Білоруський письменник Язеп Пуща (по-білоруськи: Язэп Пушча; автонім: Йосиф Плащинський) народився 7 травня 1902 року в селі Короліщевичі Мінського повіту Мінської губернії в селянській родині. Його батьки, Павло й Антоніна Плащинські, були неписьменними. Родина була чималою, батьки займалися господаркою, щоб прогодувати шестеро дітей – чотирьох хлопчиків і двох дівчаток. Йосиф був п’ятою дитиною. Родина була дружною, кожен із дітей знав свої обов’язки, тож і Йосиф рано долучився до праці, про що емоційно та щиро згадував у своїй автобіографії: «Рано, з дитячих років, став пастушком, схід сонця часто зустрічав на вигоні разом із коровами; слухав у полі і чув, як ранок мукає; цей образ пізніше увійшов у мою поезію» (і справді, увійшов настільки ґрунтовно, що підказав і назву першої поетичної збірки – «Ранок мукає» – «Раніца рыкае», 1925). А вже в дванадцятилітньому віці, за його ж словами, «на косовиці майже не відставав від дорослих». У 1910–1913 роках навчався в Короліщевицькому народному училищі. Батьки намагалися вивести своїх дітей в люди, тож родина переїхала до столиці. У серпні 1915 року Йосиф був зарахований учнем другого класу Мінського вищого початкового училища. Від 1918 року до серпня 1921 року навчався у Мінському реальному училищі. У 1918 році прочитав першу білоруську книжку – «Шляхами життя» Янки Купали, через два роки у рідному селі познайомився з Михасем Чаротом, дружбою з яким дорожив ціле своє життя. Після реального училища навчався на дев’ятимісячних курсах білорусознавства (1921–1922), де слухав лекції та виступи Я. Купали, Якуба Коласа, Змітрока Бядулі. Після курсів працював інспектором білоруської культури у Мозирському районному відділі народної освіти, інспектором шкіл Мінського повіту. Паралельно вечорами викладав білоруську мову та літературу на загальноосвітніх курсах у Мінському музичному технікумі; співпрацював із газетою «Зоря» («Звязда»). У 1925–1927 роках навчався на педагогічному факультеті Білоруського державного університету. У 1926 році працював в Інституті білоруської культури. Восени 1927 року перевівся до Ленінградського університету, але на четвертому курсі покинув навчання. У 1929 р. повернувся до Мінська, де почав працювати редактором у Білоруському державному видавництві. Був одружений, мав двох дітей. Язеп Пуща був арештований 25 липня 1930 року у справі т. зв. «Спілки визволення Білорусі», сфабрикованої радянськими каральними органами. 10 квітня 1931 року був засуджений до 5 років заслання. Працював бухгалтером у Шадринську на Уралі (1931–1935), 8 місяців (1935–1936) – у радгоспі біля Анапи. Звільнений 24 липня 1937 року. У 1937–1941 роках був завідувачем навчальної частини, а потім і директором Манаківської середньої школи Муромського району Владимирської області. Під час війни був на фронті, навчався у 2-му московському піхотному училищі. Потім знову перебував у Муромському районі, працював учителем і директором Чаадаєвської середньої школи. Реабілітований 30 січня 1956 року, 19 липня 1958 року повернувся з родиною до Мінська, того ж року став членом Спілки письменників Білорусі. Помер Язеп Пуща 14 серпня 1964 року в Мінську, похований у Короліщевичах.

Літературну діяльність Язеп Пуща розпочав у 1922 році, дебютувавши оповіданням під псевдонімом Лясун, того ж року були надруковані його перші вірші. У 1923 році став одним із засновників літературного об’єднання «Молодняк» («Маладняк»), трохи пізніше став членом літературної групи «Узвишшя» («Узвышша»). Із того часу поезія стала його основним заняттям. Окрім дебютної поетичної збірки «Ранок мукає» до заслання видав ще збірки «Vita» (1926), «Дні весни» («Дні вясны», 1927) і «Пісні на руїнах» («Песні на руінах», 1929), а також поеми «Пісня війни» («Песня вайны», 1928) і «Тінь Консула» («Цень Консула», початкова назва «Пісня окупації» – «Песня акупацыі»), просякнуті враженнями від Першої світової війни, і поеми «Кривавий плакат» («Крывавы плакат») і «Сади вітрів» («Сады вятроў», обидві 1930). Була підготована до друку книжка «Мій маніфест» («Мой маніфест»; схована у вулику, а після арешту брата спалена сестрою Льодзею). Також була підготована до друку, але не вийшла збірка лірики «Грішна книга» («Грэшная кніга»).

Для ранніх віршів Язепа Пущі характерні тонке ліричне світовідчуття, широта асоціацій, точність образного мислення, світлі радісні фарби, бадьорість і життєствердність. Властива «молодняківській» поетиці орнаментальність і барвистість виявилися в багатьох віршах Язепа Пущі незвичними метафорами («Я ранкові вклонявся в пояс» – «Я раніцы кланяўся ў пояс», «Ранок щебет пильнує» – «Раніцу шчэбет пільнуе», «Усміхається зорями нічка» – «Усьміхаецца зорамі ночка», «Тинявсь у вибоїнах греблі заплаканий променя вирис» – «Туляўся ў выбоінах грэблі заплаканы променя вырыс», «Білоногий, розчухраний місяць» – «Беланогі, расчухраны месяц»). У цих метафорах, які подеколи межують із неочікуваністю, навіть із переверзивністю, у проникливих інтонаціях відчувається не лише захоплення поезією Сергія Єсеніна (в чому вульґаризаторська критика звинувачувала Язепа Пущу), а радше молодеча задерикуватість, ба й свавілля, в якому вгадуються політ фантазії, прагнення для кожної суспільного прояву або явища природи знайти своє, неповторне образне пояснення. Поезії Язепа Пущі властиві глибокий ліризм, тональність світлої сповіді, використання засобів народної пісні:

Біжить ріка, і водопад з розгону

На камені паде з високих круч.

Від пісні рідної згубив поет свій ключ,

Він, бачся, ніс в дірявих відрах воду.

Непотребом стоять порожні відра.

Повіяв свіжий вітер з-за ріки,

Крильми змахнули дружньо вітряки.

Поет у пошук: де ж ти, пісне рідна?

Він хоче в хвилях віднайти ключа,

Та де його віднайдеш припадково –

Даремно силкуватися, хоча

Мов чує, як живе співає слово,

І бачить, мов на дні ріки тремтить

Воно й, переливаючись, дзвенить.

(Переклав Володимир Лучук).

Рання лірика Язепа Пущі зазнала міцних впливів селянської стихії, що формувала світовідчуття майбутнього поета у дитинстві. На думку В. Максимовича, цей чинник зумовив наявність у ранній ліриці Язепа Пущі імажиністської образності та стилістики. Цю особливість письма Язепа Пущі зауважив і Максим Горецький. Для ранньої лірики Язепа Пущі властивий експериментальний пошук можливості виявлення образотворчих засобів, частини, а не цілого. Він не виходив за межі констатації побачених явищ. На думку М. Міщанчука, перша збірка поета «Ранок мукає» є прикладом того, як формальний експеримент негативно позначається на поезії в цілому, але є необхідним під час пошуку нових поетичних прийомів.

Свою другу збірку Язеп Пуща назвав «Vita», що означає «життя». У передмові до збірки автор пояснив, що ця назва виникла внаслідок того, що він із колегами-поетами шукав синтезу, співзвучності романтизму життя з його реалізмом, що вони хотіли назвати словами «vita» – життя – «вітаїзм». Збірка складається з чотирьох розділів: «Життя» («Жыцьцё»), «Мелодії» («Мэлёдыі»), «Співзвуччя» («Сугучнасьць»), «Наші дні» («Нашы дні»). На думку М. Міщанчука, якщо в першій збірці романтична мрія та віра в гармонію перемагали, то в другій вони ніби зіткнулися з жорстокою реальністю і стали тією межею, за якою буде «трагічний розлад зі світом, з людьми, зі самим собою, попереднім».

У другій половині 1920-х років ускладнилися пошуки поета, в деяких його творах зазвучали песимістичні нотки. Відчуття складності й невпорядкованості людського життя прийшло на зміну рожевій і світлій мрійливості, змінилося ставлення до себе, зросли вимоги до мистецтва слова. Тривогою сповнилося багато творів – про народ, батьківщину, самотність, покуту душі. Язеп Пуща конфліктує зі своїми колишніми товаришами-«молодняківцями», переходить до «Узвишшя», у його творах посилюється трагічна тональність, що тодішньою критикою розцінювалося як злочин. Потім був арешт і заслання.

Відірваний від Білорусі, Язеп Пуща писав мало. І тільки після повернення на батьківщину він написав чимало віршів світлої, «сонячної» тематики. Пізня лірика Язепа Пущі відзначається оптимістичним настроєм, мажорним звучанням. Основні її мотиви – любов до вітчизни, багатоголосся природи, уславлення трудового ентузіазму. Ця лірика легко клалася на музику, тож чимало пісень було скомпоновано на вірші Язепа Пущі. Тоді вийшли його поетичні збірки «Вірші та поеми» («Вершы і паэмы», 1960) і «Початок легенди» («Пачатак легенды», 1963).

Для дітей Язеп Пуща написав віршовану казку «На Бобриці» («На Бабрыцы», 1960).

Частина творчої спадщини Язепа Пущі загинула. Деякі вірші були опубліковані посмертно у спогадах його дружини Станіслави.

Українською мовою окремі вірші Язепа Пущі переклали Дмитро Фальківський, Володимир Лучук та інші («Біжить ріка, і водопад з розгону…» // Лучук В. Друзі: Переклади. – Львів, 1987; «Білоногий розчухраний місяць…» // Фальківський Д. Поезії. – К., 1989).