Сербський письменник Срба Ігнятович (по-сербськи: Срба Игњатовић, Srba Ignjatović) народився 10 травня 1946 року у місті Княжевац на південному сході Сербії. Закінчив філологічний факультет Белградського університету. Спершу став відомим як літературний критик, а потім заявив про себе і в поезії та прозі. Як критик, Срба Ігнятович протиставляв себе т. зв. офіційній сербській літературній критиці. Був редактором «Молодіжної газети» («Омладинске новине»), часописів «Літературне слово» («Књижевна реч»), «Relations» і «Сучасник» («Савременик»), упорядником серії перших поетичних збірок «Пегас» («Пегаз») і бібліотеки «Плюс» («Плус») при часописі «Сучасник». Засновник, власник і головний редактор видавництва «Апостроф», в якому й далі виходить часопис «Сучасник». Був головою Спілки письменників Сербії до 2010 року. Член-кореспондент Сербської академії наук і мистецтв (від 2012 року).

Срба Ігнятович видав одинадцять поетичних збірок: «Бездушні» («Који немају душе», 1971), «Десяте коло» («Десети круг», 1975), «Складальня» («Слагачница», 1981), «Рептилія/поліптих» («Рептил/полиптих», 1983), «Щиросердий митець» («Зограф оштра срца», 1989), «Роздвоєний» («Рашљар», 1989), «Бродом у новий вік» («Гачући у нови век», 1993), «Варвари на Понті» («Варвари на Понту», 2000, вибране), «Приречений» («Судбеник», 2001), «Сліпий мандрівець» («Слепи путник», 2007), «Як розсвіте та інші утопії» («Чим сване и друге утопиjе», 2011). Для поезії Срби Ігнятовича характерні лапідарність вислову, парадоксальність мислення. Показовим прикладом цього може слугувати вірш «Спадок, опис»:

Спадкове слово

прадіднє. Троїсте.

Ти син його, одинак.

Батько – затвердле слово.

Мати, стіна плачу і

кремінь-камінь.

Ми є дітьми

тієї пливкої Книги.

Ракова неміч,

діти й старі.

Говорить дикий внук.

(Тут і далі переклав Іван Лучук).

У віршах Срби Ігнятовича присутні ремінісценції й алюзії зі світової поезії, це видно хоча б у вірші «Мертва сторожа»: «Поетам не бракує слів ніколи. / Весь час слова у них на язику. / Тому Публій Овідій Назон / завжди на мертвій сторожі стоїть – // скам’янілий, край Понту».

Срба Ігнятович є автором збірки оповідань «Коли ми всі були Тіто» («Кад смо сви били Тито», 1994), яка витримала три видання і була видана румунською мовою в Бухаресті (1997) та болгарською в Софії (2007). Срба Ігнятович видав також збірки коротких оповідань «Хробак у голові» («Црв у глави», 1998) і «Прохідна кімната» («Пролазна кућа», 2011), роман-огляд «Як мені жаба залетіла до рота, або про самосвідомість» («Како ми је жаба улетела у уста или о самосазнавању», 1998).

Драма Срби Ігнятовича «Виходять на поміст три данські королі» («Излазе на даске три краља од Данске») увійшла до антології сучасної сербської п’єси.

Срба Ігнятович видав низку збірок літературної критики й есеїстики: «Миска Саломеї» («Саломина чинија», 1970), «Час колажів» («Доба колажа», 1978), «Поетизм коміксів» («Поетизам стрипа», 1979), «Проза зміни» («Проза промене», 1981), «Текст і світ» («Текст и свет», 1982), «Щасливий Вавилон» («Срећни Вавилон», 1986), «Записи вільного стрільця» («Записи слободног стрелца», 1986), «Література та новий міф» («Књижевност и нови мит», 1988), «Десять сербських поетів» («Десет српских песника», 1992), «Хроніка поетичного вкладу» («Хроника песничког умећа», 1992).

Вірші Срби Ігнятовича перекладені на низку мов. Окремими виданнями вийшли його збірки македонською «Големиот вид» (Скоп’є, 1968) та італійською «Il cerchio decimo» (Барі, 1994) мовами. Збірка Срби Ігнятовича «Бродом у новий вік» вийшла в Бухаресті як двомовне видання румунською та сербською мовами (1997). Книжка Срби Ігнятовича «Хроніст, бунтівник, алхімік» («Хроничар, бунтовник, алхемичар»), присвячена поезії Йоана Флори, вийшла румунською мовою – «Cronicar, insurgent, alchimist» (1991). Румунською мовою вийшла також книга вибраних віршів Срби Ігнятовича «Ahile subjugat» (2000). У Румунії Срба Ігнятович отримав премії ім. Нікіти Станеску та ім. Лучіана Блаґи.

Українською мовою окремі вірші Срби Ігнятовича переклав Іван Лучук ([Вірші] // Кур’єр Кривбасу. – 2011. – № 258/259. – Травень-червень; [Вірші] // Лучук І. Позичена дримба: Переклади, версії, переспіви, варіації. – Тернопіль, 2012 [Електронний ресурс]).

Ми познайомилися із Србою Ігнятовичем у квітні 2007 року, коли я був учасником Днів української культури в Белграді. Тоді ми з Іваном Драчем і Василем Шклярем виступали в їхній Спілці письменників. Але це інша й довга історія. Потім довше спілкувалися з ним у вересні-жовтні того ж року, коли я був гостем міжнародної письменницької зустрічі (до слова, єдиним від України) в Белграді.

Адам Пуслоїч, Міодраг Павлович, Іван Лучук, Срба Ігнятович. Белград, 30 вересня 2007 року.