Хорватський ренесансний поет Петар Гекторович (по-хорватськи: Petar Hektorović, по-латинськи: Hectoreus) народився у 1487 році у місті Старі Град на острові Хвар (який тоді належав до Венеціанської республіки) в Адріатичному морі. Походив із аристократичної родини. До школи ходив у місті Спліт на адріатичному узбережжі, там здобув і початкову гуманістичну освіту, знання латинської мови та філософії. Був свідком народного повстання на рідному острові (1510–1514). Пережив Петар Гекторович і чуму, а в 1539 році вторгнення турків на Хвар, звідки втік в Азію, в Індію, звідки повернувся через декілька років. За іншими відомостями, втік до Італії, звідки повернувся на Хвар через рік, дожив до глибокої старості й помер 13 березня 1572 року у своєму рідному місті.

Петар Гекторович відзначався музичними й архітектурними здібностями, володів чималими знаннями, залишив багато записів народних пісень, які йому співали хварські рибалки, а своє обійстя «Тврдаль» у Старому Граді сам спроектував і побудував за принципом функціональності кожної, навіть найменшої, архітектурної деталі. Великою заслугою Петара Гекторовича є збагачення хорватської літературної мови нині загальноприйнятою зоологічною та морською термінологією.

У молодості Петар Гекторович писав переважно любовні вірші, але вони, на жаль, не збереглися. Хорватською, італійською та латинською мовами Петар Гекторович писав сонети, послання, релігійні драми.

Найдавнішим збереженим твором Петара Гекторовича є «Книги Овідієві любовного характеру» («Knjige Ovidijeve od lika ljubenoga»); твір цей присвячений Мікші Пелеґриновичу. Властиво, це переклад першої частини поеми Овідія «Ліки від кохання» («Remedia amoris»), де мова йде про згубність кохання, тож Петар Гекторович перетворив Овідія, поета любовного мистецтва, на такого собі християнського мораліста. Другу частину Овідієвої поеми Петар Гекторович залишив поза увагою.

Зберігся цикл поетичних послань Петара Гекторовича. Це – «Послання Ніколі Налєшковичу» («Poslanica Nikoli Nalješkoviću», 1541), найжвавішим епізодом якого є опис вісімнадцятиденної втечі від турків штормовим морем; «Послання Мавру Ветрановичу» («Poslanica Mavri Vetranoviću»), майже всуціль наповнене змалюванням бід і незручностей старості; «Послання Мікші Пелеґриновичу» («Poslanica Mikši Pelegrinoviću»), в якому виділено три кола хорватських письменників: сплітське, задарське і дубровницьке.

Найвизначнішим твором Петара Гекторовича є поема «Риболовля та рибальські приповідки» («Ribanje i ribarsko prigovaranje»). Поема написана у 1566 році, а вперше надрукована у 1568 році у Венеції. Це епічна поема, дія якої поміщається у три дні, тобто це опис триденної мандрівки морем. Петар Гекторович описує пейзажі та все бачене під час мандрівки. У творі присутні сентенції, цитати з інших творів, прислів’я. У поемі вперше з’являються образи трудівників, властиво – рибалок. Вони змальовані з великою симпатією, зі щирим залюбуванням їхньою спритністю, мудрістю, дотепністю та життєлюбністю. Твір є свіжим, вирізняється простотою, безпосередністю, моральністю та приязністю. Поема включає і реалістичні елементи. Описує рибальство, деталі мандрівки, зустрічі на морі, ставлення до рибалок і літературної творчості.

Поему можна назвати й гімном специфічній красі приморського пейзажу, людським творінням, вкрапленим у нього. Цей твір є гідним доказом того, що в хорватському ренесансі існувало автентичне гуманістичне сприйняття життя та природи.

Короткий зміст поеми «Риболовля та рибальські приповідки» такий. Першого дня Петар Гекторович пише своєму приятелеві Єроліму Бртучевичу, що вирішив провести три дні на морі заради відпочинку. Вирушив із двома моряками, Паском і Ніколою. Зловили чималу кількість риби, зокрема одного великого зубаня. Коли спрямували човна до берега, щоб там зготувати зловлену рибу, у спину їм дув вітер, тому навіть не мусили веслувати. На березі запросили на обід інших людей. Два рибалки проспівали йому застільну народну пісню, потім селяни розпитували в нього, що він знає про річки, а він їм все докладно розповів. Коли наступного ранку ловили рибу, Паско Дебеля співав народну пісню, а потім і Нікола Зет почав співати, тим часом сам він ті пісні записував. Після риболовлі й обіду і селяни почали співати. Під вечір пішли до малого містечка Нечуям, де жив і Марко Марулич. Петар Гекторович захоплено відгукувався про старого поета і місто Спліт. Третього дня продовжили риболовлю. Він згадав багато видів риб, яких вони зловили в морі. Там зустріли одного його знайомого, згадали і про авторову вежу Тврдаль. Наприкінці дня рибалки зайшли в одну бухту, в якій після вечері продовжили співати й розповідати історії. Він сидів на березі й роздумував, що бажав би пережити ще багато таких захопливих днів.

Поема складається з 1700 двояко римованих дванадцятискладовиків. Розмови рибалок з питаннями і відповідями витворюють своєрідні рибальські еклоги. Народні епічні пісні (бугарштиці) «Про Кралєвича Марка та брата його Андріяша» («О Kraljeviću Marku i bratu mu Andrijašu») i «Про Радослава Северинця» («О Radoslavu Severincu»), введені в текст поеми, є чи найціннішою її частиною.