Міро Ґавран (по-хорватськи: Miro Gavran) є чи не найвідомішим сучасних хорватським письменником, принаймні драматургом. Його книжки витримали майже дві сотні видань на батьківщині й за кордоном. За його драмами й комедіями поставлено понад дві сотні вистав по цілому світі, відвідало їх більше двох мільйонів глядачів.

Народився Міро Ґавран 3 травня 1961 року в селі Горня Трнава (Бродсько-Посавский регіон). Міро Ґавран закінчив студії драматургії в Академії театру, кіно й телебачення в Загребі. Від своїх 20 років Міро Ґавран мешкає в Загребі, від 1993 року працює як професійний письменник. Працював драматургом і режисером у театрі «ITD», де в 1990 році заснував сцену «Сучасна хорватська драма», відтоді провів понад тридцять курсів драматургічної майстерності. Засновник, керівник і постійний автор театру «Epilog» (1995–2001). Одружений з акторкою Младеною Ґавран, з якою у 2002 році заснував театр «GAVRAN». Їхній син Яків студіює акторську майстерність. Міро Ґавран був ідейним натхненником і головним редактором літературного часопису «Приплив» («Plima», 1993–1996).

Дебютував Міро Ґавран у 1983 році п’єсою «Креонтова Антігона» («Kreontova Antigona») у драматичному театрі «Gavella» у Загребі. У цій драмі Міро Ґавран по-мистецьки сильно викрив політичні маніпуляції. Через три роки драмою «Ніч богів» («Noć bogova») тематизував стосунки митця і влади у тоталітарному суспільстві. Потім написав цикл п’єс, найважливішою темою яких стали стосунки чоловіка з жінкою. Міро Ґавран створив велику кількість жіночих образів, його героїні одночасно і сильні, й емоційні.

Міро Ґавран написав понад сорок п’єс. Із цих театральних текстів ватро виділити такі: «Любові Джорджа Вашинґтона» («Ljubavi Georgea Washingtona»), «Чехов Толстому сказав прощай» («Čehov je Tolstoju rekao zbogom»), «Потрібен новий чоловік» («Traži se novi suprug»), «Найдовший день Марії Терезії» («Najduži dan Marije Terezije»), «Королі та конюхи» («Kraljevi i konjušari»), «Як убити президента» («Kako ubiti predsjednika»), «Шекспір і Єлизавета» («Shakespeare i Elizabeta»), «Пацієнт доктора Фройда» («Pacijent doktora Freuda»), «Чоловік моєї дружини» («Muž moje žene»), «Шевці» («Papučari»), «Коли помирає актор» («Kad umire glumac»), «Забудь Голлівуд» («Zaboravi Hollywood»), «Все про жінок» («Sve o ženama»), «Все про чоловіків» («Sve o muškarcima»), «Водії на всі часи» («Vozači za sva vremena»), «Готель Вавилон» («Hotel Babilon»), «Заборонений сміх» («Zabranjeno smijanje»), «Таємниця Ґрети Ґарбо» («Tajna Grete Garbo»), «Паралельні світи» («Paralelni svjetovi»), «Нора сьогодні» («Nora danas»), «Пари» («Parovi»), «Лялька» («Lutka»), «Найдурніша вистава на світі» («Najluđa predstava na svijetu») та інші.

До цього часу відбулося понад півтори сотні театральних прем’єр за п’єсами Міро Ґаврана на батьківщині та по цілому світі: в Загребі, Роттердамі, Маріборі, Вашинґтоні, Парижі, Кракові, Софії, Бомбеї, Буенос-Айресі, Любляні, Печі, Братиславі, Ватерфорді, Афінах, Сараєві, Новому Саді, Подгориці, Мостарі, Відні, Будапешті, Баутцені, Тірані, Ріо-де-Жанейро…

У своїх ранніх прозових текстах Міро Ґавран описує життя у хорватській провінції, змальовуючи молодих людей, своєрідних антигероїв, які зберігають позитивне ставлення до життя, хоча стикаються з несправедливістю та важкими випробуваннями. Це найкраще відображено в романі «Забутий син» («Zaboravljeni sin», 1989), головним героєм якого є двадцятилітній морально спустошений молодик. Міро Ґавран написав також романи «Як ми ламали ноги» («Kako smo lomili noge»), «Клара» («Klara»), «Марґіта, або Подорож у минуле життя» («Margita ili putovanje u prošli život»), «Юдита» («Judita»), «Хреститель» («Krstitelj»), «Понтій Пілат» («Poncije Pilat»), «Одинокий свідок краси» («Jedini svjedok ljepote»), «Кафчин товариш» («Kafkin prijatelj»). Деякі з цих психологічно-екзистенційних романів інспіровані Біблією, у них Міро Ґавран намагається біблійних героїв наблизити до сприйняття сучасних читачів, тому його радо читають віруючі й атеїсти, знаходячи в тих романах універсальні гуманні послання.

Видав Міро Ґавран і збірку коротких оповідань «Малі незвичайні люди» («Mali neobični ljudi»).

Міро Ґавран є автором книжок для дітей і молоді «Всячина у моїй голові» («Svašta u mojoj glavi»), «Як тато завоював маму» («Kako je tata osvojio mamu»), «Закоханий по вуха» («Zaljubljen do ušiju»), «Щасливі дні» («Sretni dani»), «Прощальний лист» («Oproštajno pismo»), «Рольові ігри з головою і хвостом» («Igrokazi s glavom i repom»), «Спроба забути» («Pokušaj zaboraviti»), «Вчителька зі снів» («Profesorica iz snova»). Ці книжки радо читають і дорослі. За «Всячину у моїй голові» Ґ. отримав премію ім. Івани Брлич-Мажуранич, за «Щасливі дні» – премію ім. Мато Ловрака, а за «Вчительку зі снів» – спеціальну премію Міжнародного фестивалю літератури для дітей і молоді в Софії (Болгарія).

Міро Ґавран написав сценарії телевізійних фільмів «Дід і баба розлучаються» («Djed i baka se rastaju») і «Заборонений сміх» («Zabranjeno smijanje»).

Театральні та прозові твори Міро Ґаврана включені до багатьох антологій і хрестоматій у Хорватії і за кордоном, його творчість вивчають в університетах цілого світу.

У лютому 2005 року професор Сараєвського університету Ґордана Музаферія видала монографію «Театральні вистави Міро Ґаврана» («Kazališne igre Mire Gavrana»), у якій на трьох сотнях сторінок аналізує 34 тексти Міро Ґаврана, написані для театру.

Навесні 2007 року німецьке видавництво «Anton Hiersemann» у Штуттґарті, яке за останні півстоліття кожного третього року видає антології найкращих світових драматичних творів, включила в черговий випуск три п’єси Міро Ґаврана: «Креонтова Антігона», «Любові Джорджа Вашинґтона» і «Ніч богів». У цьому ж випуску вміщені також твори таких авторів: Д. Едґар, Дж. Фоссе, М. Фрейн, П. Гандке, Е. Єлінек, Н. Ля Буте, С. Мрожек, Я. Реза, Т. Стоппард, Дж. Таборі.

Своєрідним феноменом є Ґавранфест (Gavranfest) – фестиваль, на якому йдуть виключно вистави за творам Міро Ґаврана. Єдиним автором у Європі, якому персонально присвячений театральний фестиваль, є саме Міро Ґавран. Ґавранфест заснований у 2003 році в театрі Яна Піларіка у Трнаві в Словаччині. У 2013 році фестиваль передислокувався в Народний театр у Кракові в Польщі.

Перший Ґавранфест відбувся у лютому 2003 року. Йшли такі вистави словацьких театрів: «Ніч богів» («Divadlo Jana Palarika», Трнава), «Любові Джорджа Вашинґтона» («Divadlo V», Братислава), «Чоловік моєї дружини» («Divadlo Jonaša Zaborskeho» і «Divadlo Alexandra Duchnoviča», Пряшів), «Любові Джорджа Вашинґтона» («Divadlo Jozefa Gregora Tajovskeho», Зволен), «Потрібен новий чоловік» (театр Факультету драматичних мистецтв Академії мистецтв, Банська Бистриця).

Другий Ґавранфест відбувся у жовтні 2004 року. Йшли такі вистави: «Все про жінок» («Divadlo Jana Palarika», Трнава, Словаччина), «Чехов Толстому сказав прощай» (театри «Cheminas Paralleles» і «Ecole Florant», Париж, Франція), «Забудь Голлівуд» («Slovačko komorno divadlo», Мартін, Словаччина), «Чоловік моєї дружини» («Teatr Ludowy», Краків, Польща), «Креонтова Антігона» і «Любові Джорджа Вашинґтона» («Slovensko ljudsko gledališče», Целє, Словенія), «Як убити президента» («Teatar ITD», Загреб, Хорватія).

Третій Ґавранфест відбувся 23–26 жовтня 2006 року. Йшли такі вистави: «Все про чоловіків» («Divadlo Jana Palarika», Трнава, Словаччина), «Любові Джорджа Вашинґтона» («Narodni divadlo», Брно, Чехія), «Потрібен новий чоловік» («Divadlo WEST», Братислава, Словаччина), «Все про жінок» («Mestno gledališče Ljubljansko», Любляна, Словенія), «Коли помирає актор» («Divadlo Jonaša Zaborskeho», Пряшів, Словаччина), «Заборонений сміх» (театр «GAVRAN», Загреб, Хорватія).

Четвертий Ґавранфест відбувся у лютому 2009 року. Йшли такі вистави: «Шевці» (театр «GAVRAN», Загреб, Хорватія), «Все про жінок» («Kazalište STUDIO DVA», Прага, Чехія), «Все про чоловіків» («Teatr Ludowy», Краків, Польща), «Забудь Голлівуд» (театр «BRETT», Відень, Австрія), «Все про чоловіків» («Divadlo Jana Palarika», Трнава, Словаччина).

П’ятий Ґавранфест відбувся 26 червня – 1 липня 2013 року. у Кракові в Польщі в Народному театрі («Teatr Ludowy») на сцені «Під Ратушею» («Pod Ratuszem»). Йшли такі вистави: «Все про жінок» (театри «Badow» і «Nowy», Лодзь, Польща), «Готель Вавилон» («Teatr Ludowy», Краків, Польща), «Пацієнт доктора Фройда» (театр «GAVRAN», Загреб, Хорватія), «Все про жінок» («Teatr Ludowy», Краків, Польща), «Любові Джорджа Вашинґтона» (театр «LA MY», Прага, Чехія), «Чоловік моєї дружини» (театр «Scena Poniedziałek», Щецін, Польща).

Міро Ґавран є лауреатом більше двох десятків літературних і театральних премій у Хорватії та за кордоном, між ними і премії «Central European Time» (1999), яку присуджують найкращим середньоєвропейським письменникам за творчий доробок, і премії «Europski krug» (2003) за культивування європейських цінностей у своїх творах. Двократний лауреат премії «Вечірньої газети» («Večernji list») за коротке оповідання. Чотирикратний лауреат премії в галузі драматургії ім. Марина Држича Хорватського міністерства культури за п’єси «Коли помирає актор», «Заборонений сміх», «Нора сьогодні» i «Найдурніша вистава на світі». За роман «Кафчин товариш» отримав премію Хорватської академії наук і мистецтв.

Міро Ґавран є найпопулярнішим хорватським драматургом першого десятиліття третього тисячоліття. У проміжку між 2000 і 2010 р. його п’єси були поставлені більше 110 разів у різних країнах: у Хорватії та Словаччині – по 16, у Польщі – 14, у Чехії – 10, у Німеччині – 6, у Боснії й Герцеґовині та Франції – по 5, в Індії та Словенії – по 4, у Болгарії, Греції та Росії – по 3, в Албанії, Австрії, Італії, Латвії, Литві – по 2, в Україні та шести інших країнах – по 1. В Україні п’єса «Чоловік моєї дружини» була поставлена у харківському театрі «Post Scriptum» і львівському театрі ім. Марії Заньковецької.

Українською мовою окремі твори Міро Ґаврана переклав Юрій Лисенко (Усе про жінок // Молода Україна. – 2003. – № 2).