Re: цензії
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
- 17.03.2024|Ольга Шаф, м.ДніпроКоло Стефаника
- 15.03.2024|Ірина ФотуймаДух єства і слова Богдана Дячишина
- 14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наукРадянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
- 09.03.2024|Тетяна Дігай, ТернопільІнтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності
Видавничі новинки
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
- Павло Паштет Белянський. "Я працюю на цвинтарі"Проза | Буквоїд
- Марк Лівін. "Космос, прийом"Проза | Буквоїд
Події
Письменник із Монтани
Іванові Давидкову виповнюється 92 роки.
Болгарський письменник Іван Давидков (по-болгарськи: Иван Иванов Давидков) народився 5 березня 1926 року в селі Живовці (область Монтана на північному заході Болгарії), вчився в містах Берковці та Фердинанд (тепер місто Монтана). Закінчив відділення слов’янської філології Софійського університету ім. Св. Климента Охридського (1951). Був членом Спілки болгарських письменників від 1949 року. Працював у газеті «Вереснятко» («Септемврийче»), в кінематографії, у дитячо-юнацькій редакції радіо Софії. У 1958–1959 роках перебував за програмою культурного обміну в Україні та Білорусії, де вивчав українську та білоруську мови, познайомився з багатьма українськими та білоруськими письменниками. Останні вісімнадцять років життя був головним редактором видавництва «Болгарський письменник» («Български писател»). Помер Іван Давидков 6 серпня 1990 року в Софії.
У творчому доробку Івана Давидкова ціла низка поетичних і прозових книжок: «Трамвай» (1950), «Українець з білою гармонією» («Украинецът с бялата хармоника», 1951), «Вдома» («У дома», 1956), «Світло від інею» («Светлина от скрежа», 1957), «Намисто» («Огърлица», 1959), «Сузір’я світлячків» («Съзвездието на светулките», 1961), «Крила і корені» («Крила и корени», 1963), «День з жайворонковими крилами» («Ден с чучулигови криле», 1967), «Мости хмар» («Мостове от облаци», 1969), «Шляхи вранішньої зірки» («Пътеките на зорницата», 1972), «Фракійські могили» («Тракийски могили», 1968), «Осяяння» («Озарение», 1970), «Каменоломня» («Каменоломна», 1972), «Танок кипарисів» («Танц на кипариси», 1975), «Молитви про різець і камінь» («Молитви за длетото и камъка», 1977), «Володар нічних сонць» («Владетелят на нощните слънца», 1981), «Око птахи» («Око на птица», 1982), «Корида» («Корида», 1984), «Відліт шпаків» («Отлитането на скорците», 1987), «Море» («Морето», 1988), «Купання німф» («Къпането на нимфите», 1990), «Може, попрощатись» («Може би сбогом», 1992), «Кусень хліба для мандрівника» («Къшей хляб за пътника», 1971), «Вечірня розмова з дощем» («Вечерен разговор с дъжда», 1973), «Білий кінь біля вікна» («Бял кон до прозореца», 1975), «Рифи далеких зірок» («Рифовете на далечните звезди», 1981), «Зимові мрії левів» («Зимните сънища на лъвовете», 1983), Посмертно вийшла поетична збірка «Кав’ярня блазнів» («Кафенето на клоуните», 1995). Характерним для творчої манери є вірш Івана Давидкова «Аритмія»:
Що чуєш ти в снігів таємній мові?
Метелиця гуляє у дворі,
а на деревах, як плоди зимові,
тремтливо дозрівають снігурі.
Свої багатства оглядаєш ти – не видно їх з темнот –
тьма безміру закрита тишиною.
Лиш дружби давньої забутий вже клейнод
палає щирістю сяйною.
Напевно, ти з того мудрішим став,
що свій найкращий день, свій ранок з пахощами трав,
оддав за мокру ніч, де навіть зірка не проблисне...
Але до мудрості звикати маєш ти,
її з собою брати у світи,
як те взуття, що тисне...
(Переклав Дмитро Павличко).
Іван Давидков є автором романів і повістей «Далекі броди» («Далечните бродове», 1967), «Прощай, Акрополю!» («Сбогом, Акрополис!», 1976), «Квиток до Бретані» («Билет за Бретан», 1977), «Балада про самотніх мореплавців» («Балада за самотните мореплаватели», 1979) і «Човен Харона» («Лодката на Харон», 1987), видав книжки нотаток і есеїв «Політ стріли» («Полетът на стрелата», 1985) і «Нічна віолончель» («Нощно виолончело», 1989).
Окремими виданнями книжки Івана Давидкова виходили українською (1960, 1983), білоруською («Крокi вернасцi», 1970), словацькою (1974), російською («Прощай, Акрополь!», 1978), польською (1982), чеською (1986), англійською («Fires of the sunflower», 1988), французькою («Les ques lointains», 1989) та іншими мовами.
Іван Давидков став лауреатом літературної премії ім. Петко Славейкова (1988).
Іван Давидков був також талановитим живописцем. Його полотна виставлялися у Варні, Монтані та Софії.
Іван Давидков кілька разів відвідував Україну, написав вірші «Шевченко в Кос-Аралі» та «Сорочка Шевченка», перекладав з української твори Івана Франка, Лесі Українки, Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Миколи Бажана, Платона Воронька, Дмитра Павличка, Івана Драча та інших.
Українською мовою окремі твори Івана Давидкова переклали Дмитро Павличко, Платон Воронько, Дмитро Білоус, Володимир Лучук, Роман Лубківський, Микола Сингаївський, Всеволод Ткаченко, Ростислав Братунь, Олександр Кетков, Іван Білик, Федір Неборячок, Іван Луць та інші.
Окремими виданнями вийшли книжки Івана Давидкова «Лірика» (Київ, 1960) і «Квиток до Бретані» (Львів, 1983). Чимало творів друкувалося в періодиці та збірниках, зокрема такі: «Був собі художник…» («Жовтень», 1966, № 8), «Кусень хліба для Мандрівника» («Всесвіт», 1972, № 6), «Був собі художник…» («Всесвіт», 1975, № 9/10), «Прощай, Акрополю!» («Сучасна болгарська повість», Київ, 1981), «[Сонети]» («Світовий сонет», Київ, 1983), «Зимові сни левів» («Всесвіт», 1984. – № 2), «Човен Харона» («Всесвіт», 1988, № 5).
Пригадую, мій тато Володимир Лучук якось розповідав, що коли щойно вийшла його перша поетична збірка «Довір’я» (1959), то він одразу її «обмив» у львівському ресторані «Москва» у компанії з Іваном Давидковим і Дмитром Павличком. Потім, певно, «обмивав» і з іншими колегами по перу.
Коментарі
Останні події
- 20.03.2024|14:23У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
- 20.03.2024|14:02В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
- 20.03.2024|14:00У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
- 15.03.2024|16:37У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
- 14.03.2024|11:27Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
- 09.03.2024|14:20Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
- 06.03.2024|18:34Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
- 05.03.2024|11:11У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
- 05.03.2024|11:09«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
- 01.03.2024|13:50«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві