Словенський письменник Янез Ялен (по-словенськи: Janez Jalen) народився 26 травня 1891 року в селі Родіне в общині Жировниця на півночі Словенії у багатодітній селянській родині, був наймолодшим із десяти дітей. Батько Матія був обізнаним чоловіком і дуже рано пробудив у синові інтерес до краси природи. Разом вони ходили по горах, батько розповідав синові про звірят, показував їхні сліди, розповідав про лісові рослини. Його розповіді про життя людей стали для Янеза першою письменницькою школою. Його мати, Маріяна, уроджена Дольжан, також була хорошим оповідачем. До початкової школи Янез ходив у Брезниці. Батько помер, коли Янезові було 11 років, тож до гімназії його власним коштом відіслав місцевий священик у 1902 році. Отримав стипендію Ґоллмаєра і в 1911 році здав матуру. Після закінчення гімназії в Крані записався на богослов’я в духовній семінарії в Любляні. Коли був на останньому курсі семінарії, розпочалася Перша світова війна. Янез Ялен разом з іншими семінаристами у церковних будівлях у Шентвіді, які були переобладнані на лікарню, доглядав за пораненими. Висвятився Янез Ялен 27 червня 1915 року в Брезниці. Спершу служив капеланом у Середньому селі (Srednja vas) в Бохіні, звідки був мобілізований до австрійського війська, служив фельдкуратом при п’ятому драгунському полку у Львові, потім був переведений до Каринтії в Лебрінґ біля Ґраца, де в концтаборі також служив фельдкуратом. Туга за батьківщиною спонукала Янеза Ялена до писання, там він розпочав роботу над своєю першою п’єсою «Дім». Воєнні митарства негативно вплинули на його здоров’я. З війська був звільнений 14 лютого 1919 року. Після війни Янез Ялен служив капеланом у різних місцях у Словенії. Спершу вирушив у місто Чрномель на півдні Словенії, потім у поселення Стара Лока на її північному заході, там брав участь у культурному житті, був режисером вистав місцевої театральної групи. У 1920 році – у люблянському передмісті Трново. Під час перебування у Трново готувався до служби катехита. Здавши 17 листопада 1920 року необхідні іспити, отримав атестат. Від 1920 до 1930 року був катехитом у восьмилітній середній школі в Мостах, де брав активну участь у шкільному житті. Потім рік був капеланом у лікарні для душевнохворих у Студенці. У 1921 році записався на філософський факультет Люблянського університету на відділення історії мистецтв, але не закінчив студій. У 1932 році служив у Нотарних Горицях. У 1933 році Янез Ялен забажав повністю присвятити себе письменницькій праці, тож передчасно вийшов на пенсію у Любляні. Після Другої світової війни, яку перебув у Любляні, знову служив священиком, від 1948 року в Ґрахово, а від 1957 року – в Любно (община Радовлиця), де й помер 12 квітня 1966 року. Похований у рідному селі. У 1997 році в Родінах у рідній хаті письменника був відкритий літературно-меморіальний музей. 

Писав Янез Ялен оповідання, повісті та драми. Для його творів характерна ідилічність, письменник вірить у гармонійне облаштування нашого світу, природного порядку та краси й описує їх лірично, символічно та алегорично. Героями його творів є в основному сільські господарі, пастухи, мисливці та їхні доброчесні дружини. Його творам характерна спрямованість до позитивного закінчення, цілком відмінного від т. зв. геппі-енду. Кінець у нього є найоптимальнішим для кожної конкретної людини. Того кінця мусила кожна особа сама досягти. У своїх «гірських» повістях змальовував флору, фауну та природні явища.

Драматичні твори писати почав ще до прози, передусім народні п’єси, які радо ставили самодіяльні трупи на провінції. Трилогія Янеза Ялена «Дім» («Dom», 1923), «Спільнота» («Srenja», 1924) і «Брати» («Bratje», 1931) змальовує сімейні та соціальні конфлікти під час Першої світової війни. Зажили популярності п’єси Янеза Ялена «Наречена» («Nevesta», 1936), «Могили» («Grobovi», 1936), «Дерев’яна піч» («Lesena peč», 1937). Неопублікованими залишилися п’єси «Породіллі» («Rojenice»), «Рожа Маґота» («Roža Mogota»), «Золотий скарб» («Zlati zaklad»),«Три матері – сценка» («Tri mamice – prizor»),«Віха, що шкодить – п’єса для школярів» («Mejnik, ki boli – igra za šolarje»), «Морозиво –сатиричний селянський фарс» («Sladoled – satirična kmečka burka»).

Із драматичних творів Янеза Ялена найвідомішою стала трилогія «Дім», «Спільнота» та «Брати».

Потім Янез Ялен звернувся до прози. Перші короткі оповідання були опубліковані в часописі «Словенець» («Slovenec») в 1924 році. Облюбував Ялен два жанри – сільську повість та історичний роман. Риси вітчизняної сільської повісті Янез Ялен поєднував із мотивами ідилічної гірської повісті зі скотарською та браконьєрською тематикою: «Вівчар Марко» («Ovčar Marko»), «Цветкова Цілка» («Cvetkova Cilka»), «Отара без дзвіночків» («Trop brez zvoncev»). До Другої світової війни Янез Ялен входив у провідну квадриґу представників цього жанру, а за популярністю то й мав першість. Його перша повість «Вівчар Марко», яку написав, пригадуючи батькові оповіді, спершу була опублікована в часописі «Mladika» (1928), а окремою книжкою вийшла в 1929 році. У 1958 році у дещо переробленому вигляді вийшла як перша частина твору «Возниці» («Vozarji»).

«Возниці» складаються із двох частин: «Три обітниці» («Tri zaobljube») і «Розрита дорога» («Izpodkopano cesto»). Янез Ялен мав намір написати три частини, але цьому перешкодила його смерть. У 1938 році видав повість «Цветкова Цілка», яка завдяки своїм емоційно-психологічним якостям стала вершиною його творчості. Дія повісті, у якій розповідається про людські страждання, відбувається в Копривнику в Бохіні. Дія повісті «Отара без дзвіночків» (1941) також відбувається в Бохіні. Того ж року він видав також повість «Огорожа» («Ograd»), а в 1952 році – незакінчену «мисливську» повість «Сонячні тіні» («Sončne sence»). В період від 1952 до 1954 року була створена повість «Розпуття» («Razpotja»), в якій описано події під час Другої світової війни й одразу після неї; її лейтмотивом є жіноча шляхетність і готовність до самопожертви. Найвідомішим твором Янеза Ялена є повість «Бобри» («Bobri»), яка вийшла трьома частинами – «Сам» («Sam»), «Рід» («Rod»), «Верх» («Vrh») – в 1942–1943 роках. На підставі археологічних знахідок, використовуючи потужну уяву, Янез Ялен описав життя мешканців Люблянських боліт.

Незавершеними залишилися дві повісті: «Повість про Крілика-трілика» («Povest o zajčku Trmcu») і «Повість про Триглав» («Povest o Triglavu»). Видав Янез Ялен також збірку новел і низку менш відомих коротших повістей. Після Другої світової війни Янез Ялен був одним із найбільш читаних словенських авторів, про що свідчить хоча б сукупний наклад «Бобрів» у 70 тисяч примірників.

У 1932 році Янез Ялен написав сценарій для першого словенського художнього фільму «Триглавські схили» («Triglavske strmine»). Брав участь у зйомках цього фільму, що його режисером був Фердо Деляк (Ferdo Delak).

Янез Ялен був товариською людиною, легко знаходив друзів. Його товариш Янко Модер описав його як добру, приязну й авторитетну людину. Коли став відомим, то не загордився, тому багато хто хотів із ним спілкуватися. Не був прихильником жодної політичної партії, дуже критично ставився до всіх, хто йшов у політику, щоб бути «біля корита». Був дуже гострий на язик, що йому часто шкодило. Доволі часто конфліктував із начальством.