Хорватський письменник Петар Прерадович (по-хорватськи: Petar Preradović, по-сербськи: Петар Прерадовић, по-німецьки: Petar von Preradović) народився 18 березня 1818 року в селі Грабровниця (община Питомача, Вировитицько-Подравська жупанія) у сербській православній родині. У його батьків Івана Прерадовича та Пелагеї (уродженої Івичич), окрім нього, було ще дві дочки – Марія (1812–1867) і Ана (1820–1822). Прерадовичі походили із Старої Сербії, звідки у XVII ст., перед великим переселенням сербів, перебралися у верхню Бачку в село Леджєн (тепер Ріджиці), між Баєю та Самобором. Під час переселення старійшина роду Прерадовичів був священиком Сербської православної церкви. Більшість чоловіків із родини Прерадовичів присвятили себе військовій службі. Є три гілки Прерадовичів, одна із них, здобувши у 1704 році угорське шляхетство, стала де Прерадовичами (Депрерадовичі). Коли у 1740 році була ліквідована військова границя у Бачці (т. зв. «Потиска војна крајина») з осідком у Самоборі, декілька офіцерів із родини Прерадовичів перейшли із сім’ями у т. зв. Верхню країну (військову границю). Із тієї гілки таки і походить Петар Прерадович, на гербі якого, як спогад про «військово-граничарське» походження його родини, зображений грифон, який замахується шаблею, тримаючи у лівій руці відсічену турецьку голову.

Навчання Петар Прерадович розпочав у Грубішному Полі, продовжив у Джурджевці. Коли в 1828 році помер його батько, піклування про Петарове навчання перебрала на себе військова управа. Спершу він був відправлений продовжувати навчання у Бєловар. Коли йому виповнилося 12 років, у 1830 році був записаний до Військової академії (кадетської школи) у Вінер-Нойштадті, де провів наступних вісім років. Під час навчання у Вінер-Нойштадті всі учні кадетської школи трактувалися як римо-католики. Тож і православні питомці поступово, ходячи на католицькі меси з товаришами, без формального переходу, ставали римо-католиками. Так і Петар Прерадович був за мовчазної згоди записаний римо-католиком і з православ’я був переведений у католицизм, хоча й не було формального чину переходу. Оскільки за статутом просування кар’єрною драбиною в армії було неможливим, якщо ти не був римо-католиком, він проти цього не протестував. Його приналежність римо-католицькій церкві пізніше «підсилилася» тим, що обидві його дружини були римо-католицького віросповідання. У кадетській школі Петар Прерадович писав німецькою мовою вірші, наснажені романтичними настроями. Змалку відірваний від сім’ї, навчаючись німецькою мовою, понімечений і покатоличений, Петар Прерадович майже цілком забув рідну мову. Коли у 1838 році, після закінчення Військової академії, відвідав матір і сестру, ледве зміг із ними порозумітися.

Перше місце служби, після закінчення Військової академії, було в Мілані, де Петар Прерадович познайомився з хорватським письменником (також австрійським офіцером) Іваном Кукулєвичем-Сакцинським, який вплинув на його «повернення» до рідної мови, пробудив інтерес до хорватської культури, а також політичної та економічної ситуації. Петар Прерадович у своїх віршах засвідчив, як він пригадував слова своєї матері з раннього дитинства. Це вікопомне знайомство справило «хорватський вплив» на Петара Прерадовича, зацікавило його складними політичними та культурними обставинами в Бановині Хорватії, яка була частиною Королівства Угорщини у складі Австрійської імперії, а пізніше Австро-Угорщини. Майже ціле своє життя Петар Прерадович провів поза батьківщиною, а літературою займався настільки, наскільки йому дозволяла військова служба (дослужився до чину генерала). Свій ентузіазм присвятив ілліризму, у «другій фазі» якого, разом із Станком Вразом та Іваном Мажураничем, став найвпливовішим поетом. Його вірші висловлюють турботу про хорватську мову, відданість слов’янській концепції та щирий патріотизм.

Із Мілана у 1842 році був переведений до Задара. Від 1847 року знову був в Італії. У вересні 1848 року поїхав на відпустку в Дубровник, де в жовтні обвінчався з мешканкою Задара Павіцою де Понте. За власним бажанням і за рекомендацією друзів у 1849 році був відряджений до Загреба, де в 1851 році став ад’ютантом бана Йосипа Єлачича. Наприкінці 1852 року переміщений у Кремону, у 1853 році – у Верону, у вересні того ж року – в Панчево, потім служив у чині майора у Ковині, Араді та Ерделі. У 1854 році служив при верховному командуванні армії у Відні. У 1855 році померла його дружина Павіца. У 1859 році отримав чин полковника. У 1865 році обвінчався з Еммою Реґнер, а в середині того ж року був переведений у Верону, де його застав початок війни з Італією.

Цісар Франц Йосиф І надав Петарові Прерадовичу шляхетство 24 лютого 1864 року, надавши йому значні кошти з особистих статків, бо поет тоді перебував у скрутній фінансовій ситуації. Чин генерала отримав у 1866 році. У середині 1871 року був на військових навчаннях біля міста Брук, того ж року його кандидатуру було висунуто на здобуття посади бана Бановини Хорватії, але він вже був дуже хворий і листовно відмовився від цієї честі. Стан його здоров’я погіршився наприкінці 1871 року, тож він був відправлений на лікування. Лікувався безуспішно спершу в Маріанбрунні біля Мюнхена, потім в австрійському місті Фарафельд біля Відня, де й помер на 54 році життя 18 серпня 1872 року. Поховали Петара Прерадовича у Відні, а в 1879 році його останки перепоховали на загребському цвинтарі Мирогой. Тодішній міський голова Загреба хорватський письменник Авґуст Шеноа виголосив на перепохованні натхненну промову та заспівав «Гімн Петару Прерадовичу», який поклав на музику композитор Іван Зайц; надмогильний пам’ятник зробив скульптор Іван Рендич.

Петар Прерадович був двічі одружений, перший раз із італійкою, другий – із німкенею. Мав семеро дітей. Його нащадками є австрійська родина фон Прерадовичів. Його внучка Паула фон Прерадович є авторкою слів сучасного австрійського гімну.

Писати вірші Петар Прерадович починав німецькою мовою. У 1841 році в загребському німецькому часописі «Croatia» був опублікований вірш Петара Прерадовича «Дівчина з ускоків» («Das Uskoken-Mädchen»). За намовою Шпіри Димитровича у 1843 році написав вірша рідною мовою «Послання Шпірі Димитровичу» («Poslanica Špiri Dimitroviću»). Перший його вірш хорватською мовою «Зоря грає, буде день» («Zora puca, bit će dana») був опублікований у 1844 році у першому числі часопису «Зоря далматинська» («Zora dalmatinska»).

За життя Петара Прерадовича його книжки виходили не часто. Вийшли друком такі: «Первістки: Різні вірші П. Прерадовича» («Pervenci: Različne piesme od P. Preradovića», 1846), «Нові вірші» («Nove pjesme», 1851), «Післяслово до святкового відкриття Народного театру 29 січня 1852 року» («Proslov k svečanom otvorenju Narodnoga kazališta dne 29. siječnja 1852. Od P. P. Brzotiskom dra. Ljudevita Gaja», 1852), «Перші люди» («Prvi ljudi», 1862). Дві з них вийшли в Задарі, а дві – в Загребі. Вийшла також у Задарі одна книжка в перекладі італійською мовою «Поезія Петара Прерадовича» («Poesie di Pietro Preradović. Traduzione di Giovanni Nikolić», 1866).

Зате вже посмертно його твори видавалися та перевидавалися постійно. Згадаємо хоча б такі видання: «Поетичні твори Петара Прерадовича» («Pjesnička djela Petra Preradovića», 1873), «Вибрані вірші» («Izabrane pjesme», 1890), «Вибрані вірші Петара Прерадовича» («Izabrane pjesme Petra Preradovića», 1896), «Твори Петара Прерадовича» («Djela Petra Preradovića», 1918-1919, у двох томах, Загреб), «Вірші» («Pesme», 1940, Белград), «Прерадовичеві листи Ватрославу Бертичу» («Preradovićeva pisma Vatroslavu Bertiću», 1950), «Вибрані вірші» («Izabrane pjesme», 1956, упорядник Драгутин Тадіянович), «Вітання батьківщині: Вибрані вірші» («Pozdrav domovini: Izabrane pjesme», 1968), «Рід про мову» («Rodu o jeZIKu», 1972), «Вибрані твори» («Izabrana djela», 1997), «Мандрівець: Вибрані вірші» («Putnik: Izabrane pjesme», 2004).

Німецькою мовою в Осієку вийшла книжка Петара Прерадовича «Вірші» («Gedichte», 1875; переклав Герман Зоммер; друкарня І. Франка – «Druck von I. Franck»), у Празі – чеською вийшли «Вірші» («Básně», 1904; переклав Франтішек Веверка). Рудольфо Франін Маґєр (Rudolfo Franjin Magjer) в Осієку видав книжку «Життя та вірші Петара Прерадовича» («Život i pjesme Petra Preradovića», 1916).

Петар Прерадович знав німецьку, італійську, французьку, англійську та майже всі слов’янські мови. Ще школярем переклав німецькою мовою з чеської поему Карела Гінека Махи «Май». До книжки «Первістки» увійшли його переклади хорватською декількох німецьких поетів, зокрема Ніколаса Ленау, Йоганна Вольфґанґа Ґете. За намовою Івана Кукулєвича-Сакцинського, переклав частину поеми «Осман» Івана Ґундулича німецькою мовою. Із французької на хорватську переклав книжку Аллана Кардека «Спіритизм у найпростішому викладі» («Spiritizam na prosto razložen», 1865). Перекладав також Данте Аліґ’єрі, Джорджа Байрона, Алессандро Мандзоні.

У сербських джерелах Петара Прерадовича називають «хорватсько-сербським і хорватським поетом і слов’янофілом».

Українською мовою окремі твори Петара Прерадовича переклали Павло Грабовський, Володимир Масляк.