Боснійський письменник Ненад Величкович (по-боснійськи і по-сербськи: Nenad Veličković, Ненад Величковић) народився 2 травня 1962 року у столиці Боснії та Герцеґовини Сараєві. Закінчив Математичну гімназію (1981) і філософський факультет Сараєвського університету (1986). Працює Ненад Величкович викладачем кафедри сербської літератури Відділення літератур народів Боснії та Герцеґовини. Ненад Величкович є також редактором часопису «Vizija», власником Літературної майстерні «Omnibus». Учасник численних літературних фестивалів, конференцій, зустрічей. Живе і працює в рідному місті.

Ненад Величкович видав романи «Двораки» («Konačari», 1995), «Батько моєї доньки» («Otac moje kćeri», 2000, друге змінене видання 2003), «Сахіб: Імпресії з депресії» («Sahib: Impresije iz depresije», 2002), «Сто зміїв» («100 zmajeva», 2007), «Часова петля» («Vremenska petlja», 2011). У доробку Ненада Величковича є також чимало оригінальних, окрім «звичайних» збірок оповідань «Диявол у Сараєві» («Đavo u Sarajevu», 1996) і «Сараєвські гастронавти» («Sarajevski gastronauti», 1999), книжок на стику різних жанрів: словник і збірка есеїв «Сексикон-секспресіонізм» («Sexikon/Sexpresionizam», 1998), збірка фотографій із підписами «Царів водонос і Цар Бумбар» («Carev vodonoša i car Bumbar», 2002), сатиричні вірші, пародії й оповідання «Поезія ремонтизму/Потерпіть ще трохи, недовго вам лишилося» («Poezija remontizma/Izdržite još malo, nećete još dugo», 2003), прозові колажні збірки «Viva sexico» (2006) і «Діагноз: патріотизм» («Dijagnoza: patriotizam», 2009).

Для театру Ненад Величкович написав п’єси «Царів водонос і Цар Бумбар», «Важелина» («Pedalina») та «Себастіян і Босонога» («Sebastijan i Bosonoga»). Ненад Величкович стоврив цілу низку радіо-драм, зокрема такі: «Silver Cross», «Антиґравітаційна система» («Antigravitacioni sistem»), «Крилатий олень» («Krilati jelen»), «Звуки ранку Йосипа Лебедя» («Zvukovi jutra Josipa Labuda»), «Втеча у вічне місто» («Bekstvo u večni grad»), «Одіссея 1990» («Odiseja 1990»), «Листок із щоденника Теї» («List iz Teinog dnevnika»), «Операція Макрофільм» («Operacija Makrofilm»), «Рукавиці» («Rukavice»), «У водах заливу» («U vodama zaliva»), «Мілена» («Milena»), «3.16», «Себастіян і Босонога», «Хатня рада в епізоді зникаючих жарівок» («Kućni savjet u epizodi nestajućih sijalica»).

Ненад Величкович є автором багатьох сценаріїв, найвідомішими з яких є сценарій гумористичного серіалу «Родина ТзОВ» («Familija d.o.o»), сценарій телевізійної вистави для дітей «Як я поцілував свого носа» («Kako sam poljubio svoj nos»), сценарій телевізійного фільму «Стрічка Мебіуса» («Mebiusova traka»). Ненад Величкович написав також чимало есеїв, літературно-критичних і теоретико-літературних статей.

Спільно з групою колег Ненад Величкович останніми роками невтомно бореться за зміни у шкільній системі, особливо у викладанні мови та літератури. У його докторській дисертації «Ідеологічна інструменталізація літератури у підручниках Боснії та Герцеґовини» («Ideološka instrumentalizacija književnosti u BiH udžbenicima») ця проблематика опрацьована з наукового погляду. У сатиричному ключі ця ж проблематика заторкується у збірці оглядів «Школокривляння: націоналізм у сербських, хорватських і боснійських читанках» («Školokrečina: nacionalizam u srpskim, hrvatskim i bošnjačkim čitankama», 2012), в якій у формі уявних діалогів учня та вчителя розкрито ідеологічні зловживання у викладанні мови та літератури.

Ненад Величкович неодноразово нагороджувався літературними преміями за свої прозові та драматичні твори. Романи Ненада Величковича перекладені італійською, німецькою, словенською, болгарською, угорською, македонською, польською, англійською мовами.

Про себе самого Ненад Величкович в іронічному ключі пише, що він є власником кільканадцятилітнього далматинця й видавництва «Омнібус»; якби покинув літературні заняття, то став би столяром або кухарем; є атеїстом і засновником югофутуризму; пише пером і розмовляє по-югославськи – це єдине, на його думку, практичне означення для боснійсько-хорватсько-сербської мови; розуміє, коли до нього звертаються болгарською, словенською, англійською або македонською мовою. На питання одного з журналістів «Чи можна жити завдяки писанню?», відповів: «Так, як і завдяки диханню. Для повноцінного життя його замало, але не міг би без того жити».

Українською мовою окремі твори Ненада Величковича переклали Іван Лучук («Одне життя»), Наталія Хороз («Лицар шведського столу»), вони були опубліковані в альманаху «Потяг 76: Балканський експрес» (Чернівці, 2007).

Фото: pescanik.net