Білоруський поет Василь Зуйонок (по-білоруськи: Васіль Зуёнак) народився 3 червня 1935 року в селі Мочулища на Мінщині. Закінчив Борисівське педагогічне училище (1954), відділення журналістики філологічного факультету Білоруського державного університету (1959). Працював у редакції газети «Робітниче юнацтво» («Рабочае юнацтва»), у 1960–1966 роках – в газеті «Піонер Білорусі» («Піянер Беларусі»). У 1972–1978 роках був головним редактором часопису «Берізка» («Бярозка»). У 1966–1972 роках працював заступником головного редактора, у 1978–1982 роках – головним редактором часопису «Молодість» («Маладосць»). Член Спілки письменників Білорусі з 1966 року. У 1982–1989 роках був секретарем, у 1989–1990 роках – першим секретарем, 1990–1998 роках – головою правління СПБ. Кандидат філологічних наук (1973), почесний член Національної академії наук білорусі (2000). Живе в Мінську.

Дебютував Василь Зуйонок в літературі під час навчання в Борисівському педагогічному училищі в районній газеті, а в загальнобілоруській періодиці – в 1954 році після закінчення училища. Василь Зуйонок видав низку поетичних збірок: «Кресало» («Крэсіва», 1960), «Крутояр» («Крутаяр», 1969), «Час вертання» («Час вяртання», 1981), «Ранні пташки» («Світальныя птушкі», 1982), «Жнивний день» («Жніўны дзень: Выбранае», 1985), «Визначення» («Вызначэнне», 1987), «Літо тривожних дощів» («Лета трывожных дажджоў», 1990), «Чорні сходи» («Чорная лесвіца», 1992), «Листи з цього світу» («Пісьмы з гэтага свету», 1995). Часто вірші Василя Зуйонка відзначаються патетичністю, як-от такий без назви:

На серці – неспокою камінь:

А що, як друзям чи комусь

Я – мов останній могіканин,

Мов пращур з пралісу, здаюсь?..

Орати? Нумо! – хоч сьогодні:

Чепіги я тримати звик...

Я плескав ціпом – не в долоні –

У той, сорок четвертий рік.

Мозольна праця – не тепер-но –

У талані моїм давно

Два слова заручила твердо –

Життя і жито – як одно.

Я знаю хліб. Його доволі

Біда вділила, до біди:

З кори, з гнилої бараболі,

Із жолудів і лободи,

У пору ту страшну воєнну

Я гриз не раз суху шкорину,

Що, наче ремінь той, – лубком,

Із затхлим запахом бензину,

З весільним сонячним хмільком...

Немов медівниками, я ж ним

Давивсь гірким, липким, як глей,

Окрайцем щастя недосяжним...

Я вірю в хліб, як у людей.

Хвала премудрості гіпотез! Але –

зігрітий я навік

Тобою, що кривавим потом

Мені прапращур мій зарік.

(Переклав Володимир Лучук).

Працює Василь Зуйонок і в ліро-епічному жанрі, його перу належать поеми «Селище» («Сяліба», 1974), «Притягання» («Прыцягненне», 1979), «Мовчання трави» («Маўчанне травы», 1982), «Луком’я» («Лукам’е», 1984), «Подорож навколо двору» («Падарожжа вакол двара», 1992).

Василь Зуйонок видав збірку гумористичних віршів «Качан на п’єдесталі» («Качан на п’едэстале», 1973).

Також Василь Зуйонок видав книжку літературно-критичних статей «Лінія високої напруги» («Лінія высокага напружання», 1983) і ліричної прози «Поміж небом і землею» («Паміж небам і зямлёй», 2009).

Починаючи від збірки віршів для дітей «Веселий коловорот» («Вясёлы калаўрот», 1965), твори для дітей зайняли значне місце в його поезії. Для дітей він видав такі збірки: «Жили-були під водою» («Жылі-былі пад вадой», 1969), «Сонячний клубочок» («Сонечны клубочак», 1972), «Будем сили набираться» («Будзем сілы набірацца», 1974), «Шапка-всевидимка» («Шапка-ўсёвідзімка», 1983), «Хата, повна гостей: Вірші, казки, жарти, загадки» («Хата, поўная гасцей: Вершы, казкі, жарты, загадкі», 1987), «Бодиріг: Хоровод веселих пригод – і римою зв’язаних, і просто розказаних» («Бадзірог: Карагод вясёлых прыгод – і рыфмай звязаных, і проста расказаных», 1995), «По борику, по березнячку» («Па ельнічку, па бярэзнічку…», 1996), «Луна: Вірші, загадки, потішки» («Рэха; вершы, загадкі, пацешкі», 2003).

Василь Зуйонок видав дві книжки нарисів і замальовок «Любити природу – любити Вітчизну» («Любіць прыроду – любіць Радзіму», 1962) і «Працею славиться людина» («Працай славіцца чалавек», 1963).

У творах усіх жанрів Василь Зуйонок виявляє себе як лірик з епічним світобаченням: чуйно реагує на всі тривоги світу, однак масштабність сприйняття буття не приглушує його особистого, приватного. Поета постійно приваблюють питання життя та смерті, моральної чистоти особи, взаємовідносин людини з природою, збереження національної самобутності народу. Критики відзначають феноменальний мистецький дар поета, дякуючи якому у рядках його творів сполучаються сучасність та історія, лірика й епос, міф і реальність, прагнення до вічного та фельєтонна строкатість звичайного повсякдення.

Вибрані твори Василя Зуйонка у двох томах вийшли у 1996–1998 роках, в одному томі – в 2010 році.

Василь Зуйонок став лауреатом літературної премії ім. Янки Купали (1982) за поему «Мовчання трави».

Вірші Василя Зуйонка перекладалися англійською, болгарською, польською, словацькою та іншими мовами.

Василь Зуйонок перекладає з російської, болгарської, польської, словацької, сербської та інших мов. З української переклав окремі твори Тараса Шевченка, Максима Рильського, Любомира Дмитерка, Дмитра Павличка, Василя Симоненка, Романа Лубківського, Петра Перебийноса, Володимира Коломійця та інших. Разом із Ригором Бородуліним переклав книжку віршів для дітей Володимира Лучука «Озеро-бульдозеро» («Возера-бульдозера», 1978).

Українською мовою окремі вірші Василя Зуйонка переклали Володимир Лучук, Роман Лубківський, Тамара Коломієць, Петро Перебийніс та інші; збірка віршів для дітей «Покотився клубок» вийшла українською мовою в перекладі Володимира Лучука ([Вірші] // Калинові мости. – Київ, 1969; [Вірші] // Білоруська радянська поезія: Антологія: В 2 т. – Київ, 1971. – Т. 2; Хочте вірте, хочте ні // Лучук В. Чарівний глобус. – Львів, 1977; Покотився клубок. – Київ, 1979; «На серці – неспокою камінь…» // Лучук В. Друзі: Переклади. – Львів, 1987).