Серболужицький поет Ян Лайнерт (по-лужицьки: Jan Lajnert, по-німецьки: Johann Leinert) народився 22 травня 1892 року в селі Ракеци в Лужиці (тоді – Німецька імперія) в сім’ї малоземельного селянина, який потім став робітником. У 1906–1909 роках навчався в гімназії у Воєрецах, у 1909–1912 роках – в учительській семінарії в Рихбаху. У 1912 році вчителював у Шварцвальді, у 1913–1914 роках – у Голі, в 1915 році – в Білій Воді, в 1915–1921 роках – в Горніх Козлах. У 1922–1934 роках Ян Лайнерт працював учителем і був реґентом церковного хору в Дельному Вуєзді. Від 1923 року Ян Лайнерт був членом Серболужицької матиці. Ян Лайнерт багато подорожував: у 1913 році до Нідерландів і Бельгії, у 1920-х роках неодноразово до Чехословаччини, у 1930 році до Австрії та Швейцарії. У 1934–1939 роках Ян Лайнерт був учителем в Пархвіці, у 1940–1945 роках – у Шарлеї. У квітні 1945 року Ян Лайнерт був арештований радянськими військами та відправлений в ув’язнення до Києва. У жовтні того ж року був звільнений і через Югославію повернувся на батьківщину. У 1946–1950 роках був спочатку доцентом, а потім і директором Серболужицького вчительського інституту в Радворі. У 1951–1960 роках працював директором школи в Бошецях, а до виходу на пенсію в 1965 році – вчителем. Потім переселився в Розводеци, де й жив до смерті. У 1972 році Ян Лайнерт став лауреатом літературної премії товариства «Батьківщина» («Domowina»), найвищої нагороди в Лужиці. Помер Ян Лайнерт 14 листопада 1974 року в селі Розводеци (Лужиця, Німецька Демократична Республіка).

Познайомившись із Якубом Лоренцом-Залеськм і Яном Скалою, Ян Лайнерт після Першої світової війни став дописувати до «Серболужицької газети» («Serbski dźenik»). У Дельному Вуєзді диригував хором серболужицького товариства «Садочок» («Zahrodka»), співав у хорі «Люмір» («Lumir»). Брав активну участь у діяльності Серболужицької сокільської спілки, Німецького робітничого товариства велосипедистів. Долучився до серболужицького аматорського театрального життя.

У літературі Ян Лайнерт дебютував подорожнім нарисом «Лужицька голя» («Serbska hola», 1923). «Голя» – це велика лісосмуга від Будишина до Хошебуза. Змальовуючи чудові картини природи, Ян Лайнерт у цьому шкіці роздумує і над долею свого рідного народу, над рисами його національного характеру; взагалі голя стала в його подальшій творчості вихідною точкою та мірилом його думок і почуттів.

У 1928 році в Будишині вийшла поетична збірка Яна Лайнерта «Веселощів палахкотіння, сліз капання» («Wyskow sapy, sylzow kapy»). Вірші цієї збірки відзначаються багатством художніх виражальних засобів, свідчать про великий ліричний талант Яна Лайнерта. Багато уваги у віршах Ян Лайнерт приділяє особливій долі рідного народу, його нещастям. Під час Другої світової війни всі рукописи Яна Лайнерта були втрачені. На початку 1950-х років Ян Лайнерт знову почав писати вірші. Його нові вірші увійшли до виданої знову в Будишині збірки «Бузок, селера, валеріана» («Šěrik, měrik, bałdrijan», 1962). Вірші цієї збірки дуже відрізняються від колишніх віршів Яна Лайнерта, у них не залишилося нічого від їхньої розкутості, ніжності та грайливості. Їхня тематика наснажена оптимістичним прагненням до національної та соціальної свободи рідного народу. Видав Ян Лайнерт і збірку віршів для дітей «Ця сосонка зависока» («Žana chójna přewysoka», 1963). Дитячі враження і спогади про дитинство сполучені у віршах цієї збірки з мальовничими описами природи, наснажені міфологічними образами (наприклад, Перелесника та Мавки). На слова Яна Лайнерта складено чимало пісень.

Одним із найкращих віршів Яна Лайнерта є «З тобою, смуглий цигане»:

О, засмаглий цигане,

мисль моя з тобою! –

через ріки, гори, доли

міряє світи відколи:

зoлота шука в смітті,

не знайде спокою.

О, яке-то вабить нас

джерело таємне?

Може, блискавки досвітні,

шум легенд у верховітті

або чари місяця,

сонце всеоб’ємне?

То – закони космосу,

тож – коритись мушу:

гін і тлін у круговерті

й воскресіння після смерті.

Вічні зміни, цигане,

гонять світом душу!

(Переклав Володимир Лучук).

Під назвою «З тобою, смуглий цигане» у Львові обмеженим накладом у 1997 році вийшла невеличка збірка Яна Лайнерта українською мовою.

Українською мовою окремі вірші Яна Лайнерта переклали Володимир Лучук, Дмитро Павличко, Роман Лубківський (Випадок // Жовтень. – 1965. – № 4; [Вірші] // Поезія лужицьких сербів: Антологія. – Київ, 1971; Перелесник і Мавка // Всесвіт. – 1979. – № 2; [Вірші] // Пташине весілля: Збірник. – Київ, 1989; О, засмаглий цигане… // Ратуша. – 1993. – 30 березня; З тобою, смуглий цигане. – Львів, 1997; [Вірші] // Ластівка з Лужиці: Антологія серболужицької поезії для дітей у переспівах Володимира Лучука. – Тернопіль, 2010).