Народився український письменник Олесь (Олександр) Бердник 27 листопада 1926 року (офіційно: 25 грудня 1927 року) у селі Вавилове Снігурівського району Херсонської (тепер Миколаївської) області. Плутанина з датою народження письменника спричинена писарськими помилками секретаря сільради. Батько Олеся був потомственим ковалем, мати – вишивальницею. У 1930 році родина перебралася на Київщину, в родове село Кийлів Бориспільського району. Закінчив екстерном 7 класів середньої школи. Олесь Бердник був учасником війни (1943–1945), демобілізувався в 1946 році. У 1946–1949 роках Олесь Бердник навчався у театральній студії при Київському українському драматичному театрі ім. Івана Франка. Через сміливий виступ на партзборах театру був заарештований, у 1950 році засуджений до десяти років позбавлення волі. Відбував покарання на Півночі та в Казахстані. У 1956 році був помилуваний. Повернувся в Україну, розгорнув літературну діяльність. Друкуватися Олесь Бердник почав у 1956 році, у 1958 році вступив до Спілки письменників України. Став популярним українським письменником-фантастом: до 1972 року вийшло коло двадцяти книжок його фантастичних романів, повістей та оповідань. Великою популярністю користувалися також його статті й лекції з футурології. Через конфлікт із владою від 1972 року твори Олеся Бердника перестали публікувати, твори його були вилучені з бібліотек. Проте «підпільно» Олесь Бердник залишався надзвичайно популярним фантастом. У 1976 році його виключили зі Спілки письменників, він був вимушений працювати не за фахом, тож став декоратором-вітражистом в об’єднанні «Художник». У 1976 році Олесь Бердник став співзасновником Української Гельсінкської Групи, від цього часу до арешту в 1979 році брав активну участь у правозахисному русі. До 1984 року перебував у таборах, звідки був звільнений після публікації в газеті «Літературна Україна» «покаянної» статті «Вертаючись додому». У 1987 році розпочав бурхливу громадську діяльність, у 1989 році був обраний провідником гуманістичного об’єднання «Українська Духовна Республіка». Помер Олесь Бердник 18 березня 2003 року, похований у селі Гребені на Київщині, на території своєї дачі.

Дебютував Олесь Бердник збіркою фантастичних повістей та оповідань «Поза часом і простором» (1957). Потім з’явилася ціла низка книжок, зокрема такі: фантастично-пригодницькі повісті «Людина без серця» (1958, у співавторстві з Юрієм Бедзиком) і «За чарівною квіткою» (1959), науково-фантастична повість «Привид іде по Землі» (1959), науково-фантастичний роман «Шляхи титанів» (1959), фантастичний роман «Стріла Часу» (1960), науково-фантастичні оповідання «Марсіанські “зайці”» (1962), фантастичні повісті «Серце Всесвіту» (1962), роман та казкова феєрія «Сини Світовида» (1963), роман-феєрія «Діти Безмежжя» (1964), науково-фантастичне оповідання «Кохана з майбутнього» (1965), феєрії «Хто ти?» (1966), фантастичні повісті та новели «Подвиг Вайвасвати» (1967), повісті «Розбиваю громи» (1967), феєрії «Чаша Амріти» (1968), повість-легенда «Покривало Ізіди» (1969), казкова повість «Окоцвіт» (1970), фантастичний роман «Зоряний Корсар» (1971). Твори Олеся Бердника перекладалися багатьма мовами. Зокрема, роман «Зоряний Корсар» перекладений на майже три десятки мов.

Після заборони друку на батьківщині, твори Олеся Бердника виходили за кордоном. Вийшли, зокрема, такі книжки: поезії «Блакитний коваль» (Торонто, 1975), повісті «Золоті ворота» (Париж – Балтимор – Торонто, 1975), есеї та листи «Україна Січі Вогняної» (Париж – Балтимор – Торонто, 1977) і «Свята Україна» (Париж – Балтимор – Торонто, 1980), фантастична повість (скорочений варіант роману) «Зоряний Корсар» (Торонто, 1981), повість «Прометей» (Мюнхен, 1981), збірник «Терновий вінець України» (Лондон, 1985).

Від другої половини 1980-х років твори Олеся Бердника неодноразово перевидавалися в Україні.

Олесь Бердник був і залишається чи не найпопулярнішим українським письменником-фантастом.

Відколи я почав читати грубші книжки, то буквально зачитувався творами Олеся Бердника. Прочитав їх чимало, мені чомусь найбільше запам’яталися «Покривало Ізіди» та «Зоряний Корсар».