує свої вірші контрастними образами й думками афористичного характеру. Таке поєднання поетичних образів полягає не в пародіїзації чи іронізації почуттів, а радше у втіленні дійсних переживань і вражень жінки. Делікатність і жіноча ніжність забезпечують Гані Кошковій не лише ліричну монолітність, але й комунікативний ефект» (Тібор Жілка). «Гана Кошкова майстерно володіє всіма тонкощами поетичного ремесла, вміє грати з читачем, з темами та привабами кожного окремого слова. Її вірш є спортивним майданчиком, де не роблять фолів, де не кивають докірливо пальцем, а проблеми вирішуються весело та грайливо» (Штефан Моравчик). «У задушливій атмосфері постіндустріального суспільства, в якому процвітають лише ті галузі, які щоденно промислово продукують тони медійних відходів і культурного браку, згубного псевдомистецтва й інтелектуальної вбогості, існують кришталево чисті вірші Гани Кошкової, як оздоровлюючі ковтки свіжого повітря» (Павол Янік).

Гана Кошкова видала низку книжок для дітей і молоді: «Мара Ведмедя» («Mara Medvedia», 2007), «Історії з Людожерської вулиці» («Príbehy z Ľudožrútskej ulice», 2007), «Ласкаво просимо в Кркагаї» («Vitajte v Krkaháji», 2009), «Полуденниця з Черепешу: Міфи й легенди з Новограду» («Poludnica z Čerepeša: Povesti a legendy z Novohradu», 2010), «Уля-Фуля приборкує кольори» («Uľa-Fuľa krotí farby», 2012) та інші.

Перекладає Гана Кошкова з болгарської й української мов, переважно поезію.

Виступає Гана Кошкова також із рецензіями та літературно-критичними статтями в періодиці, часто друкує їх у виданні «Літературний тижневик» («Literárny týždenník»).

Українською мовою окремі вірші Гани Кошкової переклала Оксана Сенатович ([Вірші] // Веселка Татр. – Київ, 1982; [Вірші] // Поезія–91: Збірник. – Київ, 1991).

Коли влітку 1989 року ми з моєю мамою Оксаною Сенатович були місяць на курсах «Studia Academia Slovaca» у Братиславі, то Гана Кошкова приїздила туди зі свого Лученця спеціально, щоб зустрітися з моєю мамою. Наступного, 1990 року вона приїздила до Львова, була у нас вдома в гостях, про що навіть написала вірша. Я зустрів її у готелі «Дністер», звідки вирушили до нас, а потім її туди ж і відпровадив.

Гана Кошкова, Володимир Лучук, Оксана Сенатович. Львів, 1990 рік. Світлина Івана Лучука