
Re: цензії
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
- 01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиОдухотворений мегавулкан мезозойської ери
- 25.08.2025|Ярослав ПоліщукШалений вертеп
- 25.08.2025|Ігор ЗіньчукПравди мало не буває
- 18.08.2025|Володимир Гладишев«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
- 12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПолтавська хоку-центричність
- 07.08.2025|Ігор ЧорнийРоки минають за роками…
- 06.08.2025|Ярослав ПоліщукСнити про щастя
- 06.08.2025|Валентина Семеняк, письменницяЧас читати Ганзенка
Видавничі новинки
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
Події
Поет «полів світлих і полів темних».
Іванові Ґоранові Ковачичу виповнюється 105 років
Хорватський письменник Іван Ґоран Ковачич (по-хорватськи: Ivan Goran Kovačić) народився 21 березня 1913 року в селі Луковдол, неподалік від міста Врбовско в Горському Котарі, його батько Іван був хорватом, а мати Ружа – єврейкою (уроджена Кляйн). Середню школу відвідував у рідному селі, перші три роки реальної гімназії закінчив у Карловаці, звідки перебрався до Загреба. Після матури записався на славістику філософського факультету Загребського університету (1932), але незабаром покинув студії, інтенсивно зайнявся письменницькою та журналістською працею. Перше журналістське місце праці отримав 1936 року, був редактором культурних рубрик, насамперед у «Хорватській щоденній газеті» («Hrvatski dnevnik») і «Новинах» («Novosti»). У кінці 1942 року разом із Владимиром Назором приєднався до партизанів, став учасником народно-визвольної боротьби, брав участь у напружених маршах по Боснії, водночас інтенсивно займаючись писанням. У кінці червня і на початку липня 1943 року переховувався у східно-боснійському селі Врбіца від четників, які його вбили 13 липня поблизу Фочі. Місце його поховання залишилося невідомим, як він і передбачив у вірші-епітафії «Моя могила» («Moj grob»).
Виступав Іван Ґоран Ковачич як поет, прозаїк, критик, перекладач. Друкувати вірші у різних молодіжних газетах Іван Ґоран Ковачич почав із 16-річного віку ще гімназистом, перша (і єдина видана за життя) його поетична збірка називалася «Лірика» («Lirika», 1932). Декілька наступних років інтенсивно працював над прозою. У 1936 році опублікував збірку новел із селянського життя «Дні гніву» («Dani gnjeva»), яка принесла йому широку популярність. У збірці з семи новел він змальовував нужденне життя селянства. Пишучи про рідний Луковдол і його мешканців – маленьких людей, Іван Ґоран Ковачич із яскраво вираженим відчуттям соціальної справедливості, послуговуючись технікою ліричного реалізму, змалював ідилічні стосунки селян із природою, а теж усе те, що порушувало ці стосунки (несправедливість, політичні та господарські маніпуляції). Ліричний компонент ідилічного сприйняття рідного краю ще яскравіше вираження знайшов у його діалектних, кайкавських віршах зі збірки «Вогні та троянди» («Ognji i rože», вид. 1945). Мало хто з поетів міг так, як Іван Ґоран Ковачич у цій, посмертно виданій, збірці із такою майже дитячою допитливістю та безпосередністю заглибитися в красоти природи та в зовні простих віршах свої ліричні враження перенести й на читача (наприклад, у вірші «Білий міст» – «Beli most»). Посмертно вийшли також книжки Івана Ґорана Ковачича «Святий лихослов» («Sveti psovač») та «Есеї та оцінки» («Eseji i ocjene»).
Іван Ґоран Ковачич є поетом «полів світлих і полів темних». «Поля темні» відчуваються вже в його перших віршах, а темні мотиви смерті, крові та страждання з’являються майже постійно як у його поезії, так і в прозі, наприклад, у віршах «Очі Стєпана Радича» («Oči Stjepana Radića») та «Трупи мандрують» («Leševi putuju»), чи новелах «Смерть у черевиках» («Smrt u čizmama») та «Сім дзвонарів Матері Марії» («Sedam zvonara Majke Marije»). Ці темні мотиви дійшли до кульмінації у найзрілішому, найвідомішому творі Івана Ґорана Ковачича, поемі «Яма» («Jama»), яку він написав у партизанському загоні, що вів бойові дії проти німецьких частин і сербських четників, які їх підтримували, в районі міста Лівно (Боснія і Герцеґовина). Глибока етичність і відчуття моральної та інтелектуальної відповідальності перед хорватським народом змушували його говорити про злочини, які чинилися і представниками його власного народу. Свій протест проти фашистських злочинців Іван Ґоран Ковачич виразив у вигляді мистецьки чудово побудованої поеми в десяти симетрично розташованих співах неоднакового обсягу, які творять чітку поетичну цілість. «Яма» написана одинадцятискладовим ямбом, її формальна довершеність і краса поетичного вислову «гармоніюють» із жахіттям, які натуралістично та драматично пережив ліричний суб’єкт. Твір присвячений пам’яті загиблих від рук фашистів, уперше поема була видана в 1945 році, потому безліч разів перевидавалася. «Яма» вважається одним із найвизначніших творів хорватської та загалом югославської літератури XX ст., у Соціалістичній Федеративній Республіці Югославії вона входила до шкільної програми, її перекладено на більшість європейських мов, включно з українською. У партизанському загоні Іван Ґоран Ковачич написав також збірку «Хорватські вірші партизанки» («Hrvatske pjesme partizanke»). Якщо поетів земний слід є заметеним, схованим у легенді, то його мистецький слід і далі відчутний у хорватській літературі.
Іван Ґоран Ковачич перекладав твори Вільяма Шекспіра, Персі Біші Шеллі, Артюра Рембо, Сергія Єсеніна.
На честь Івана Ґорана Ковачича названа бібліотека містечка Карловац, йому встановлено ряд пам’ятників. Поль Елюар написав поему «Могила Ґорана Ковачича», у 1979 році югославські кінематографісти зняли фільм «Іван Ґоран Ковачич».
Окремі твори Івана Ґорана Ковачича українською мовою переклали Роман Лубківський, Захар Гончарук. Вірш «Ранок» був надрукований у збірнику «Слов’янське небо» (Львів, 1972), поема «Яма» – у журналі «Всесвіт» (1980, № 8), вірші й та ж «Яма» – у виданні «Ядран: Збірник. З мов народів Югославії» (Київ, 1986).
Коментарі
Останні події
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025
- 25.08.2025|17:49У Чернівцях відбудуться XVІ Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz
- 25.08.2025|17:39Єдиний з України: підручник з хімії потрапив до фіналу європейської премії BELMA 2025