Словенська письменниця Аніца Черней (по-словенськи: Anica Černej) народилася 3 квітня 1900 року в селі Чадрам (в общині Оплотніца) на північному сході Словенії в родині вчителів. Її батько Людевит Черней був спочатку вчителем, пізніше шкільним наглядачем, а також поетом і взагалі письменником. Як і батько, Аніца була вчителькою та лектором. До школи пішла у п’ятилітньому віці (1905) в селі Гриже біля міста Целє. Через чотири роки (1909) поїхала в місто Марибор навчатися у приватній школі сестер-вчительок (тепер Конґреґація шкільних сестер св. Франциска Христа Царя – Kongregacija šolskih sester sv. Frančiška Kristusa Kralja). Потім працювала в селі Гриже та місті Целє. У 1927 році, захистивши дипломну роботу, закінчила в Загребі вивчення математики, фізики та хімії. Була вчителькою в першій міській школі у Мариборі, яка називалася Державна Перша (Državna I dekliška meščanska šola), тепер це Середня школа братів Поланчичів (Osnovna šola bratov Polančičev). У 1930 році отримала диплом Вищої педагогічної школи (тепер педагогічний факультет Люблянського університету) стала асистентом вчителя в Люблянському училищі (тепер Гімназія Ледіна – Gimnazija Ledina). Здала також професорський іспит. Восени 1943 році вона та ще кілька професорів і учнів були арештовані німцями та відвезені в концентраційний табір Равенсбрюк, де вона захворіла. Незважаючи на хворобу, вона та її друг Бісерко Ерцеґовач вирушили до Нойбранденбурґа, де стала наставницею ув’язнених словенок. 3 травня 1944 року вона там і померла.

Аніца Черней писала вірші для дітей (уклала збірку «Метелики» – «Metuljčki»), в яких закладені думки про батьківщину та любов до рідної землі, а також біль голодних і немічних дітей. Деякі вірші, зібрані в «Метеликах», друкувалися в молодіжному часописі «Дзвіночок» («Zvonček») і календарі «Марко Королевич» («Kraljevič Marko»), який для словенських дітей видавало Товариство св. Кирила та Методія (Družba sv. Cirila in Metoda). Писала також вірші для дорослих, але ніколи їх не зібрала й не видала. Вийшли вони щойно у 1975 році у збірці «Мої шляхи» («Moje poti») і часто друкувалися в часописі «Жіночий світ» («Ženski svet»).

Аніца Черней писала і статті, які друкувала у часописах «Дзвіночок», «Наш рід» («Naš rod»), «Мандрівець» («Popotnik»). За життя видала кілька ілюстрованих книжечок: «Для щасливих і сумних часів» («Za vesele in žalostne čase», 1933), «Краплини» («Kapljice», 1934), «Дідусь Міха» («Dedek Miha», 1939). У 1953 році вийшли її вибрані вірші п. н. «Посеред батьківщини» («Sredi domovine»). Потім вийшли її збірочки «Веселі віршики» («Vesele pesmice», 1957), «Братчики, це зима» («Bratci, zima bo», 1957), «Оремо, оремо» («Orjemo, orjemo», 1975), «Гей, конику» («Hi, konjiček», 1990), «Метелики» (1996).

Багато віршів Аніци Черней покладено на музику, вони стали популярними піснями. Зокрема такі: «Куди ходив Яне» («Kod je hodil Jane»), «Очі дерева бачать» («Očka drva žaga»), «Ранок» («Jutro»), «Дитинко, хто знає» («Dečica, kdo ve»), «Білі сніжинки» («Bele snežinke»), «Равлик є господар» («Polžek je gospod»), «Грушка як пампушка» («Hruška debeluška»), «Жаб’яча халепа» («Žabja nezgoda»), «Хлопчик і зайчики» («Deček in zajčki»).