Сербський письменник Перо Зубац (по-сербськи: Перо Зубац, Pero Zubac) народився 30 травня 1945 року в містечку Невесинє в Боснії та Герцеґовині, недалеко на схід від герцеґовинської столиці Мостара. Родина жила у великому домі разом із стрийковою сім’єю. Окрім п’яти його рідних сестер, Зори, Мілиці, Даниці, Яні та Бояни, жили там і двоюрідні сестри Слава та Бранка та брати Ацо й Мілош, а пізніше й син мачухи Божани Слободан. Перо був наймолодшим, ним опікувалася, поки була жива, мати Йока, потім мачуха, та й батько Обрен, стрийна Любиця та стрийко Васа. Тож хлопчик зростав, оточений турботою й любов’ю. Початкову школу закінчив у рідному містечку. До експериментальної гімназії ходив два роки у містечку Лиштиця (або Широкий Брієг), недалеко на захід від Мостара. Душко Трифунович свого часу писав: «Найкращим мостарським поетом, після Алекси Шантича, є Перо Зубац, який відвідував Мостар тоді, коли з Невесиня їздив у Широкий Брієг до гімназії. Тут написав свою любовну поему, яка стала прозивною для Мостара». Мається на увазі архітвір Перо Зубаца «Мостарські дощі» («Мостарске кише», 1965), поемка на майже дві сотні рядків, яка починається такими строфами:

У Мостарі любив я Світлану осені однієї,

йой, якби знав я, хто її зараз кохає,

голову їй би розкраяв, голову їй би розкраяв,

йой, якби знав я, хто її зараз цілує,

співали б йому алилуя, співали б йому алилуя,

йой, якби знав я, хто то в мені абрикоси зриває

ще недостиглі.

Казав їй ти вереда, ти дівчисько,

все їй казав.

І плакала мені на руки, на мої слова,

казав їй ти є ангел, ти є диявол,

тіло твоє здорове, тож не вдавай святої,

а падали цілу ніч сині якісь дощі

над Мостаром.

Не було сонця, птахів не було, не було нічого.

Питала мене, чи маю брата, що студіюю,

чи часом я не хорват, чи люблю Рільке,

про все мене питала.

Питала мене, чи міг би з кожною так,

боронь Боже,

чи люблю її, тихо питала,

а падали над Мостаром сині якісь дощі,

вона була розкішно білою у кімнатній пітьмі,

але не хотіла того робити,

не хотіла чи не сміла,

біс його зна.

(Переклав Іван Лучук).

Мостар був відомий своїм кам’яним мостом, а відтоді його прославила й поема «Мостарські дощі» Перо Зубаца, який тоді щойно починав свою літературну кар’єру, і не відомо, як би склалося його життя, якби не «падали цілу ніч сині якісь дощі над Мостаром». Матія Бечкович прокоментував це таким чином: «Щойно він ступив на поле, відразу забив гол, тож не мусив вже боротися за жоден м’яч». Не мусив, але досьогочас опублікував майже сотню книжок. «Мостарські дощі» присвячені якійсь Світлані, в образі якої злилося аж чотири захоплення молодого Перо Зубаца. Він не включив поему до рукопису своєї першої поетичної збірки «Невермор» («Nevermore», 1967), але редактор, тодішній його викладач з філософського факультету Драшко Реджеп, наполіг, щоб вона обов’язково була в збірці. Тож вона була надрукована білими літерами на чорному папері в кінці книжки. Ця поема затьмарила все інше, написане поетом. «Мостарські дощі» перекладені на багато мов. У 1988 році, для прикладу, російський переклад був надрукований в журналі «Роботница» тиражем 19.750.000 примірників.

Гімназію Перо Зубац закінчив у містечку Зренянин, у Воєводині, в Банаті. Студії літератури народів Югославії закінчив на філософському факультеті університету в Новому Саді, де живе й дотепер. Перо Зубац був членом Спілки журналістів Югославії, входить до Товариства письменників Воєводини та Спілки письменників Сербії. Опублікував понад п’ятдесят книжок поезії, двадцять книжок віршів для дітей, одну збірку есеїв «Ті дні» («Ти дани», 1976), ліричну студію про Ленку Дунджерську (з якою мали стосунки поет Лаза Костич і науковець Нікола Тесла), три книжки пародій («Пантологія нова» – «Пантологија нова», «Сміхунці» – «Смејуљци», «Перодії» – «Перодије»), упорядкував шістнадцять антологій югославської та зарубіжної поезії. У перекладі іншими мовами вийшло сім книжок Перо Зубаца (2 македонською, 2 албанською, 1 угорською, 1 італійською, 1 румунською), його вірші перекладені на понад двадцять мов. Вірші Перо Зубаца увійшли до понад десятка іноземних і понад сотні сербських поетичних антологій і антологій віршів для дітей.

Багато часу й енергії Перо Зубац віддав журналістиці. Зрештою, заробляв цим на прожиття, завжди мав, як сам писав, «кавалок шпальти, / щоб виживати» («пола ступца / за Перу Зупца»). Був головним редактором студентської газети «Індекс» («Индекс»), головним і відповідальним редактором культурологічного часопису «Поля» («Поља») в Новому Саді, редактором загребського рев’ю «Політ» («Polet»), редактором часописів для дітей «Дитинство» («Детињство») і «Витязь» («Витез») у Белграді. Співпрацював із багатьма югославськими газетами та журналами.

Написав (спільно з Ґораном Бабичем, Лукою Палєтаком і Владимиром Николичем) драму «Мудбол», яка була поставлена в 1968 році, п’єсу «Ніколетина повернувся» («Вратио се Николетина»; спільно з Драганом Єрковичем), поставлену в Белграді в 2000 році, телевізійну драму «Викидайло» («Избацивач»), яку транслювали в 1979 році на телебаченні Нового Саду та Белграда. Написав лібрето балету «Банович Страхиня» («Бановић Страхиња») Стевана Див’яковича та лібрето опери Мирослава Штаткича «Ленка Дунджерська» («Ленка Дунђерска»).

Перо Зубац написав сценарії для восьми документальних фільмів і сценарій повнометражного фільму про Йована Йовановича-Змая. Здобув Золоту грамоту міжнародного Белградського фестивалю документальних і повнометражних фільмів за сценарій до фільму Кароля Вічека «Пінкі». Як телевізійний автор і редактор написав і реалізував понад чотири сотні сценаріїв для документальних, музичних, ігрових, мистецьких передач для дітей і молоді. Перо Зубац був редактором серії популярних передач класичної музики на радіо-телебаченні Сербії «Гармонія сфер» («Хармонија сфера»).

За свою літературну працю Перо Зубац отримав майже три десятки премій, відзнак і нагород.

Вірші Перо Зубаца входять до навчальної програми в середніх школах Сербії, Хорватії, Боснії та Герцеґовини.

Перекладає Перо Зубац з церковнослов’янської.

Перо Зубац у свій час був близький до президента Югославії Йосипа Броза Тіто, чого йому багато хто не може вибачити й донині; але залишився вірним собі та своїм ідеалам – не має ні дачі, ні автомобіля.

Українською мовою окремі вірші Перо Зубаца переклав Іван Лучук.