Словацький письменник Ян Голлий (по-словацьки: Ján Hollý) народився 24 березня 1785 року в селі Борський Мікулаш в бідній селянській родині. Його батько Вавринець (Laurentius Holi, 1755–1830) і мати Альжбета Блечакова (Elisabeth Blecsak, 1757–1814) побралися у 1775 році. Ян був третьою дитиною після Матуша (1777–1845) та рано померлої Марини (1780–1783). Після нього у 1788 році народився ще Йозеф. Ян почав ходити до початкової школи в Борському Мікулаші. Потім ходив до другого та третього класу граматичної школи в Скалиці (1797–1799), відвідував два роки гуманітарну школу в Братиславі (1799–1802). У Трнаві вивчав філософію в 1802–1804 роках, потім у 1804–1808 роках теологію в Марійській семінарії. Там попав під вплив літературного середовища, що сприяло не лише розвитку його літературного таланту, але й росту національної свідомості. Найбільший вплив на Яна Голлого мав професор філософії та теології Юр Палкович, який згодом став його меценатом. Під час навчання в семінарії Ян Голлий почав писати вірші, спочатку їх писав латинською мовою, рішення писати словацькою мовою прийняв десь у 1805–1807 роках (у мовних питаннях був послідовником Антона Бернолака). Цікавився також теоретичними питаннями поезії, написав програмного вірша про творення рідною мовою. У 1808 році Ян Голлий був висвячений, а незабаром став капеланом у Победімі. Під час прогулянок по навколишніх гаях, полях і луках знаходив натхнення для писання ліричних віршів. Його вірші (ідилії) з тих часів не збереглися. Одночасно перекладав Верґілія. У виконанні своїх священичих обов’язків був настільки сумлінний, що аж занехаяв своє здоров’я. (Якось одразу після того, як вивів неслухняного коня з глибокої води, відслужив месу у віддаленій парафії, а перевдягнувся, лише повернувшись додому, тож сильно перехолодився). У 1812 році Ян Голлий став капеланом у Глоговці. Від лютого 1813 року став священиком у Мадуницях. Там його зачарувала навколишня природа, особливо гай Мілець, де він любив сидіти під крислатим дубом. Це був для нього справжній простір для творчості. У 1820 році був опублікований вірш Яна Голлого на честь Александра Рудная. У 1824 році за сприяння Юра Палковича була видана збірка Яна Голлого «Різні вірші героїчні, елегійні й ліричні» («Rozličné básně hrďinské, elegické a lirické»), в яку увійшли переклади з Верґілія, Теокріта, Гомера, Овідія, Тіртея та Горація. Вийшов також переклад «Енеїди» Верґілія («Wergiliowa Eneida», 1828). Якраз при старанному перекладі цього епосу виникла в голові Яна Голлого ідея створити щось подібне у словацькому ключі. Він вирішив звернутися до часів Великої Моравії. Ян Голлий під впливом Юрая Папанка та Юрая Фандлого вважав словацький народ ядром держави Сватоплука, а словаків прямими спадкоємцями Великої Моравії. Поет, бажаючи підняти національну самосвідомість словаків за допомогою героїчних віршів, у 1827 році почав писати свій архітвір «Сватоплук» («Svatopluk»), а в 1830 році були звершені всі його 12 частин. Після доопрацювання, яке тривало упродовж 1831 року, Ян Голлий послав рукопис до Трнави книговидавцеві Єлінекові. У 1833 році епос «Сватоплук» вийшов накладом Юра Палковича. Попри те у 1829 році згоріла його плебанія і вирубали його улюблений гай. У 1831 році пережив епідемію холери. При всіх тих незгодах Ян Голлий знаходив утіху й надію у своїй творчості. «Сватоплук» викликав бурхливі, захоплені відгуки, особливо у представників молодого покоління. На літературних зустрічах читали частини «Сватоплука» зразу після творів Адама Міцкевича та Яна Коллара. Епопея випромінювала стільки енергії, що зацікавлення нею з роками тільки зростало. У 1835 році помер великий його прихильник Юр Палкович. Головним покровителем «словацького Гомера» відтоді став Мартин Гамуляк, з яким Ян Голлий познайомився ще у 1828 році, а зблизився у 1834 році у зв’язку зі створенням Товариства любителів словацької мови та літератури в Буді. Мартин Гамуляк був головним двигуном цього товариства. Після видання «Сватоплука» Ян Голлий працював над новим епосом, цього разу про діяльність святих Кирила й Методія у Великій Моравії. Ян Голлий завершив твір у вересні 1834 року, а в 1835 році вийшла поема «в шести співах» «Кирило-Методіада» («Cyrillo-Methodiada») в Буді накладом Мартина Гамуляка. Ян Голлий в той час вже працював над своїми «Селянками» та останнім епосом «Слав». Ідилії під загальною назвою «Селянки» («Selanki») друкувалися в 1835, 1836 і 1839 роках на сторінках альманаху «Зоря» («Zora»). Епос «Слав» («Sláv») був опублікований у 1839 році. Однак Ян Голлий писав не лише епоси й ідилії, але й оди, в яких віддавав належне не лише видатним особистостям, але й своїм приятелям і прихильникам. Вийшли також інші книжки Яна Голлого: «Елегії» («Žalospevi», 1836, 1840), «Вірші» («Básne», 1841/1842), «Католицький співаник» («Katolíckí spevňík», 1842, 1846). У той час Ян Голлий вже був справжньою легендою. Продовжуючи головний напрямок словацького національного відродження, Людовит Штур і його послідовники відвідували поета і черпали натхнення для своєї творчої праці. Поета в Мадуницях відвідували не лише словаки, туди приїздили німецький художник і письменник Фрідріх Кайзер, український і російський славіст і письменник Ізмаїл Срезневський, інші закордонні гості. У 1843 році у Мадуницях згоріла плебанія і весь маєток Яна Голлого, тож він перебрався до приятеля своєї молодості Мартина Лачковича в Добру Воду, де й провів залишок життя. Помер Ян Голлий 14 квітня 1849 року в селі Добра Вода.

У 1854 році на могилі Яна Голлого в Добрій Воді, завдяки пожертвам, які організували Ян Піларік і Йозеф Кароль Вікторін, споруджено пам’ятник із бюстом (автор Л. Дунайський) і текстом Людовита Штура (це був взагалі перший пам’ятник, який словаки спорудили своєму поетові). У Мадуницях, де Ян Голлий прожив 29 років, перед римо-католицьким костелом, а теж у Братиславі біля вівтарної апсиди собору св. Мартина теж споруджено йому пам’ятники. У Борському Мікулаші в його рідному будинку відкрито меморіальний музей.

«Зібрані твори» Яна Голлого вийшли у десяти томах. («Dielo», 1950), була опублікована й «Кореспонденція Яна Голлого» («Korešpondencia Jána Hollého», 1967).

Українською мовою окремі вірші Яна Голлого переклав Борис Тен («Словацька поезія: Антологія», Київ, 1964).