Білоруський письменник, літературознавець, лексикограф Максим Горецький (по-білоруськи: Максім Гарэцкі) народився в селі Мала Багатьківка (тепер Мстиславського району Могилівської області) у селянській сім’ї. Мав трьох братів – Гаврила, Порфира й Івана та сестру Ганну, з якими ходив до школи в село Велика Багатьківка. У 1913 році закінчив землемірно-агрономічне училище в місті Горки. У 1913–1914 роках працював креслярем і землеміром у Віленській землевпорядній комісії. Восени 1914 року був мобілізований до російської армії. Був тяжко поранений 25 жовтня того ж року, довго лікувався у військових шпиталях Вільна, Москви, Могильова. У кінці 1916 року пройшов вишкіл у Павлівському військовому училищі в Петрограді, отримав чин прапорщика. Служив в Іркутську і Гжацьку, наприкінці цього ж року був на фронті на Пінських болотах. Там його призначили в комісію з реквізиції сіна в селян, але він відпросився в окопи. Тяжко захворів, був відісланий в тил на лікування, а потім і зовсім звільнений з війська. Переїхав у Смоленськ, поступив в Археологічний інститут у 1917 році, після більшовицького перевороту служив у Смоленській раді, був комендантом житлового відділу. Співпрацював з різними більшовицькими газетами. На самому початку 1919 року разом із редакцією газети «Зоря» («Звезда») переїхав у Мінськ, потім одразу – у Вільно. Після анексії ПольщеюВіленського краю у квітні 1919 року викладав білоруську мову на вчительських курсах у білоруській гімназії у Вільні. Співпрацював із газетами «Білоруські відомості» («Беларускія ведамасьці») і «Білоруський дзвін» («Беларускі звон»). Був редактором і видавцем газети «Наша думка» (грудень 1920 – липень 1921), редактором «Білоруських відомостей» (з вересня 1921 року). У січні 1922 року, перед виборами у Віленський сейм, був арештований польськими властями й ув’язнений. Внаслідок закордонних протестів проти масових арештів білоруських і литовських діячів був висланий у Білорусь. У кінці жовтня 1923 року вже був зі сім’єю в Мінську. Працював викладачем білоруської мови та літератури в Білоруському державному університеті, Комуністичному університеті в Мінську, Мінськом ветеринарному технікумі, Білоруській сільськогосподарській академії в Горках (там був завідувачем кафедри білоруської мови, літератури та історії). Був дійсним членом Інбелкульту (Інституту білоруської культури), науковим секретарем Літературної комісії, вченим спеціалістом Інституту наукової мови Інбелкульту. У цей період займався вивченням новітньої білоруської літератури та лексикографією. У 1929 році разом з іншими діячами білоруської культури піддався критиці в пресі. 19 липня 1930 року був заарештований за звинуваченням у причетності до «Союзу визволення Білорусі». У квітні-травні 1931 року був засуджений до п’яти років заслання у В’ятку, де працював креслярем і землевпорядником. З вересня 1935 року працював вчителем російської мови та літератури у селищі Песочня Смоленської області. Увесь цей час займався літературною працею. 4 листопада 1937 року був повторно заарештований, а 10 лютого 1938 року розстріляний у Вязьмі. Дружині повідомили, що він помер від крововиливу у мозок.

Перше оповідання Максима Горецького, написане у 1912 році, «У лазні» («У лазьні») було надруковане у 1913 році в газеті «Наша нива» («Наша ніва»), де в той час друкувалося багато білоруських письменників. Збірка оповідань «Вруна» («Рунь») вийшла у 1914 році у Вільні, її видання фінансувала княгиня Марія-Маґдалена Радзивілл. Потім Максим Горецький видав кілька збірок оповідань і повістей. Драматизована повість «Антон» (1914) вперше була надрукована в газеті «Гомін» («Гоман») у 1918 році, окремим виданням вийшло у 1919 році. Військові записки «На імперіалістичній війні» («На імпэрыялістычнай вайне», 1914–1919) фрагментарно друкувалися в часописі «Полум’я» («Полымя»), у повному обсязі вийшли у 1926 році. Оповідання «Литовський хутірець» («Літоўскі хутарок», 1915), яке було першою спробою власне художнього, а не документального твору про війну, надруковане в газеті «Білорусь» («Беларусь») у 1920 році. У цей же час були написані оповідання «Росіянин» («Рускі», 1915) і «На етапі» («На этапе», 1916). Оповідання «Генерал» («Генэрал», 1916) вперше було надруковане в газеті «Вільна Білорусь» («Вольная Беларусь») у 1918 році. Уривки незавершеної повісті «Меланхолія» («Меланхолія») друкувалися в 1916 році. Повість «Тихий плин» («Ціхая плынь», 1917–1918), перший варіант якої називався «За що?» («За што?», надрукований у травні 1918 року), окремими виданнями виходила у 1926 і 1930 роках. Цю повість критика називає найдовершенішим і найкрупнішим твором письменника. Повість «Дві душі» («Дзьве душы», 1918–1919) друкувалася в червні-липні 1919 року в газеті «Білоруська думка» («Беларуская думка»), того ж року вийшла окремим виданням у Вільні. Оповідання «Всебілоруський з’їзд 1917-го року» («Усебеларускі зьезд 1917-га году», 1922) і повість «За що його образа?» («У чым яго крыўда?», 1926) не публікувалися після написання. Написав Максим Горецький і два драматичні твори: «Червоні троянди» («Чырвоныя ружы», 1922) і «Жартівливий Писаревич» («Жартаўлівы Пісарэвіч», 1925, надруковано у 1926 році). Цикл із 42 подорожніх замальовок «Сибірські образки» («Сыбірскія абразкі», 1926–1928) був опублікований у двотомнику вибраних творів лише у 1973 році. Збірка «Оповідання» («Апавяданьні») готувалася до друку у 1928 році, але не була видана (частина матеріалів була опублікована у 1973 році). Невидана збірка оповідань «Люстра днів» («Люстра дзён») готувалася до друку у 1929 році. Роман-хроніка «Віленські комунари» («Віленскія камунары»), надісланий автором в Мінськ у серпні 1934 року, був віднайдений у фондах бібліотеки Академії наук Литви у 1961 році, а опублікований у 1965 році. Незавершений роман-епопея «Комаровська хроніка» («Камароўская кроніка», 1930–1932–1937) був опублікований у 1966 році. Автобіографічний твір «Левоніус Задумекус» («Лявоніус Задумекус»), написаний у 1930-ті роки, був опублікований з єдиного чорновика у 1993 році в часописі «Полум’я». Зібрані Максимом Горецьким автобіографічні матеріали, спогади, листи збереглися під назвою «Хронологія моїх творів» («Храналёгія маіх твораў»).

У творчості Максима Горецького виділяють такі періоди:

1912–1913: Горківський перший;

1913–1914: Віленський перший;

1914–1917: часу імперіалістичної війни;

1917–1919: часу революції;

1919–1923: Віленський другий;

1923–1926: Мінський перший;

1926–1928: Горківський другий;

1928–1930: Мінський другий;

1931–1935: В’ятківський;

1935–1937: Песочинський.

Максим Горецькийзвертався до проблем взаємостосунків інтеліґента й народу, до ролі й місії інтеліґенції в національному розвитку (повість «Фантазія», оповідання «Меланхолія» та інші). Він розцінював роль білоруського літератора як надзвичайно відповідальну й потрібну для виховання громадянської та національної свідомості. Виступав проти провінційної замкнутості молодої білоруської літератури.

Велике значення мають і лексикографічні праці Максима Горецького: «Російсько-білоруський словник» («Расейска-беларускі слоўнік», Смоленськ, 1918; 2 вид. Вільно, 1920; спільно з Г. Горецьким), «Білорусько-російський словничок» («Беларуска-расейскі слоўнічак», Вільно, 1919; 2 вид. Мінськ, 1925), «Практичний російсько-білоруський словник» («Практычны расейска-беларускі слоўнік», Мінськ, 1926; спільно з М. Байковим).

Максим Горецький написав першу «Історію білоруської літератури» («Гісторыя беларускае літаратуры», Вільно, 1919 і 1920; Мінськ, 1926), упорядкував «Хрестоматію білоруської літератури. ХІ століття – 1905 р.» («Хрэстаматыя беларускай літаратуры. XI век – 1905 г.», Вільно, 1922), видав літературознавчий нарис «Молодняк за п’ять років. 1923–1928» («Маладняк за пяць гадоў. 1923–1928», Мінськ, 1928).

Максим Горецький є співавтором фольклористичного видання «Народні пісні з мелодіями» («Народныя песьні з мэлёдыямі», Мінськ, 1928; спільно з А. Єгоровим).

Максим Горецький переклав білоруською мовою «Слово о полку Ігоревім».

Твори Максима Горецького виходили в перекладі на різні мови.

Тепер Максим Горецький – визнаний класик білоруської літератури. Фактично він є зачинателем творів морально-етичної проблематики, одним із основоположників епічного жанру, інтелектуально-філософської, ліричної, документальної прози в білоруській літературі.

Максим Горецький виявляв інтерес до української літератури. У 1928 році відвідав Харків, у журналі «Червоний шлях» (1928, № 5/6) опублікував статтю про білоруську літературу, яка так і називалася – «Білоруська література».

Українською мовою окремі твори Максима Горецького переклала Галина Вігурська. Окремим виданням вийшов роман «Віленські комунари» (Київ, 1969), оповідання «Досвітки» увійшло до антології «Білоруське радянське оповідання» (Київ, 1979).