Народився український поет Володимир Затуливітер в селі Яблучне Великописарівського району Сумської області 1 березня (за іншими даними – 29 лютого, в останній день високосного року) 1944 року в селянській сім’ї. Батько майбутнього поета працював механізатором. Мати, хоч і навчалась до війни в Охтирському педагогічному училищі, все життя працювала в колгоспі. Батькам автор присвятив чимало теплих віршів-спогадів, у яких – співчуття до їх каторжної праці, синівська любов, теплі спогади дитинства («Дитяче», «Родовід», «Колискова», «Початкова школа», «Трактору татові руки болять», «Відпустка»). До середньої школи Володимир Затуливітер ходив у рідному селі. Закінчив філологічний факультет Сумського педагогічного інституту ім. А. Макаренка (1966). Служив у війську, викладав німецьку мову в сільських школах. Перебував на журналістській та видавничій роботі. У 1977 році Володимир Затуливітер вступив до Спілки письменників України. Від 1982 року жив у Києві. Від 1986 року працював редактором у видавництві «Дніпро», потім у видавництві «Молодь». Останні роки життя працював у редакції часопису «Сучасність». Трагічно помер 9 січня 2003 року в селі Бучак на Черкащині. Похований на високій кручі Дніпра – горі Козацький шпиль у Бучаку Канівського району Черкаської області. У листопаді 2008 року створено Літературно-мистецький благодійний фонд Володимира Затуливітра, який очолює Любов Снісар.

Друкуватися Володимир Затуливітер почав у 1964 році. Дебютна поетична збірка «Теорія крила» вийшла в 1973 році. Потім вийшли такі поетичні збірки: «Теперішній час» (1977), «Тектонічна зона» (1982), «Пам’ять глини» (1984), «Зоряна речовина» (1985), «Полотно» (1986), «Початкова школа» (1988). За збірку «Теперішній час» Володимир Затуливітер отримав премію ім. Петра Усенка (1977), за збірку «Полотно» – премію ім. Павла Тичини «Чуття єдиної родини» (1987). Для поетики Володимира Затуливітра характерним є вірш «Мимохідь»:

Якщо ти не дивишся в мої вікна –

    вони не мої.

Якщо я не дивлюсь на твої вікна –

    вони не твої.

Якщо я мовлю слово, яке ще ти не знаєш, –

    воно не моє.

Якщо ти мовиш слово, яке я вже знаю, –

    воно не твоє.

Якщо моя рука твого зап’ястя не торкнулась –

    вона не моя.

Якщо твій ніготь не кольнув мені в долоню –

    він не твій.

Якщо я знаю губ твоїх таємну таємницю –

    вона не моя.

Якщо ти знаєш губ моїх таємну таємницю...

На щастя, до пуття ніхто із нас не знає,

    на яке безглуздя

ладні ми з любові одне одного скарати!..

За спостереженням Людмили Скирди, для творчості Володимира Затуливітра «характерні складна асоціативність, пошук нових форм відображення дійсності, неримований вірш». За словами Леоніда Новиченка, Володимир Затуливітер «належить до поетів, які, будучи глибинними, емоційно наснаженими ліриками, водночас воліють свій ліризм втілювати в ретельно вигранені та об’єктивні форми».

На окремі вірші Володимира Затуливітра створили пісні композитори О. Білаш, М. Мошик, О. Щербина.

Володимир Затуливітер переклав збірку молдавського поета Ніколаса Дабіжі «Крила під сорочкою» (1989), низку творів литовських поетів.

Вірші самого Володимира Затуливітра перекладені російською, болгарською, чеською, угорською, румунською, німецькою, італійською, англійською, французькою та іншими мовами.

Володимир Затуливітер вдивлявся у світ широко розплющеними очима, видивлявся на світ примруженим оком, увіч бачив усі його приваби й негаразди. Знимкував світ на слайди, знімав його на кінематографічну плівку. На проявлення плівок йде чимало часу, адже поспішати треба поволі. Перед тим, як проектувати слайди та стрічки на ширший екран, автор довго розважав – що ж відібрати для показу. Плодом тривалих роздумів стала вдала селекція відзнятого матеріалу, тому на суд публіки потрапили речі лише вартісні, гідні тривкої прописки в мистецькому бутті.