Сербський поет Танасіє Младенович (по-сербськи: Танасиjе Младеновић, Tanasije Mladenović) народився 15 квітня 1913 року в селі Сараоці біля Смедерева. Закінчив гімназію у Смедереві, правничий факультет Белградського університету, працював помічником адвоката. Від 1941 року брав участь у народно-визвольній боротьбі проти німецьких окупантів, був політичним комісаром. Після визволення Белграда став редактором перших післявоєнних газет, а потім – тижневика «Райдуга» («Дуга») та «Літературної газети» («Књижевне новине»). Пізніше був головою Комітету кінематографії уряду Сербської соціалістичної республіки, депутатом федеративної та республіканської Скупщини, секретарем відділу освіти федеративної Скупщини. Танасіє Младенович був членом Об’єднання європейських письменників «COMES», членом Європейського товариства культури. Був і до кінця залишився «порядним комуністом», революціонером, ідеалістом, хоробрим і послідовним, із твердими переконаннями. Товаришував із Добрицею Чосичем і Бранком Мільковичем, організував повернення Мілоша Црнянського на батьківщину, дав можливість студентам у 1968 році відкрито висвітлити свої погляди на сторінках «Літературної газети», відверто критикував негативні явища соціалістичного суспільства. Отримав численні премії, зокрема премію «7 червня» та премію Белградського видавничо-поліграфічного об’єднання, став кавалером Ордена заслуг перед народом. Помер Танасіє Младенович 13 січня 2003 року в Белграді.

Танасіє Младенович був поетом, есеїстом, публіцистом. Дебютував спільною з Й. Джоновичем книжкою віршів «Дві ріки» («Двије ријеке», 1938). Потім Танасіє Младенович видав поетичні збірки «Поема для нас» («Поема за нас», 1947), «Вірші» («Песме», 1948), «Камінь і акорди» («Камен и акорди», 1955), «Під попелом зірка» («Под пепелом звезда», 1959), «Вітер часу» («Ветар времена», 1964), «Мертве море» («Мртво море», 1972), «Псалми по синові» («Псалми по сину», 1974), «33 сонети» («33 сонета», 1981), «Я є» («Сам», 1983), «Змішані карти» («Помешане карте», 1983), «Мис доброї надії» («Рт добре наде», 1986), «Дім на дорозі» («Кућа на друму», 2000) та інші. У 1993 році видав мемуарну книжку «Принагідні шкіци для портретів (Црнянський, Андрич, Мількович, др. Рашкович)» («Успутне скице за портрете (Црњански, Андрић, Миљковић, др Рашковић)»).

Залишився Танасіє Младенович у пам’яті саме завдяки своїм поезіям. Розвиток його поетичного мислення відбувався у напрямку від соціально анґажованої передвоєнної лірики до інтимної, закоханої у власне «я» лірики післявоєнних часів. За своє довге життя Танасіє Младенович був свідком багатьох подій, які відображені в книжці його мемуарів. Танасіє Младенович належав до тієї ґенерації сербських письменників, які, живучи у бурхливі часи, мусили пройти крізь різні мистецькі та життєві спокуси. Початок їхнього життєвого та мистецького шляху проходив під знаком упевненості, що вони можуть змінити світ і мистецтво, а їхній зрілий вік позначений розчаруванням у можливості зміни світу, тому їхні твори мають критичний характер і виражають вкрай меланхолійне сприйняття світу. Танасіє Младенович був одним із тих, хто в собі носив відчуття спротиву, тому йому було легше, ніж іншим представникам його ґенерації, пройти крізь великі спокуси.

Українською мовою окремі вірші Танасіє Младеновича переклали Юрій Чикирисов, М. Фоменко, Віль Гримич («Всесвіт», 1966, № 10; 1987, № 11).