Re: цензії

Народився Воїслав Ілич (по-сербськи: Војислав Илић, Vojislav Ilić) 14 квітня 1862 року в столиці Сербії Белграді. Із раннього дитинства був хворобливим, через погану успішність покинув навчання після третього класу гімназії. Пізніше був вільним слухачем у белградській Великій школі, брав активну участь у літературному та політичному житті студентської молоді, але іспитів не складав. Його освіті більше сприяло те, що родинний дім Іличів був своєрідним літературним салоном. Тут він познайомився з відомим поетом Джюрою Якшичем і незабаром одружився з його дочкою Тіяною. І перша дружина, і діти від цього шлюбу рано померли. У другому шлюбі із Зоркою (уродженою Філіпович) мав одну дочку. Як доброволець брав участь у сербсько-болгарській війні 1885 року, 1887 року поступив на службу коректором Державної друкарні, а 1892 році працював учителем сербської школи в Турну-Северині в Румунії, цього ж року став писарем Міністерства внутрішніх справ, а 1893 року віце-консулом у Приштині в Косово, яке було тоді під турками, але стан здоров’я змусив його повернутися до Белграда, де він незабаром і помер 21 січня 1894 року.

У житті Воїслава Ілича багато в чому поділяв долю інших письменників того часу: часто міняв помешкання в Белграді та на провінції, жив у злиднях, багато часу проводив у кав’ярнях, невпорядкованим і богемним життям погіршував своє і без того слабке здоров’я, через політичні погляди був переслідуваний владою, і помер молодим. Хоча творив заледве п’ятнадцять років, залишив об’ємну та різносторонню спадщину. За життя Воїслав Ілич видав свої вірші почергово трьома томами «Поезії» («Песме», 1887, 1889, 1892), окрім того чимало віршів було друковано в часописах, а також багато віршів залишилося у рукописах. Декілька слабих прозових спроб вказують на те, що Воїслав Ілич, як і Бранко Радичевич чи Йован Йованович-Змай, перш за все був поетом, добре писати вмів лише віршем. Характерним прикладом поетичного письма Воїслава Ілича може слугувати вірш «Ангел тиші» («Анђео мира»):

Спить усе тихенько, ніч кругом панує;

На старій дзвіниці бамкання ночує.

В опівнічну пору, з квіткою лілеї,

Ангел прилітає до країни сеї.

З райських високостей ангел прилітає;

Сон людей і звірів мирно колихає.

Ті його не бачать, сплять собі тихенько;

Лиш в гілляччі вітрик – відчува легенько.

Крізь пітьму до храму Ангел Тиші лине –

Стане перед вíвтар, спокій з нього плине.

Перехрестить руки, піднесе очиці

Вгору, в наднебесся, і чека зірниці…

(Переклав Іван Лучук).

За Йованом Деретичем, Воїслав Ілич в сербській поезії здійснив те, до чого десяток років перед тим прагнув Светозар Маркович: вирішальний розрив з романтизмом. Проте його літературні стремління лише частково співпадають із програмою Марковича та реалістичною поетикою. У деяких поезіях Воїслав Ілич був вістуном поступових ідей свого часу, гострим критиком громадських і політичних спотворень. Але його поезія, якщо поглянути на неї в цілості, суперечить духові тенденційної, прагматичної літератури реалізму. Своїм естетизмом і формалізмом Воїслав Ілич відкрив шлях іншій поезії, якій рівною мірою чужа і орієнтація реалістів на звичайну дійсність, і вимоги ідеологів включати літературу в громадську та політичну боротьбу. Характерною рисою його поезії є відстороненість як реакція на патетичну та ультрапатріотичну творчість сербських романтиків.

У сербській літературі того часу, за словами його брата Драгутина, «переворот викликало молоде покоління поетів з 80-х років, з котрого вийшов і знаний ліричний поет Воїслав». У сербську поезію Воїслав Ілич ввів мотиви з античності та середньовіччя, орієнтальної культури, слов’янської міфології («Корінфська гетера», «Пастушка і Лель», «Лада» тощо). Воїслав Ілич також був автором сатиричних віршів («Маскарад у Руднику», «Елегія однієї свині», «Король Річард» тощо). Чимало віршів Воїслав Ілич створив для дітей, як-от вірш «Ластівки» («Ластавице»):

– Ластівочко легкокрила,

ти куди зібралась, мила?

Ти від зимоньки тікаєш

і у вирій відлітаєш?

– Так, зібралась я летіти

в край, де завжди квітнуть квіти.

Там за горами-лісами

тужить сонце за птахáми.

Хуртовин там не буває,

цілий рік весна буяє.

Та сюди – під рідне сонце –

ми повернемось доконче.

(Переклала Оксана Сенатович).

Воїслав Ілич запровадив у сербському віршуванні ямб і гекзаметр. У його останніх творах відчуваються елементи символізму. Найповніше доробок Воїслава Ілича представлений у чотиритомнику, який упорядкував Мілорад Павич.