Головна\Події\Культура

Події

04.03.2018|14:29|Іван Лучук

«Суниць у жменю назбирав… русявий Кіто». Кіто Лоренцу виповнюється 80 років

Серболужицький і німецький письменник Кіто Лоренц (Kito Lorenc) народився 4 березня 1938 року в селі Слєпо біля міста Воєрець у Лужиці (Німеччина).

Кіто Лоренц є внуком серболужицького письменника Якуба Лоренца-Залеського, завдяки якому зацікавився письменницькою працею. У дитинстві Кіто Лоренц ще не володів серболужицькою мовою, це змінилося, коли він навчався в лужицькому інтернаті в Хошебузі (Коттбусі) у 1952–1956 роках. Ще 14-літнім юнаком Кіто Лоренц надіслав свої німецькомовні твори у східноберлінську газету «Субота» («Sonntag»), але отримав відмову. Тож далі він певний час писав сам для себе. Окрім його діда, до творчості Кіто Лоренца підштовхував на двадцять років старший колега, німецький письменник Йоганнес Бобровський. У 1956–1961 роках студіював славістику у Ляпцізькому університеті. По його закінченні від 1961 до 1972 року працював у Серболужицькому інституті народознавства в Будишині (Serbski institut w Budyšinje / Institut für sorbische Volksforschung in Bautzen). У 1972–1979 роках працював драматургом у Державному ансамблі серболужицької культури в Будишині. Від 1979 року Кіто Лоренц був вільним письменником. Мешкав у селі Вуєжк. Помер 24 вересня 2017 року в Будишині.

Кіто Лоренц був членом Саксонської академії мистецтв та ПЕН-центру Німеччини. Був лауреатом багатьох літературних нагород, зокрема премії ім. Гайнріха Гайне Міністерства культури Німецької Демократичної Республіки (1974), премії ім. Якуба Барта-Чішинського (1990), премії ім. Гайнріха Манна (1991), стипендії Германа Гессе (1997), премії «Ключ Смедерева» (2008, Сербія), премії Вільної землі Саксонії ім. Лессінґа (2009), премії ім. Петрарки (2012). Мав титул почесного доктора факультету мовних, літературних і культурних наук Технічного університету в Дрездені (2008).

Писав Кіто Лоренц серболужицькою та німецькою мовами. Друкувався з 1959 року. Видав поетичні збірки «Нові часи – нові весілля: Вірші зі студентських років» («Nowe časy – nowe kwasy: Basnje ze studentskich lět», 1962; серболужицькою мовою), «Струга» («Struga. Wobrazy našeje krajiny» – «Struga. Bilder einer Landschaft», 1967; серболужицькою та німецькою мовами), «Ключі й дороги» («Kluće a puće: Basnje z lět 1962–1968 z dodawkom spěwow», 1971; серболужицькою мовою), «Землевпорядкування» («Flurbereinigung», 1973, 1988; німецькою мовою) та інші. Збіркам «Ти біля мене» («Ty porno mi: Tajke a wonajke basnje», 1988; серболужицькою мовою) і «Проти великого опудала» («Gegen den grossen Popanz», 1990; німецькою мовою) властиве іронічне світобачення, модерністські прийоми. Характерним для поетики Кіто Лоренца є вірш «Лист»:

 

Відійшла...

А зараз співчутливо пишеш,

що страждань над міру завдала...

Ні! Не можеш завдати над міру –

моє серце ж бо – вельми велике:

через нього проходить багато людей,

в ньому ріки вирують, шумують ліси,

воно дихає запахом борозен свіжих,

спільно з гуркотом наших заводів гуркоче,

бо зрослися у ньому і села, й міста,

в ньому – рідної музики ніжність,

всіх поезій гарячії поклики –

і по вінця любові до всіх!

Чи ж такому огрому страждань завдаси?

Ні, не можеш завдати над міру!

Тільки в ніч – чи боїшся ти дня? –

в боязливих з’являєшся снах,

і стискається серце маленьке моє...

Але сни – просто сни!

А щодня

я виходжу вільний до світла,

в моє серце любовно вміщається

світ.

 

(Переклав Володимир Лучук).

 

Кіто Лоренц – автор книжки для дітей «Римарей і Дирмодей» («Rymarej a Dyrdomdej: Poł kopy basni a tři basnički dźěćom a dźědam, dźowkam a wowkam», 1985; серболужицькою мовою). Кіто Лоренц упорядкував і переклав німецькою мовою хрестоматію серболужицької літератури XV–ХХ ст. («Serbska čitanka / Sorbisches Lesebuch», 1981) і антологію «Море. Острів. Корабель: Серболужицька поезія від початків до сучасності» («Das Meer. Die Insel. Das Schiff. Sorbische Dichtung von den Anfängen bis zur Gegenwart: Anthologie», 2004).

Перекладав Кіто Лоренц вірші українських, білоруських, російських, польських, німецьких поетів. Зокрема, у 1971 році опублікував добірку віршів Лесі Українки. Вірш Кіто Лоренца «Українний Володя» («Wukrajnik Wolodja») присвячений постаті Володимира Лучука, із вірша якого «Сад Мєрціна Новака» взято епіграф:

 

Колись Володя приїхав, щоб

поглянути на поетичний сад, приїхав

зі своїми дивовижними очима

на трохи похиленій голові, похиленій

наче щоб краще почути,

на трохи кривих плечах, кривих

наче під подвійним, під нерівним тягарем…

А нас в очі увібрав, у дивовижні

очі зраненого птаха, ще раз

до нас прихилився дружнім слухом, знову

зважуючи нас на своїх плечах.

Того гарячого дня, за

згарищем музею, після тієї

його пляшки палючої горілки, на моріжку

розпитої друзями спільно: Тоді

його власний тягар став

трохи легшим, наче пташине пір’ячко лягло

на мутно-бліду долоню співучої руки.

 

(Переклав Іван Лучук).

 

Образ Кіто Лоренца присутній у віршах Володимира Лучука «Співучі дрозди в Будишині» («Кіто / Лоренц, поет і оптиміст») і «Барви року» («Суниць у жменю назбирав / мій друг – русявий Кіто»). Кіто Лоренц написав низку статей і нарисів про сучасну українську літературу.

Українською мовою окремі твори Кіто Лоренца переклали Володимир Лучук, Роман Лубківський, Михайло Павлюк, Іван Лучук та інші.

Вірші Кіто Лоренца друкувалися в українських перекладах у виданнях «Ластівка з Лужиці» (Київ, 1969), «Поезія лужицьких сербів: Антологія» (Київ, 1971), «Слов’янське небо» (Львів, 1972), «Пташине весілля: Збірник» (Київ, 1989), «Ластівка з Лужиці: Антологія серболужицької поезії для дітей у переспівах Володимира Лучука» (Тернопіль, 2010), оповідання «Святвечір» – в антології «Дивна любов: Оповідання лужицьких письменників» (Київ, 1984).

Про Кіто Лоренца опубліковано декілька статей в українських наукових виданнях, зокрема статті Тараса Лучука «Йоганнес Бобровський і Кіто Лоренц – до питання про роль літературних впливів» («Проблеми слов’янознавства», Львів, 1988, вип. 37) та Оксани Лазор«ЛистиКіто Лоренца львівським сорабістам» («Питання сорабістики», Львів, 2000).

 

Білоруський поет Аляксєй Зарицький, спиною сидить серболужицький поет Кіто Лоренц, Володимир Лучук. Лужиця, Будишин, липень 1967.

 

Алєсь Зарицький, Володимир Лучук, Кіто Лоренц. Лужиця, Будишин, липень 1967.

Янес Зор, Володимир Лучук, Кіто Лоренц, невідомий швед. Лужиця, Слєпо, біля дачі К. Лоренца. Липень 1967.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

19.09.2020|16:24
Сьогодні Києвом гуляв «Іван Франко»
18.09.2020|12:46
Книжка Оксани Драчковської стала лауреатом премії BookForum Best Book Award 2020
17.09.2020|23:15
Гран-прі премії BookForum Best Book Award 2020 отримала «Українська абетка. Малюнки Георгія Нарбута»
17.09.2020|21:23
III Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» відбудеться у жовтні
17.09.2020|21:18
Оголошено літературний конкурс #Рак_боятись_не_можна
15.09.2020|00:57
"Вова купує квиток до Ростова". Гурт Жадан і Собаки презентував новий трек
14.09.2020|20:25
Олег Сенцов презентує у Києві щоденник голодування та збірку малої тюремної прози
12.09.2020|08:27
Ахтем Сеітаблаєв став лауреатом Премії імені Василя Стуса 2020 року
11.09.2020|09:55
Відомі лауреати ІІІ Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
09.09.2020|23:34
3 дні, 32 події, 30 митців із 5 країн: фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ відбувся в оновленому форматі


Партнери