Польський письменник Ян Парандовський (по-польськи: Jan Parandowski) народився 11 травня 1895 року у Львові; він був позашлюбним сином греко-католицького священика Івана Бартошевського та Юлії Парандовської. Батько (який був богословом, професором Львівського університету, автором низки книжок українською мовою) був висвячений ще задовго до його народження, тому не мав права одружуватися з його матір’юЮлією. У метриці записано «Illegitimi» («Незаконнонароджений»), тож інформацію про свого батька приховував ціле життя. Великий вплив на його виховання справила бабця Марія Бартошевська (про яку він багаторазово згадував у своїх книжках), а на формування – батькова опіка та бібліотека. У 1905–1913 роках був учнем IV класичної гімназії ім. Яна Длуґоша у Львові. Гімназію завжди згадував із великим сентиментом. У гімназійні роки дебютував як письменник у львівській газеті «Огляд» («Przegląd»), опублікувавши там у 1912 році цикл есеїв про Зиґмунта Красінськогодо його століття. Цей цикл мав успіх, тож редакція газети замовила йому цикл есеїв про Жана-Жака Руссо до його двохсотої річниці. Цей цикл п. н. «Руссо» («Rousseau») у 1913 році вийшов окремою книжкою. Після закінчення гімназії Ян Парандовський відвідав Рим, потім вступив до Львівського університету на філософський факультет. Студіював філософію, класичну філологію, археологію та історію мистецтва. Під час навчання брав участь в археологічних розкопках на території Європи. Студії перервав вибух Першої світової війни. Ян Парандовський був інтернований до Росії, де викладав у школах у Воронежі та Саратові. Там він одружився із графинею, письменницею та дослідницею літератури Аврелією Вилежинською (він став її третім чоловіком; вони розлучилися в 1924 році). У 1919 році Ян Парандовський повернувся до Львова, влаштувався на роботу у «Львівську газету» («GazetaLwowska»). У 1920 році відновив студії у Львівському університеті, того ж року вийшли книжка його нарисів «Більшовизм і більшовики» («Bolszewizm i bolszewicy») й есей про Оскара Вайлда «Саломея» («Salome»). Потім видав книжку «Антиной в оксамитовому береті – річ про Оскара Вайлда» («Antinous w aksamitnym berecie – rzecz o Oskarze Wildzie», 1921). У 1923 році закінчив університет, здобувши ступінь маґістра класичної філології й археології. Стрімкому розвиткові літературної кар’єри Яна Парандовського сприяла його дружина Аврелія Вилежинська. Він взяв активну участь у створенні львівської Спілки польських письменників (Związek Literatów Polskich), став її наймолодшим членом. У 1922–1924 роках Ян Парандовський був літературним керівником книгарні та видавництва Германа Альтенберґа. Виступив ініціатором і був редактором (разом із Станіславом Василевським) серії перекладів із класичних літератур «Пан» («Pan»), був упорядником серії «Великі письменники» («Wielcy pisarze»). У 1924 році вийшли збірка оповідань «Еросна Олімпі» («Eros na Olimpie») і книжка подорожніх нотаток «Чародійний Рим» («Rzym czarodziejski»), а також «Міфологія. Вірування та легенди стародавніх греків і римлян» («Mitologia. Wierzenia i podania Greków i Rzymian»). «Міфологія» принесла Янові Парандовському велику популярність, багаторазово перевидавалася. Вона сприяла популяризації основ античної культури в Польщі, відзначалася красою мови та простотою стилю, правдивим, але позбавленими контроверсійних моментів (наприклад, евфемістичне ставлення до гомосексуальних тем) описом найважливіших грецьких міфів; це дозволило використовувати її у шкільній освіті. Пікантніші сюжети увійшли до збірки «Еросна Олімпі». У той час Ян Парандовський співпрацював із виданнями «Ранкова газета» («Gazeta Poranna»), «Ілюстрований тижневик» («Tygodnik Ilustrowany»), «Літературні вісті» («Wiadomości Literackie») і «Веселка» («Tęcza»). У 1924–1926 роках Ян Парандовський здійснив дослідницькі подорожі до Франції, Греції й Італії. У 1925 році одружився з Іреною Гельцель. Потім вийшли його книжки «Аспазія» («Aspazja», 1925) і «Троянська війна» («Wojna trojańska», 1927, на основі Гомерової «Іліади»), збірка подорожніх нотаток «Дві весни» («Dwie wiosny», 1927). У 1929 році Ян Парандовський переїхав до Варшави. Там у 1930–1931 роках працював секретарем редакції місячника «Варшавський щоденник» («Pamiętnik Warszawski»). Друкував літературні та театральні рецензії у львівських і варшавських виданнях. Популярність здобула белетризована біографія Оскара Вайлда «Король життя» («Król życia», 1930). У 1931 році Ян Парандовський став членом польського ПЕН-клубу, а в 1933 році – його президентом, на цій посаді (з перервою на роки Другої світової війни) пробув до самої смерті. Брав участь у численних міжнародних конференціях, часто виголошував доповіді в Парижі, здійснив подорожі до Бразилії й Арґентини. Працював у літературному відділі Польського Радіо. Видав книжки «Відвідини та зустрічі» («Odwiedziny i spotkania», 1934, шкіци) і «Пригоди Одіссея» («Przygody Odyseusza», 1935). За роман «Олімпійський диск» («Dysk olimpijski», 1933) у 1936 році Ян Парандовський отримав бронзову медаль олімпійського конкурсу мистецтва та літератури, який проходив під час Берлінської олімпіади. Того ж 1936 року вийшов і роман «Небо пломеніє» («Niebo w płomieniach»), який здобув широкий розголос. Його дія відбувається в середовищі львівської інтеліґенції напередодні Першої світової війни. Йдеться у ньому про спротив героя, який дорослішає, релігійним і світоглядним виборам, прищепленим йому цілеспрямованим вихованням. В історії ідеалістичної нерішучості та молодечої кризи віри багато критиків вбачало автобіографічні моменти, що сам автор послідовно заперечував. У 1937 році Ян Парандовський отримав Золотий лавровий вінок Польської академії літератури за видатні творчі досягнення. У 1937–1938 роках редагував серію «Великі люди» («Wielcy ludzie»), що виходила у Державному видавництві шкільних книг. У 1938 році вийшла збірка оповідань «Три знаки Зодіаку» («Trzy Znaki Zodiaku»). Після вибуху Другої світової війни Ян Парандовський брав участь у підпільному культурному житті. У 1942 році переїхав до села Платно біля Опатова. У 1944 році під час Варшавського повстання згорів його будинок зі всіма рукописами й архівом. Після закінчення війни Ян Парандовський перебрався до Любліна, де очолив спершу кафедру античної культури, а згодом кафедру порівняльного літературознавства Люблінського католицького університету, в якому працював до 1950 року. У 1946 році став професором, в академічному 1948–1949 році виконував обов’язки декана факультету гуманітарних наук. У 1948 році організував Світовий конгрес інтелектуалів у Вроцлаві, став членом Варшавського наукового товариства. У цей час Ян Парандовський відвідав Норвегію, Швецію, Францію, працював у Королівській бібліотеці Стокгольмута Національній бібліотеці Парижа, видав збірку оповідань «Середземноморська година» («Godzina śródziemnomorska», 1949), студію «Алхімія слова» («Alchemia słowa», 1951), збірку оповідань про Львів «Сонячний годинник» («Zegar słoneczny», 1953), «Вибрані писання» («Pisma wybrane», 1955), літературний портрет «Петрарка» («Petrarka», 1956). Чи не найвідомішою книжкою Яна Парандовського стала «Алхімія слова». У 1956 році став членом Товариства європейської культури. Потім вийшли «Вибрані твори» («Dzieła wybrane», 1957) у трьох томах, збірки нарисів «З античного світу» («Z antycznego świata», 1958) і подорожніх нотаток «Літературні подорожі» («Podróże literackie», 1958). У 1958 році Ян Парандовський виступив співорганізатором Міжнародного з’їзду перекладачів у Варшаві. Потім вийшли книжки «Мій Рим» («Mój Rzym», 1959), «Спогади та сильветки» («Wspomnienia i sylwety», 1960), «Ювенілія» («Iuvenilia», 1960), роман «Повернення до життя» («Powrót do życia», 1961), спогади «Вереснева ніч» («Wrześniowa noc», 1962). Ян Парандовський написав п’єсу «Медея» («Medea», 1961), прем’єра якої відбулася у 1964 році. У 1962 році Ян Парандовський був обраний віце-президентом Міжнародного ПЕН-клубу. У 1963 році вийшла книжка «Коли я був рецензентом» («Kiedy byłem recenzentem»). У 1964 році отримав Державну премію І ступеня, того ж року підписав «Лист 34» вчених і письменників за оборону свободи слова. Потім вийшли книжки «Порожні картки» («Luźne kartki», 1965), «Акація» («Akacja», 1967) і «Перед зачиненими дверима часу» («Pod zamkniętymi drzwiami czasu», 1975). У 1975 році Ян Парандовський був відзначений за сукупний творчий доробок Радіо Вільна Європа, отримав титул doctor honoris causaфакультету християнської філософії Люблінського католицького університету. Помер Ян Парандовський 26 вересня 1978 року у Варшаві.

Переклав Ян Парандовський чимало творів з інших мов, зокрема Анатоля Франса «Про жінку» (1914), Теофіля Ґотьє «Аватар» (1921) і «Клуб гашишистів» (1927), Рене Марана «Батуала. Справжній негритянський роман» (1923), Ромена Роллана «Дантон» (1924), Антона Чехова «Розповідь незнайомого» (1924), Герберта Веллса «Історія світу» (1924), Лонґа «Дафніс і Хлоя» (1925), Анрі де Монтерлана «Люди арени» (1930), Айнгарда «Життя Карла Великого» (1935), Юлія Цезаря «Записки про громадянську війну» (1951), Гомера «Одіссея» (1953, прозовий переклад), Теофілакта Симокатти «Листи звичаєві, сільські та любовні» (1953).

Ян Парандовський став кавалером Офіцерського хреста (1931), Командорського хреста (1954) та Командорського хреста з зіркою Ордену відродження Польщі.

У 1968 році Ян Парандовський був номінований на здобуття Нобелівської премії з літератури.

Українською мовою окремі твори Яна Парандовського переклали О. Лєнік («Міфологія»), Б. Гавришків («Небо пломеніє»), Ю. Попсуєнко («Алхімія слова»), В. Митрофанова («Роман з биком»).

Окремими виданнями вийшли, зокрема, такі книжки Яна Парандовського в українському перекладі: «Міфологія. Вірування та легенди стародавніх греків і римлян» (Київ, 1977), «Небо пломеніє» (Львів, 1978), «Алхімія слова» (Київ, 1991).

Раніше в біографіях Яна Парандовського було написано, що його батьком є чоловік із таким самим ім’ям і прізвищем: Ян Парандовський. Його матір’ю була Юлія Парандовська, з дому… Парандовська. Вважалося, що це збіг прізвищ, адже в такому великому й барвистому місті, як Львів, і таке можливе. Але виявилося, що про Яна Парандовського-першого нема жодних документальних свідчень. Місцем народження майбутнього письменника Яна Парандовського вважалася вулиця Хорущизни (тепер вулиця Чайковського), 20. Проте у віднайденому його свідоцтві про народження вказана інша адреса. Дата народження 11 травня 1895 року збігається з попередніми інформаціями, а от адреса місця народження інша – вулиця Баторія, 30. Далі в тому документі написано: «Ян народився від матері Юлії Парандовської, яка походила з Мостиськ». Юлія була дочкою Юзефа й Анни Парандовських; померла вона у 1925 році у віці 62 років, тож на час народження Яна мала 32 роки. Хресними батьками записані Іван (Ян) Ленько та Марія Бартошевська. У свідоцтві про народження імені батька нема, є лише латинське слово «Illegitimi» («Незаконнонароджений»). Це означало, що Ян був позашлюбною дитиною. На вулиці Баторія (тепер вулиця Князя Романа), 30 у Львові була розташована Фундація святого Лазаря, яка займалася «наданням допомоги бідним і особам у важкій ситуації, в дусі християнської етики». Як виявилося значно пізніше, батьком Яна Парандовського був Іван Бартошевський, греко-католицький священик, богослов, професор Львівського університету, автор низки книжок українською мовою. Він навчався в греко-католицькій семінарії у Відні, де в 1879 році здобув титул доктора теології. До здобуття докторського титулу він мусив бути висвячений. Греко-католицькі священники можуть одружуватися, але лише до висвячення. Іван Бартошевський був висвячений ще задовго до народження сина Яна, тому не мав права одружуватися з його матір’юЮлією. Перші п’ять років життя Ян провів із батьками й бабцею у будинку на вулиці Хорущизни, 20. Ще в 1890 році бабця (і хресна) Яна – Марія Бртошевська купила кам’яницю на вулиці Домса (тепер вулиця Війтовича), 5. Власницею цієї кам’яниці фігурує Юлія Парандовська, замельдовані там, крім неї, син Ян та Іван Бартошевський. Переселилися вони до цієї кам’яниці, правдоподібно, у 1900 році. Великий вплив на виховання Яна справила бабця Марія Бартошевська, яку він вивів у книжці «Сонячний годинник» («Zegar słoneczny», 1953) під прізвищем Ґродзіцька. На освіту та формування Яна вплинули батькова опіка та багата бібліотека, про яку Парандовський згадує у тому ж «Сонячному годиннику». Іван Бартошевський був важливою та значною постаттю в житті Яна Парандовського, організував йому гідну освіту, фінансував його задуми й починання, як-от поїздку з матір’ю до Риму, видання книжки «Руссо» тощо. Інформацію про свого батька Ян Парандовський приховував ціле життя. Може існувати ціла низка припущень щодо причин такої поведінки. Чи українськість батька, чи його священичий сан, чи позашлюбне народження, чи ще якісь причини іншого характеру. У львівському середовищі не було секретом, чиїм сином є Ян Парандовський, проте сам він пізніше це приховував, як і деякі інші таємниці зі свого особистого життя.