Re: цензії

18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Нотатки мемуарного жанру
17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменниця
Володимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
14.12.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до послань
10.12.2024|Ігор Зіньчук
Свобода не має ціни
01.12.2024|Ігор Зіньчук
Томас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
20.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, яких вимагав світ
19.11.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Поети завжди матимуть багато роботи
19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачка
Часом те, що неправильно — найкращий вибір
18.11.2024|Віктор Вербич
Подзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Діалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
Головна\Події\Культура

Події

07.05.2018|16:00|Іван Лучук

Майстер детективного жанру

Андрею Гуляшки виповнюється 104 роки

Болгарський письменник Андрей Гуляшки (по-болгарськи: Андрей Стоянов Гуляшки) народився 7 травня 1914 року в селі Раковиця Кульської околії. Незабаром родина переїхала до Софії, де минули його дитячі та юнацькі роки. Ще юнаком Андрей Гуляшки долучився до революційної боротьби, у 1934 році вступив до лав Болгарської робiтничої партiї (комунiстiв). За підпільну діяльність був переслідуваний поліцією, виключений із гімназії без права вступу до будь-якого iншого навчального закладу. У 1930–1940-х роках Андрей Гуляшки співпрацював із лівою пресою. Після комуністичного перевороту 9 вересня 1944 року. Андрей Гуляшки був функціонером у Болгарській комуністичній партії, редактором низки видань, у 1956–1966 роках головним редактором часопису «Полум’я» («Пламък»), директором Народного театру, у 1972–1973 роках головним редактором часопису «Сучасник» («Съвременник»), у 1956–1962 роках секретарем Спілки болгарських письменників, заступником голови СБП. Останні роки життя Андрей Гуляшки жив у Сопоті, помер 3 липня 1995 року у Страсбурзі (Франція).

Нахил до літератури в Андрея Гуляшки виявився дуже рано. Першими його романами були «Дон Кіхот у Сельвеції» («Дон Кихот от Селвеция», 1936), «Жінки» («Жени», 1938), «Смертний вирок» («Смъртна присъда», 1940), вони тяжіють до соціально-психологічного дискурсу. На ранню творчість Андрея Гуляшки справила значний вплив сучасна йому західноєвропейська література. Романи Андрея Гуляшки «Молодий мiсяць» («Новолуние», 1944) і «Слiди на снiгу» («Стъпки в снега», 1946) присвячені антифашистській тематиці. Соціалістичній перебудові життя на селі присвячені романи «МТ станція» («МТ станция», 1950), «Село Ведрово» («Село Ведрово», 1952), «Золоте руно» («Златното руно», 1958); у переробленому вигляді ці романи були опубліковані як трилогія «Ведрово. Хроніка одного села» (1959). За роман «МТ станція» Андрей Гуляшки отримав Димитровську премію у 1951 році. Ці твори написані з позицій соціалістичного реалізму. Філософсько-етичне спрямування мають романи Андрея Гуляшки «Любов» («Обич», 1955), «Сім днів нашого життя» («Седемте дни на нашия живот», 1964), «Один день і одна ніч» («Един ден и една нощ», 1969), «Романтична повість» («Романтична повест», 1970), хоч і для них властиві риси соціалістичного реалізму. Г. є автором різнопланових романів «Викрадення Данаї» («Открадването на Даная», 1978), «Золота жінка» («Златната жена»,1980), «Мандрівник блукає світами» («Скитник броди по света», 1982), «Історія з собаками» («История с кучета», 1985), «Дивак» («Чудакът», 1986), «Кінець Лалелії» («Краят на Лалелия», 1987) та інші. Андрей Гуляшки написав також історичний роман «Золотий вік» («Златният век», 1973).

На повну силу розвинувся талант Андрея Гуляшки в детективному жанрі, у циклі романів із життя контррозвідників: «Контррозвідка» («Контраразузнаване», 1959), «Випадок у Момчилові» («Случаят в Момчилово», 1960), «Пригода опіночі» («Приключение в полунощ», 1960), «Спляча красуня» («Спящата красавица», 1961), «Однієї дощової осені» («През една дъждовна есен», 1963), «Пригоди Авакума Захова» («Приключенията на Авакум Захов», 1962), «Малі нічна музика» («Малка нощна музика», 1965), «Проти 07» («Срещу 07», 1966), «Остання пригода Авакума Захова» («Последното приключение на Авакум Захов», 1976), «Убивство на вулиці Чехова» («Убийството на улица Чехов», 1985) та інші. Головним героєм багатьох із цих романів є контррозвідник Авакум Захов, найзнаменитіший персонаж, створений Андреєм Гуляшки. Він вперше з’явився в романі «Випадок у Момчилові». Проте до циклу про Авакума Захова можна зарахувати і пригодницьку повість «Коштовний камінь» («Скъпоценният камък», 1956), хоча сам він у ній не з’являється. Це зумовлено тим, що розповідь у «Коштовному камені» ведеться від імені студента-ветеринара Анастасія, який за багатьма ознаками і є тим самим Анастасієм Буковим, лікарем-ветеринаром, який є незмінним оповідачем усіх історій про Авакума Захова (із Заховим він познайомився пізніше, вже пiсля закiнчення ветеринарного iнституту).

Андрей Гуляшки був також автором і двох соціальних драм: «Болото» («Блатото», 1947) й «Обіцянка» («Обещание», 1950).

Романи Андрея Гуляшки перекладені на багато мов народів світу.

Українською мовою окремі твори Андрея Гуляшки переклали О. Кетков, Л. Копиленко, О. Шпильова, М. Малярчук, М. Горбатюк, М. Дорошенко-Вакалюк, І. Білик, І. Сварник, С. Скирта (МТ станція. – Київ, 1955; Любов. – Київ, 1958; Коштовний камінь. – Київ, 1958; Контррозвідка. – Київ, 1961; Ведрово. Хроніка одного села. – Київ, 1962; Спляча красуня. – Київ, 1965; Сім днів нашого життя. – Київ, 1967; Випадок із Ставревим // Сучасна болгарська новела. – Київ, 1977; Романтична повість // Сучасна болгарська повість. – Київ, 1981; Історія з собаками // Зарубіжний детектив. – Київ, 1982; Мандрівник блукає світами // Всесвіт. – 1986. – № 6/7).

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери