Словенський письменник Матей Бор (по-словенськи: Matej Bor) народився 14 квітня 1913 року у селі Ґрґар біля Гориці (тоді – Австро-Угорщина). Матей Бор – це його літературний псевдонім, автонім його – Владимир Павшич. Після Першої світової війни його сім’я переїхала в Целє, де він закінчив Першу гімназію. У 1937 році Матей Бор закінчив відділення славістики філологічного факультету університету в Любляні. Під час навчання писав театральні рецензії та есеї, публікував їх у «Люблянському дзвоні», в якому почав друкувати і вірші. Працював журналістом і вчителем у Маріборі. У 1941 році приєднався до народно-визвольної боротьби, працював у галузі культури та пропаганди. Вірш Матея Бора «Гей, бригади» («Hej brigade») став неофіційним гімном словенських партизанів. У 1946–1948 роках був директором Люблянського драматичного театру. У 1959–1961 роках був головою Товариства словенських письменників, у 1965–1966 роках – головою Спілки письменників Югославії. У 1962–1966 роках очолював Словенський ПЕН-центр. Від 1965 року був дійсним членом Словенської академії наук і мистецтв, потім членом-кореспондентом Югославської академії наук і мистецтв. Матей Бор став основоположником екологічного руху в Словенії, засновником контроверсійної венедської теорії про походження словенців. Помер Матей Бор 29 вересня 1993 року у Любляні.

Перша поетична збірка Матея Бора «Бурі переборемо» («Previharimo viharje», 1942) була видана підпільно в окупованій Любляні. У цій збірці сам Матей Бор називав себе «придворним поетом Її Величності Революції». Потім Матей Бор видав, зокрема, такі збірки: «Вірші» («Pesmi», 1944),«Плющ над виром» («Bršljan nad jezom», 1951), «Слід наших тіней» («Sled naših senc», 1958), «У літній траві» («Vpoletnitravi», 1963), «Баладні мотиви» («Baladnimotivi», 1971), «Серенади мовчанню» («Podoknice tišini», 1983), «Сто мінус одна епіграма» («Sto manj en epigram», 1985). Поема Матея Бора «Йшов подорожній крізь атомний вік» («Šel je popotnik skozi atomski vek») була видана у 1970 році. Для поезії Матея Бора властиві гумористично-сатиричні нотки, це видно хоча б у його юнацькому вірші «Віслюк є віслюк і без вух»:

Віслюк прийшов до перукарні,

підстригтися хотів,

та й вуха, бо вони негарні,

зголити він велів.

На забаганки ці примарні

цирульник відповів:

«Голити їх – потуги марні,

не вуха є ознакою ослів».

(Переклав Іван Лучук).

У поезії Матея Бора присутні наукові теми й мотиви, піднімаються проблеми історії та сучасного життя.

Матей Бор написав дванадцять драм і комедій, зокрема, такі: «Відступники: Драма на три дії» («Raztrganci: Drama v treh dejanjih», 1946), «Важка година: Гра у двох картинах» («Težka ura: Igra v dveh slikah», 1946), «Пан Лисяк» («Gospod Lisjak», 1950), «Повернення Блажонових» («Vrnitev Blažonovih», 1954), «Колеса пітьми» («Kolesa temé», 1954), «Всесвіт в акваріумі» («Vesoljevakvariju», 1955), «Зірки вічні» («Zvezde so večne», 1960), «Білі води: Весела поема з давніх часів» («Bele vode: Vesela pesnitev iz davnih dni», 1971),«Школа ночі» («Šola noči», 1971).

Матей Бор видав низку книжок для молоді, зокрема «Пазли» («Uganke», 1951), «Малюнки й вірші про тварин» («Slike in pesmi o živalih», 1956), «Сорочий суд, або Є, що є» («Sračje sodišče ali je, kar je», 1961), «Вірші для Маня» («Pesmi za Manjo», 1969), «Опудало та птахи» («Ropotalo in ptice», 1985), «Гноми, або Пальчики-пхальчики» («Palčki-pihalčki», 1991). Вірші Матея Бора для дітей увійшли в шкільні підручники.

За сценарієм Матея Бора було знято художній фільм «Весна» («Vesna», 1954). Перекладав Матей Бор переважно п’єси Вільяма Шекспіра, хоча є в його доробку й інші переклади з англійської та німецької мов. У 1980-х роках здійснив спробу перекласти венедські надписи, на основі дослідження словенської мови та її діалектів висунув тезу про венедське походження словенців.

Матей Бор був двократним лауреатом премії ім. Франца Прешерна (1947, 1952).

Українською мовою окремі твори Матея Бора переклали Віль Гримич, Петро Марусик, Іван Лучук. Його вірші та поема були надруковані в журналі «Всесвіт» (1982, № 8).