Словенський письменник Алеш Штеґер (по-словенськи: Aleš Šteger) народився 31 травня 1973 року в місті Птуй на північному сході Словенії. Студіював порівняльне літературознавство та німецьку філологію на філософському факультеті Люблянського університету. У 1995–1997 роках був редактором відділу культури студентського часопису «Трибуна» («Tribuna»). Університет закінчив у 2003 році. Він і далі є членом редколегії студентського видавництва «Beletrina». Є одним із засновників Днів поезії та вина (Dnevi poezije in vina) в Медані, у 1996–2004 роках був керівником їхніх програм. У 2000 році був учасником акції «Літературний експрес – 2000» та стипендіатом Літературного колоквіуму в Берліні. У 2001 році отримав стипендію американської фундації Авраама Вурзеля (Abraham Woursell) на Лонґ-Айленді в Нью-Йорку, а також німецької «Akademie Schloss Solitude» у Штуттґарті в 2002 році. У 2004 році був стипендіатом «DAAD – Kuenstlerprogramm» у Берліні. За останні два десятиліття Алеш Штеґер був учасником понад трьох сотень читань, фестивалів і симпозіумів у більш ніж сорока країнах. Живе і працює Ш. в Любляні.

Друкуватися Алеш Штеґер почав на початку 1990-х років. У 1995 році вийшла його дебютна поетична збірка «Шахівниці годин» («Šahovnice ur»), яка швидко розійшлася й ознаменувала прихід нової ґенерації письменників, які виросли ще в Югославії, а утвердилися вже в незалежній Словенії. Потім вийшли ще такі поетичні збірки: «Кашемір» («Kašmir», 1997), «Протуберанці» («Protuberance», 2002), «Книга слів» («Knjiga reči», 2005), «Книга тілес» («Knjiga teles», 2010), «Над небом і під землею» («Nad nebom pod zemljo», 2015). Вибрані вірші увійшли до книжки «Архів» («Arhiv», 2013).

Є в доробку Алеша Штеґера і вірші, більш схожі на поезії в прозі, для прикладу «10 прохань на добраніч». Аналіз цього твору входить до програми випускних іспитів словенських середніх шкіл.

Алеш Штеґер є автором подорожнього роману про Перу «Деколи є січень серед літа» («Včasih je januar sredi poletja», 1999), ілюстрованої фотографіями книжки короткої прози «Берлін» («Berlin», 2007), роману «Пробач» («Odpusti», 2014) та повісті для дітей і дорослих «Курент» («Kurent», 2015). Він видав збірку есеїв «Із пальцями та п’ятою» («S prsti in peto», 2009), упорядкував антологію віршів про рідне місто «Птуйська книга» («Ptujska knjiga», 2006).

Від 2012 року Алеш Штеґер щорічно проводить письменницький перформенс «На місці записано» («Na kraju zapisano»). Перший відбувся у 2012 році в Любляні, другий у 2013 році в Фукушімі в Японії, третій в 2014 році в Мехіко в Мексиці, четвертий в 2015 році в Белграді в Сербії.

Алеш Штеґер разом із художником Душаном Фішером підготував низку мистецьких акцій і виставок. З австрійським контрабасистом Петером Н. Ґрубером записав компакт-диск вибраних віршів «Камінь» («Kamen», 2005). Він є автором лібрето до композиції п. н. «Cum grano salis», створеної у співпраці з композитором Урошем Ройком (вийшла на компакт-диску у 2005 році). Вірші Алеша Штеґера поклало на музику чимало популярних композиторів і музикантів. У жовтні 2010 року внаслідок співпраці Лялькового театру в Мариборі та Міського театру міста Птуй відбулася прем’єра його мюзиклу для дітей «Курент».

У перекладі іншими мовами вийшли такі книжки Алеша Штеґера: «Solitude» (англійською, 1996, Чаттануґа, шт. Теннессі, США), «Kašmirl» (словацькою, 2000, Братислава, Словаччина), «Kaschmirr» (німецькою, 2001, Відень, Австрія), «Regreso a casa» (іспанською, 2001, Відень – Любляна), «Leden je nĕkdy uprostřed léta» (чеською, 2002, Брно, Чехія), «Protuberance» (словацькою, 2003, Братислава, Словаччина), «Protuberance» (хорватською, 2003, Загреб, Хорватія), «Протуберанци» (болгарською, 2003, Софія, Болгарія), «Protuberancias» (іспанською, 2005, Ґвадалахара, Мексика), «Poezija Apsimoka» (литовською, 2005, Вільнюс, Литва), «Protuberancia» (угорською, 2006, Сеґед, Угорщина), «Buch der Dinge» (німецькою, 2006, Франкфурт-на-Майні, Німеччина), «Tingensbok» (шведською, 2006, Мальме, Швеція), «Песме» (македонською, 2006, Скоп’є, Македонія), «Zu zweit nirgendwo» (німецькою, 2006, Франкфурт-на-Майні, Німеччина), «Knjiga rijeći» (боснійською, 2006, Тузла, Боснія), «Libro de las cosas» (іспанською, 2006, Коста-Ріка), «Katkad je siječanj usred ljeta» (хорватською, 2007, Загреб, Хорватія), «Geburt eines Engels» (німецькою, 2007, Майнц, Німеччина), «Berlin» (сербською, 2008, Белград, Сербія), «Berlino» (італійською, 2009, Мілан, Італія), «Berlin» (шведською, 2009, Мальме, Швеція), «Preussenpark» (німецькою, 2009, Франкфурт-на-Майні, Німеччина), «The Book of Things» (англійською, 2010, Рочестер, шт. Нью-Йорк, США), «Berlin» (хорватською, 2010, Загреб, Хорватія), «Ponekad je januar usred leta» (сербською, 2010, Белград, Сербія), «Единственият обитател на камчка» (болгарською, 2011, Софія, Болгарія), «Der Handschuh» (німецькою, 2011, Ґрац, Австрія; спільно з Юрієм Андруховичем) та інші.

Перекладає Алеш Штеґер з німецької та іспанської. Окремими виданнями вийшли збірки Ґотфріда Бенна (1997), Міхаеля Донгаузера (2000), Петера Гухеля (2002), Пабло Неруди (2004), Інґеборґ Бахман (2006), Ольги Ороско (2009), Дурса Ґрюнбайна (2009), Сесара Вальєхо (2010).

Алеш Штеґер здобув чимало словенських і міжнародних премій і нагород, серед яких: премія Словенського книжкового ярмарку за найкращий літературний дебют останніх двох років (1996, за збірку «Шахівниці годин»), премія Вероніки (Veronikina nagrada) общини міста Цель за найкращу поетичну збірку року (1998, за збірку «Кашемір»), премія ім. Петрарки для молодих європейських авторів (1999), премія Товариства письменників Македонії за європейську поезію «Літературний жезл» («Književno žezlo», 2006), премія ім. Мар’яна Рожанца (Rožančeva nagrada) за найкращу есеїстичну книжку року (2007, за «Берлін»), премія за найкращу перекладну книжку року в США (2011, за «The Book of Things»). Алеш Штеґер є кавалером французького Ордена Мистецтв і Літератури, від 2014 року – дійсним членом берлінської Академії мистецтв.

Українською мовою окремі вірші Алеша Штеґера переклав Іван Лучук ([Вірші] // Література плюс. – 2002. – № 3(38); [Вірші] // Лучук І. Позичена дримба: Переклади, версії, переспіви, варіації. – Тернопіль, 2012 [Електронний ресурс]), оповідання – Мар’яна Климець, Наталія Хороз ([Оповідання] // Кур’єр Кривбасу. – 2017. – № 329/331).

 

 

 

Алеш Штеґер

 

 

10 ПРОХАНЬ НА ДОБРАНІЧ

 

1. Прошу в Тебе світла, великого вранішнього світла, щоб мені не було звечора страшно йти спати в темряві.

2. Прошу в Тебе повного холодильника, як були повними комори моїх предків, щоб мені не треба було роздмухувати жар в моєму животі і гризти пипки моєї дружини.

3. Прошу в Тебе тихої вістки і холодної віри, що світ є рівною і гладкою площиною чи кулею і що мені ніколи не треба ступати на гору, коли не видно верху, запливати в море, коли не видно дна.

4. Прошу в Тебе великого білого кадилака, щоб мене своєю ангельською присутністю обороняв перед усіма негараздами цього життя і щоб я чистив та гладив його боки на Твої свята.

5. Прошу в Тебе дещо, про що вже частково просив: успіху, постійного незмінного успіху, щоб я легко в ті дні, коли б Ти за мене забув, сам піклувався про себе і свою родину, наповнював холодильник і резервуар.

6. Прошу в Тебе багатьох запланованих дітей, які б росли із землі, як гриби після дощу, я б їх зрілих збирав і носив у своїх обіймах.

7. Прошу в Тебе за когось, хто б лежав у моїй постелі, коли я після довгого дня повертаюся змучений, і замерзав під шатром простирадел.

8. Прошу Тебе дати мені кожного дня знак повноти, невеликий, чистого маленького знамення прошу в Тебе, наприклад, дірку в кишені, крізь яку мені не випаде динар на дорогу або в підкладку моїх штанів, щоб я легко і тихо вважав і мав непохитну віру в Тебе.

9. Прошу в Тебе сміху в дні моєї хвороби і гучного реготу, коли настане моя смерть.

10. Прошу Тебе, щоб я залишився без роздумів, швидко і вдало, щоб легко врешті заплющив очі і заснув.

 

 

 

ГОРІХ

 

Ти залишився з порожніми руками і в руках маєш горіх.

Спочатку стискаєш його і ховаєш, наче щось чарівне,

Але потім стискає всього тебе і знаєш, що мусиш

Відповісти і тим убити чарівника, щоб самому вижити.

Всередині горіха є серцевина, але тебе те зерня не хвилює,

Сприймаєш напис на внутрішній стороні шкаралупки.

Стискання занадто жорстоке, тому стискаєш порожню долоню

                                                                              і роздушуєш його.

Горіх замовкає, принишклі знаки стають незрозумілими

І відповідь сфінксова, а крізь тріщини прошмигнеш всередину

І з’їси зерня. Так ти видобваєш простір, так ти станеш зерням.

І зерня стане тобою. Принишкне і чекатиме,

Щоб лушпина навколо нього заросла. Як якийсь ембріон

Чапить і чекає, і в горіхові все менше світла,

І все менше ран. Поволі почне відбирати твої ознаки,

І ознаки стають все цілішими.

Відбирає твій голос, а коли дійде майже до кінця,

Лушпина заросте і навколо тебе настане ніч. Огорнений пітьмою,

                                                                                               ти слухай,

Як із циліндра вискочить білий заєць з убивчими різцями,

Стане перед горіхом і на нього безперервно дивитиметься.

 

 

 

ЗА ОГОРОЖЕЮ ПЛЯЖУ

 

Я чекав, що ти прийдеш.

 

Я тебе також, хоча я була завжди біля тебе,

А твоє чекання ходило між нами,

Як шибка. Коли я була одночасно по обидва боки,

Тебе не було на жодному з них, і коли я

Ступила на один, щоб роздягнутися,

Твої долоні й уста прилипли з іншого боку

І розлізлися в безмежно спотворених картинах.

 

Нічого крім оригінальної метафори, та шибка.

 

Вчора, коли ти мене так сильно жадав,

Я заночувала, щоб ти легко бачив лише

Мерехтіння зірок на моїх персах

І був тим безсилим, тим малесеньким

Курчам у грилі під жарівкою,

Яке тулиться до іншого, подібного до себе,

Щоб відчув перестрашене тріпотіння

Таких самотніх маленьких сердечок, як і твоє,

І знав, що існують теж інші самотності,

Приречені на смерть.

Вчора твій сумнів скидався на сумнів хлопчака,

Який стоїть за огорожею пляжу і, тому що не доступиться до моря,

Заплющує очі й каже, що моря не існує,

І море тоді справді для нього перестає існувати,

Лише він не перестає існувати для моря,

Яке приходить, несподівано, по нього приходить,

В магазині, або в школі, або серед сварки батьків,

Або пізніше, серед полохливих поцілунків, в яких нема кохання,

Приходить море, любов, згори, лине з неба,

Щоб, коли він підніме голову, бачив себе, голого,

Витаючого над грайливим сміхом хвиль.

 

Гм, та пісня мені не…

 

Хіба думаєш, що в тому місці тієї пісні пісень вже ти?

Ранок, відчиниш вікно. Зовні цілком світло,

Все в сяйві і здалеку

Можливо вдихати запахи морської солі.

Але все, чому ти дозволив стати тобою,

Тебе зараз поборює.

Нічні привиди поховалися в тобі,

Й ангели заякорились твердо між рибами і хмарами.

Не маєш мене і, що найважливіше,

Уперше в житті ти спокійний, хоча мене не маєш,

Хтозна, кажеш собі, може навіть легко жити без,

Може навіть легко плавати без, кажеш собі,

І заплющуєш очі, як хлопчик їх заплющуєш,

Як курча притиснешся до віконної шибки,

Хтозна, і обернешся і глянеш на жінку, яка ще спить,

І озирнешся знову на море,

І почуєш, як у темному куті за

Тобою наче паща акули відкривається холодильник,

В якому стоїть білий павич, який поволі

Розпускає свого холодного, зоряного хвоста.

 

 

 

КОЛИСКОВА

 

Ще лише п’ять хвилин тобі залишається,

Доки не вимкну світла.

Бо пісні, яку ти цілий день чекав,

Не було, вважай накінець просто, що вона є.

Отже: на столі лежать змучені книги,

Рослини, що вже згорнули своє листя і сплять,

Телевізор шумить і на столі тріпочеться нетля,

До смерті закохана в світло.

Ще лише хвилину маєш. Тридцять секунд.

Сідай тут голий у постелі. Чую тебе:

Десять, дев’ять, відтак – але чи я чогось не забув? –

Шість, так, п’ять, забув про чотири,

Три, тоді вже два і вже також для того

Запізно. Легко так, але міцно стисну обійми

І надіюсь, що мене нічим не розбудиш.

 

 

 

МЕТЕОРОЛОГИ ТОБІ НЕ СКАЖУТЬ

 

Метеорологи тобі не скажуть,

Що засніжило ліси.

Але вогонь у глиняній печі нагадає;

Я обіймав його кору,

Коли буки ще стояли.

Спиляні й зрубані, поскладані колодами –

Ще востаннє ти спробувала мене затягнути

В рану, яка засльозилась між

Твоїми ногами. Ти відчула, що я

Згодився на рубання. Рука суне кочергу

В піч, і вогонь знає, що кований прут

Не залишить жодних слідів

На його полум’ї.

Ти і я: кожен дотик свідомо залишається

В долоні. Тривало то багато років, доки я тебе

Остаточно спалив. Аж до сьогодні, коли серед

Хати снігом мело. І ніхто, навіть

Панове, які стурбовано посміхаються перед

Картами циклонів, не знали, що сказати,

Про те, що також посеред найлютішої зими

Трапляються опіки.

 

 

 

ТІНЬ СТАРОГО РОСІЙСЬКОГО АВТОБУСА

 

Тінь старого російського автобуса

Лізе по випаленій траві.

Тракія 1998. Майже осінь.

Гектари чорних соняхів. Канави.

Замість думок запліднюється попіл.

Мандруємо як голубінь між хмарами.

Перегнали ми вантажівку виголоднілих свиней

І виконали норму.

Ворог у нас ще не знає:

Коли їх західний вітер заколисує,

Похилені голови на полях

Кивають так,

А думають ні.

 

 

 

ПРИЙДИ, ТУМІ

 

Прийди, Тумі,

Прийди крізь великі пампаси

В моїх очах,

Пусти мене лягти під темними хмарами.

 

Як сперму, Тумі,

Як сперму спопелиш тих,

Котрі дивляться на тебе, я то знаю,

Бачив тебе, Тумі, крізь

Тріснуте вікно швидкого поїзда

Бачив тебе, зблизька,

Все більшим ти ставав на схилі

Без жодних дерев,

Все могутнішим.

 

Я вигукнув: Прийди!

 

Потім,

Лами втекли крізь небо

І туман ступив до туману,

Коли ти їх постирав, Тумі,

Постирав як чорний сніг,

Що зблискує під лускою

Гадюки, на пуминій морді,

Між кістьми кондорових крил.

 

Чорний сніг.

 

У стратосфері, вирвах, підземеллях.

Тумі,

Твій позолочений палець,

Твій холодний палець, Тумі,

Зі словами лижу його, смокчу

З іменами

Все ближче і ближче до тебе.

Ще трохи, на міліметр більше завтра,

Потім, так,

Потім, якщо раніше не піднімешся наді мною,

Я є тут, Тумі,

Якщо раніше не занесеш свого меча-головосіка,

Якщо мене пустиш, а його не

Випустиш зі своїх темних засніжених гір,

До яких мене жене,

Потім, Тумі,

Потім, прошу тебе, Тумі,

Пусти мене, Тумі,

Відійди Ту

                  мі

 

(Переклав зі словенської Іван Лучук)

березень-квітень 2000