Словенський письменник Йосип Юрчич (по-словенськи: Josip Jurčič) народився 4 березня 1844 року в селі Мулява в центральній частині Словенії в бідній селянській сім’ї. Після закінчення початкової школи у Вишній Горі відвідував гімназію в Любляні, де ознайомився з вітчизняною та чужою літературою. У сімнадцятилітньому віці опублікував своє перше оповідання «Історія про білу змію» («Pripovedka o beli kači», 1861). Після закінчення гімназії вирушив до Відня, де студіював славістику та класичну філологію. Студій через брак коштів не закінчив. У 1868 році разом із Йосипом Стрітарем і Франом Левстіком видав збірник «Младика» («Mladika»), опублікувавши в ньому свою повість «Сусідів син» («Sosedov sin»). 9 серпня 1868 року взяв участь у першому таборі младословенців у Лютомері (відтоді до 1871 року брав участь у громадсько-політичному русі «Табор»). Того ж року отримав посаду помічника головного редактора газети «Словенський народ» («Slovenski narod») у Мариборі, у 1872 році став її головним редактором і разом із редакцією перебрався до Любляни. Там він став, поряд із Франом Левстіком, центральною особою словенського політичного та культурного життя. У 1879 році у Йосипа Юрчича було виявлено сухоти, після двох років лікування він помер у Любляні (герцоґство Країна, Австро-Угорщина) 3 травня 1881 року.

Йосип Юрчич почав творити у гімназійні роки, записуючи почуті історії та розповіді різних людей. Так і виник його перший твір «Історія про білу змію». На його творчість вплинули казки, анекдоти та історії, які йому розповідав його дідусь. Ці розповіді він зібрав і видав у книжці «Спогади про дідуся» («Spomini na deda», 1863), а також у короткій повісті «Порожня віра» («Prazna vera», 1863). У 1864 році товариство «Mohorjeva družba» видало історичну повість Йосипа Юрчича «Юрій Коз’як, словенський яничар» («Jurij Kozjak, slovenski janičar»), нагородивши автора сотнею золотих ринських. У літературному часописі «Словенський вісник» («Slovenski glasnik») вийшли повісті «Домен» («Domen», 1864) і «Юрій Кобила» («Jurij Kobila», 1865).

У гімназійні роки Йосип Юрчич найбільше любив читати Вальтера Скота. На його творчість великий вплив мали твори Франа Левстіка, перш за все його подорожні нотатки «Подорож із Літії до Чатежа» («Popotovanje iz Litije do Čateža», 1858) та оповідання «Мартин Крпан з Врха» («Martin Krpan z Vrha», 1858). Йосип Юрчич став палким прихильником Левстікової літературної програми. У 1869 році в Мариборі Йосип Юрчич спробував видавати щоденну газету розваг, літератури та навчання («list za zabavo, književnost in pouk») «Вісник» («Glasnik»), але вийшов лише один випуск. У 1880 році Йосип Стрітар оголосив про припинення видання часопису «Дзвін» («Zvon»), тож Йосип Юрчич разом із Янком Кресніком, Франом Левецом та Іваном Тавчарем заснували новий літературний часопис «Люблянський дзвін» («Ljubljanski zvon»); перший випуск вийшов у 1881 році. Для цього часопису Йосип Юрчич почав писати роман «Шибайголови» («Rokovnjači», 1881), але через хворобу написав лише 11 розділів, а інші розділи за його начерками написав Ян Креснік. Тоді ж для «Люблянського дзвону» написав історичну трагедію «Вероніка Десеницька» («Veronika Deseniška», 1881), але правки до неї вже не встиг додати. Постановкою трагедії Йосипа Юрчича «Вероніка Десеницька» розпочав свій перший сезон Словенський Національний театр, відкритий у Любляні в 1892 році.

Йосип Юрчич був одним із перших словенських прозаїків і письменників-реалістів. У словенську літературу він увів нові оповідні форми: шкіци, новели, повісті та романи. Роман Йосипа Юрчича «Десятий брат» («Deseti brat», 1866) вважається першим словенським романом, а п’єса «Тугомер» («Tugomer», 1876) – першою словенською трагедією. У своїх творах дуже часто використовував форму діалогу. Тематикою його творів були незвичайні події та особливості людської натури. У своїх творах він висвітлював сільський характер і словенське національне питання.

Йосип Юрчич відомий і типовими творами для молоді, хоча зміст його творів охоплює передовсім життя літніх селян, тематику турецьких нападів на Словенію, військових біженців, люблянської міської історії, селянських повстань, французької окупації та християнізації. Завдяки захопливому описові подій і передусім смішній поведінці головних героїв, до творів для молоді можна зарахувати гуморески «Смукова женячка» («Smukova ženitev», 1865), «Вербан» («Vrban», 1865) і «Козляча справа у Вишній Горі» («Kozlovska sodba v Višnji Gori», 1867). До молодіжних творів належить і повість «Юрій Коз’як, словенський яничар».

Найбільше перекладів на інші мови витримала гумореска Йосипа Юрчича «Козляча справа у Вишній Горі». Особливої популярності зажило оповідання Йосипа Юрчича «Біла шаль, білі гроші» («Bela ruta, bel denar», 1874).

У доробку Йосипа Юрчича є п’ять новел: «Божидар Тіртель» («Božidar Tirtelj», 1867), «Липи» («Lipe», 1870), «Сила і справедливість» («Moč in pravica», 1870), «Люлька тютюну» («Pipa tobaka», 1870), «Теляча печеня» («Telečja pečenka», 1872).

Окрім вже згаданих, Йосип Юрчич написав ще шість романів: «Доктор Карбонаріус» («Doktor Karbonarius», 1868), «Іван Еразм Татенбах» («Ivan Erazem Tatenbah», 1873), «Доктор Зобер» («Doktor Zober», 1876), «Цвіт і плід» («Cvet in sad», 1877), «Гарна Віда» («Lepa Vida», 1877), «Словенський святий і вчитель» («Slovenski svetec in učitelj», 1886). У романах Йосипа Юрчича були ще сильними риси романтизму, а реалістичні тенденції особливо виявилися в його повістях, яких він написав велику кількість: «Два товариші» («Dva prijatelja», 1865), «Контрабандист» («Tihotapec», 1865), «Убогість і багатство» («Uboštvo in bogastvo», 1865), «Відерце» («Golida», 1866), «Місто Роїнє» («Grad Rojinje», 1866), «Донька міського судді» («Hči mestnega sodnika», 1866), «Клоштирський Жовнір» («Kloštrski Žolnir», 1866), «Два брати» («Dva brata», 1867), «Рядок із життя політичного агітатора» («Črta iz življenja političnega agitatorja», 1868), «Хижа на Крутосхилі» («Hišica na Strmini», 1869), «Син сільського цісаря» («Sin kmečkega cesarja», 1869), «Управління у Глибокому долі» («Županovanje v Globokem dolu», 1870), «У Воєнній місцевості» («V Vojni krajini», 1872), «На річковому усті» («Na kolpskem ustju», 1874), «Боюся тебе» («Bojim se te», 1876), «Шість пар ковбас» («Šest parov klobas», 1878), «Як Котарів Петер каявся, коли крав картоплю» («Kako je Kotarjev Peter pokoro delal, ker je krompir kradel», 1879), «Після тютюну смердиш» («Po tobaku smrdiš», 1879), «Правда між братами» («Pravda med bratoma», 1879), «Шлюб із заздрості» («Ženitev iz nevoščljivosti», 1879), «Підроблені банкноти» («Ponarejeni bankovci», 1880).

На честь письменника названо Юрчичеву площу в Любляні та вулицю в Новому місті, а також Юрчичів шлях, який починається у Вишній Горі та закінчується в його рідній хаті в Муляві.