Re: цензії

Йоганна Емілія Лізете Розенберґа (Ельза Розенберґа-Плієкшане) народилася 16 березня 1868 року на хуторі Даушкас у Зеленієкській волості в Латвії. У 1884 році закінчила жіночу гімназію в Ризі. У 1890-х роках працювала вчителькою, пізніше знайшла роботу в одному з російських театрів. У 1897 році одружилася з латиським поетом Янісом Райнісом. Разом із чоловіком у 1897–1903 роках перебувала на засланні в Росії. Від 1905 до 1920 року мешкала у Швейцарії, звідки повернулася до Латвії. Після повернення на батьківщину, Аспазія була кількаразовим депутатом латвійського парламенту, представляючи в ньому соціал-демократів. Померла Аспазія 5 листопада 1943 року в селищі Дубулти в Юрмалі, де жила від 1933 року.

Перші вірші Аспазія писала німецькою мовою, а з 1887 року перейшла на латиську. Початково творчість Аспазії була наближеною до реалізму, проте пізніше вона щораз більше заглиблювалася в тьмяний світ неоромантизму, шукаючи натхнення в давнішій історії Латвії. Таким чином Аспазія стала яскравою представницею неоромантизму в латиській поезії, а її символістична лірика відзначається соціальними й інтимними акцентами. Поєднанням таких акцентів в одному творі може слугувати вірш «Одно-єдине»:

На ніч хоч одну-єдину

Ясну зіроньку б мені!

Хоч живе єдине слово

Пролунало б вдалині!

Хай тоді, що є на світі,

До останку відберуть! –

Тільки б серце хоч єдине,

Котре вірить у майбуть!

(Тут і далі переклав Володимир Лучук).

У своїх ранніх творах, у поетичній збірці «Червоні квіти» («Sarkanās puķes», 1897), п’єсах «Жриця» («Vaidelote», 1894) і «Срібне покривало» («Sidraba šķidrauts», 1904) Аспазія втілила філософські й естетичні принципи романтизму. У п’єсах «Втрачені права» («Zaudētās tiesības»,1894), «Недосягнута мета» («Neaizsniegts mērķis», 1895), «Зелеіте» («Zeltīte», 1901) Аспазія виступала на захист прав жінок. Аспазія не лише публічно виступала за емансипацію, але й підтримувала соціал-демократичні ідеї свого чоловіка.

Якщо до збірки «Червоні квіти» увійшли вірші, в яких Аспазія пропагувала ідеї «Нової течії», своєрідного демократичного напряму в латиській літературі кінця ХІХ ст., то після розгрому цього напряму в її поезії зазвучали песимістичні ноти (збірка «Сутінки душі» – «Dvēseles krēsla», 1904).

Після 1905 року відійшла від питань суспільної боротьби, лише як парламентар частково повернулася до політики. Відхід від соціальної тематики відчутний у поетичних збірках Аспазії «Сонячний куточок» («Saulainais stūrītis», 1910), «Оберемок квітів» («Ziedu klēpis», 1911), «Простягнуті крила» («Izplesti spārni», 1920), «Час цвітіння айстр» («Asteru laikā», 1928).

Коли Аспазія з Райнісом у 1920 році повернулися на батьківщину, їх прийняли з відкритими обіймами, на їхню честь були перейменовані найкрасивіші ризькі бульвари.

Вибрані твори Аспазії вперше вийшли в 1904 році (друге видання у 1910 році). Повне (на той час) зібрання творів Аспазії у десяти томах вийшло у 1920–1924 роках. Шеститомна серія творів під назвою «Моє життя і праця» виходила упродовж 1931–1940 років. Пізніше виходили зібрані твори у п’яти томах (1963–1971) і шести томах (1985–1988).

Латиською мовою Аспазія переклала твори Йоганна Вольфґанґа Ґете, роман «Quo vadis» Генрика Сенкевича; німецькою мовою – п’єсу Яніса Райніса «Йосиф і його брати».

Аспазія є автором тексту пісні «За пічкою співа цвіркун», що звучала у популярному фільмі «Довга дорога в дюнах».

Аспазія жила поезію, ціле своє життя вважала нею:

Над виром глибинним

Я бурею стала –

Над полум’ям ватри

Злетіла зорею –

Життя проминуло

Поезією –

Українською мовою окремі вірші Аспазії переклав Володимир Лучук, вони були надруковані у його збірці «Друзі: Переклади» (Львів, 1987).