Творчий доробок Міри Алечкович складають понад п’ятдесят книг для дітей та дорослих (коло 30 для дітей і коло 20 для дорослих) – поезія та проза. Її поезія глибока, вдумлива та чуттєва, в ній авторка замислюється над питаннями сенсу існування, життя та смерті, неминучого кохання.

Під час війни Міра Алечкович впорядкувала перший випуск журналу «Пионир», який виходив нелегально. Після війни зайнялася громадською та літературною працею, була редактором часописів і газет для молоді: «Омладина», «Младост», «Полетарац», «Змај». Понад сорок років була головним і відповідальним редактором часопису «Змај». Була секретарем, заступником голови та головою Спілки письменників Сербії та головою Спілки письменників Югославії, декілька каденцій. Була головою Товариства культурної співпраці Югославія – Франція (40 років), головою Товариства дружби між Югославією та Норвегією.

Поетичною творчістю Міра Алечкович почала займатися безпосередньо перед початком Другої світової війни, а свою першу поетичну збірку видала по її закінченні – «Зоряні балади» («Звездане баладе», 1946). Потім виходили поетичні збірки «Піонерська весна» («Пионирско пролеће», 1955), «Друзі» («Пријатељи», 1956), «Ластівка» («Ластавица», 1957), «Срібний віз» («Сребрни воз», 1963), «Сонячні хмарочоси» («Сунчани солитери», 1970), «Щоб життя було коханням» («Да живот буде љубав», 1972), «Мрійниця» («Сањалица», 1975), «Не можу без мрій» («Не могу без снова», 1980), «Вишита сріблом стежка» («Стаза сребром извезена», 1982) та інші. Із прози Міри Алечкович заслуговують на увагу романи «Срібне волосся» («Сребрна коса», 1953) та «Прощавай, велика таємнице» («Збогом велика тајно»,1960). Поезія та проза Міри Алечкович перекладена понад двадцятьма мовами.

Поетична творчість Міри Алечкович розвивала в руслі традиції, накресленої Йваном Йовановичем-Змаєм, Ґвідо Тарталею, Десанкою Максимович, Бранко Чопичем. Її лірика базується на простоті та щирості, написана прозорою мовою, легкою для сприйняття. Міра Алечкович є автором текстів двох надзвичайно популярних у колишній Соціалістичній Федеративній Республіці Югославія пісень – неофіційного гімну «Югославіє» («Југославијо»: «Од Вардара па до Триглава…» – «Від Вардару до гори Триглав…») та «Друже Тіто, ми тобі клянемось» («Друже Тито ми ти се кунемо»; ця пісня в іронічному ключі використана у фільмі Еміра Кустуріци «Підземелля»).

Найвагомішими в доробку Міри Алечкович є вірші для дітей. У них особливу увагу авторка звертає на любов між батьками та дітьми, вчить їх боротися проти еґоїзму та дискримінації, відстоює суверенність дитячої особистості. Сама Міра Алечкович про цей вагомий аспект своєї творчості писала: «Творити для дітей – для мене означає повертатися до самої себе, у світ дитинства, чистіший від світу дорослих. Це вічний пошук краси, добра та любові, прагнення затишного притулку, коли зневіришся у світі дорослих». Показовим для характеристики творчості Міри Алечкович є вірш «Пропозиція»:

(Переклала Оксана Сенатович).

Міра Алечкович здобула чимало літературних премій і нагород: зокрема, 1950 року Республіканську премію за збірку «Три весни», 1953 року премію «Дитяча книга» за роман «Срібне волосся», 1964 року премію «Кукурічек» за найкращий вірш для дітей, 1965 року Золоту медаль Пістої (Флоренція, Італія) тощо. Міра Алечкович отримала Орден офіцера Почесного леґіону (від генерала Шарля де Ґоля) і Орден витязя Почесного леґіону (від Франсуа Міттерана), орден «Сенеґальського золотого лева» (від Леопольда Седара Сенґора, поета й президента Сенеґалу).

Українською мовою вірші Міри Алечкович друкувалися у виданні «Кошеня в кишені: Антологія сербської поезії для дітей в переспівах Оксани Сенатович» (Тернопіль, 2010).