Латиський письменник Імантс Зієдоніс (по-латиськи: Imants Ziedonis) народився 3 травня 1933 року в селі Раґаціємс у Слокському рибальському районі в Ризькому окрузі. Закінчив філологічний факультет Латвійського університету (1959) та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. Максима Горького в Москві (1964). Молодою людиною Імантс Зієдоніс працював на різних роботах – від шляховика до літературного редактора. Потім став професійним письменником. Помер Імантс Зієдоніс 27 лютого 2013 року в Ризі.

Імантс Зієдоніс видав чимало поетичних збірок, зокрема «Пісок землі і мрії» («Zemes un sapņu smilts», 1961), «Динаміт серця» («Sirds dinamīts», 1963), «Мотоцикл» («Motocikls», 1965), «Входжу в себе» («Es ieeju sevī», 1968), «Протяг» («Caurvējš», 1975), «Напад метеликів» («Taureņu uzbrukums», 1988), «Тріолети» («Trioletas», 2003). Імантс Зієдоніс – автор ліро-епічної «Поеми про молоко» («Poēma par pienu», 1977), поеми «Колос-двійчатка» («Re, kā», 1981). В. Звайґзне відзначає полемічну гостроту поетичних творів Імантса Зієдоніса, визначає, що основним їх змістом є моральна чистота людини, становлення особистості. Імантс Зієдоніс часто замислюється над секретами поетичної творчості, зокрема у вірші «Мої чорти»:

Ти простягнув за огорожу

Безмежний простір, світку мій!

Здається часом: все я можу,

Як може тільки чародій.

За синім лісом – нетрі чорні,

Туди не кожному пройти.

Отам живуть, незрадні й горді,

Шалених мрій моїх чорти.

Нехай вони, як тільки хочуть,

Стають на голови сторчма,

Навідліг б’ються, і регочуть,

Неначе їм усе дарма.

Усе їм вільно, як не дивно,

Тим віршам – тим бешкетникам!

Тут дійство діє імпульсивно

З сумлінням власним сам на сам.

І назагал – ті дідьки добрі:

Лиш свисну – зіб’ються із ніг,

А прибіжать, червоні й чорні,

І ждуть, щоб загнуздати їх.

Я їх жену наосліп чвалом:

Шукайте рим! – свистить нагай.

Несуть мені таких метафор

І рим таких, що лиш встигай!..

Я добре зжився з ними, бачу,

По суті, що не говори!

Чи все це ти збагнеш, читачу?

Чи приймуть се редактори?

Та завжди мрію у тривозі,

Щоб скільки часу не пройшло,

Але на мрій моїх дорозі

Скрізь людно й людяно було.

Щоб рвали вилами запекло

Чорти облогу куцих строф,

Щоб гнали встекло душі в пекло,

У рай мій, гнали знов і знов!

Он там чекає ж серед ночі

Бентежний пломінь Сатани...

Он пекло мрій моїх гогоче.

І боязко. І жаль втекти.

(Переклав Володимир Лучук).

У цьому вірші відображено і процес поетичної творчості, і механізми, які його спонукають, і ліричне йменування віршів і віршотворчості (нехай і доволі іронічне), і спрямованість на реципієнта (читачі й редактори), і сутність поезії загалом.

Перу Імантса Зієдоніса належать також книги нарисів «Щоденник поета» («Dzejnieka dienasgrāmata», 1965), «Пінистим шляхом» («Pa putu ceļu», 1967), «Курземіте» («Kurzemīte», кн. 1 – 1970, кн. 2 – 1974), «Як би там не було» («Tik un tā», 1985).

Імантс Зієдоніс уславився як автор коротких прозових творів «Епіфанії» («Epifānijas»; три частини: 1971, 1974, 1994). Джеймс Джойс ще раніше вживав поняття «епіфанії» (у церковній лексиці «богоявлення»), у його витлумаченні – це моменти пізнання, найвищий ступінь сприйняття; це прозріння, яке допомагає визначити місце того чи іншого явища в усій складності його взаємозв’язків із довкіллям; «епіфанія» – це водночас і необхідна умова осягнення прекрасного, заключний етап в осягненні краси (три етапи, які відповідають трьом основним властивостям краси: цільність, гармонія, ясність (прозріння), за Томою Аквінським: integritas, consonanta, claritas). Всі ці властивості джойсівських «епіфаній» притаманні й однойменним творам Імантса Зієдоніса.

Імантс Зієдоніс багато писав для дітей, видав збірки «Кольорові казки» («Krāsainās pasakas», 1973; український переклад Михайла Григоріва, 1988), «Що таке колгосп?» («Kas tas ir – kolhozs?», 1984).

Творче кредо Імантса Зієдоніса: «Жити – це бачити неповторність кожного вечірнього присмерку і чути, що в кожної криниці своя луна».

За сценаріями Імантса Зієдоніса на Ризькій кіностудії знято дві стрічки: «Повівай, вітрику!» (1973) і «Хлопчик» (1977).

Імантс Зієдоніс – Народний поет Латвії (1977), почесний академік Латвійської академії наук (1990), кавалер найвищої нагороди Латвії – Ордена Трьох Зірок (1995). Імантс Зієдоніс – один із організаторів «Співочої революції», яка призвела до відновлення державної самостійності Латвії.

Імантс Зієдоніс написав вірш «До підніжжя пам’ятника Тарасу Шевченкові». Спільно з українським письменником Віталієм Коротичем Імантс Зієдоніс написав публіцистичну книжку «Перпендикулярна ложка» («Perpendikulārā karote», 1972). Окремі твори Імантса Зієдоніса перекладали українською мовою В. Лучук, І. Драч, В. Струтинський, С. Зінчук, Ю. Петренко, П. Мовчан, Л. Копилова, І. Липовецька, А. Шпиталь ([Вірші] // Сузір’я. – К., 1971. – Вип. 5; Про В’єтнам, поштову скриньку та про ворота свого будинку // Сузір’я. – К., 1972. – Вип. 6; [Вірші] // Лучук В. Друзі: Переклади. – Львів, 1987; Жовта казка // Прапор. – 1987. – № 2; [Твори] // Вітрила-87. – К., 1987). Окремими виданнями вийшли українською мовою книжки Імантса Зієдоніса «Морський хліб» (Київ, 1965) і «Кольорові казки» (Київ, 1988).

Фото: omiliya.org