Буквоїд

«Творити для дітей – для мене означає повертатися до самої себе, у світ дитинства, чистіший від світу дорослих»

27.02.18 12:29 / Іван Лучук
Десять років тому відійшла у засвіти Міра Алечкович.
Сербська письменниця Міра Алечкович (по-сербськи: Мира Алечковић, Mira Alečković) народилася 2 лютого 1924 року у столиці Воєводини Новому Саді (хрещена в Миколаївській церкві як Мирослава, щоправда її так ніколи не називали, лише – Міра). У дитинстві кожне літо проводила в Косові в сестри своєї матері Єлени, вчительки, яка їй прищепила любов до сербської народної поезії, епічної та ліричної. Міра Алечкович була однією з найкращих учениць Десанки Максимович і її близькою подругою. По закінченні гімназії патріарх Варнава запропонував їй продовжити освіту за кордоном коштом Сербської православної церкви, але ці плани зруйнувала його раптова смерть. Студіювала Міра Алечкович загальне літературознавство та славістику в Белградському університеті під орудою відомого лінгвіста, професора Александра Белича, а потім закінчила вищу школу Фуше при Сорбонні в Парижі. Була поліглотом, окрім рідної, розмовляла десятком мов: французькою, німецькою, англійською, російською, італійською, польською, чеською, словацькою, македонською, словенською. Ще гімназисткою у 1939 році стала членкинею Спілки комуністичної молоді Югославії, а в 1941 році від першого дня народно-визвольної боротьби брала участь у партизанському підпіллі, вже 16-річною дівчиною була причетною до акцій саботажу проти нацистів. Найбільшу частину Другої світової війни провела в повстанській Топлиці, де була лікаркою (із завершеною лікарською підготовкою), лікувала поранених, але носила пістолет, навіть рушницю. Міра Алечкович була переконаною гуманісткою, її дружні культурні зв’язки розповсюджувалися на весь світ. Цікавий факт, що незважаючи на перенесений у дитинстві туберкульоз, на кросі, що відбувся зразу після закінчення Другої світової війни, із-поміж десяти тисяч дівчат вона другою прибігла до фінішу, хоча ніколи й не займалася легкою атлетикою. Була матір’ю, мала двох дочок і сина. Міра Алечкович померла 27 лютого 2008 року в Белграді на 85 році життя. Похована з військовими почестями в Національному пантеоні («Алеја великана») на Новому цвинтарі в Белграді. Творчий доробок Міри Алечкович складають понад п’ятдесят книг для дітей та дорослих (коло 30 для дітей і коло 20 для дорослих) – поезія та проза. Її поезія глибока, вдумлива та чуттєва, в ній авторка замислюється над питаннями сенсу існування, життя та смерті, неминучого кохання. Під час війни Міра Алечкович впорядкувала перший випуск журналу «Пионир», який виходив нелегально. Після війни зайнялася громадською та літературною працею, була редактором часописів і газет для молоді: «Омладина», «Младост», «Полетарац», «Змај». Понад сорок років була головним і відповідальним редактором часопису «Змај». Була секретарем, заступником голови та головою Спілки письменників Сербії та головою Спілки письменників Югославії, декілька каденцій. Була головою Товариства культурної співпраці Югославія – Франція (40 років), головою Товариства дружби між Югославією та Норвегією. Поетичною творчістю Міра Алечкович почала займатися безпосередньо перед початком Другої світової війни, а свою першу поетичну збірку видала по її закінченні – «Зоряні балади» («Звездане баладе», 1946). Потім виходили поетичні збірки «Піонерська весна» («Пионирско пролеће», 1955), «Друзі» («Пријатељи», 1956), «Ластівка» («Ластавица», 1957), «Срібний віз» («Сребрни воз», 1963), «Сонячні хмарочоси» («Сунчани солитери», 1970), «Щоб життя було коханням» («Да живот буде љубав», 1972), «Мрійниця» («Сањалица», 1975), «Не можу без мрій» («Не могу без снова», 1980), «Вишита сріблом стежка» («Стаза сребром извезена», 1982) та інші. Із прози Міри Алечкович заслуговують на увагу романи «Срібне волосся» («Сребрна коса», 1953) та «Прощавай, велика таємнице» («Збогом велика тајно»,1960). Поезія та проза Міри Алечкович перекладена понад двадцятьма мовами. Поетична творчість Міри Алечкович розвивала в руслі традиції, накресленої Йваном Йовановичем-Змаєм, Ґвідо Тарталею, Десанкою Максимович, Бранко Чопичем. Її лірика базується на простоті та щирості, написана прозорою мовою, легкою для сприйняття. Міра Алечкович є автором текстів двох надзвичайно популярних у колишній Соціалістичній Федеративній Республіці Югославія пісень – неофіційного гімну «Югославіє» («Југославијо»: «Од Вардара па до Триглава…» – «Від Вардару до гори Триглав…») та «Друже Тіто, ми тобі клянемось» («Друже Тито ми ти се кунемо»; ця пісня в іронічному ключі використана у фільмі Еміра Кустуріци «Підземелля»). Найвагомішими в доробку Міри Алечкович є вірші для дітей. У них особливу увагу авторка звертає на любов між батьками та дітьми, вчить їх боротися проти еґоїзму та дискримінації, відстоює суверенність дитячої особистості. Сама Міра Алечкович про цей вагомий аспект своєї творчості писала: «Творити для дітей – для мене означає повертатися до самої себе, у світ дитинства, чистіший від світу дорослих. Це вічний пошук краси, добра та любові, прагнення затишного притулку, коли зневіришся у світі дорослих». Показовим для характеристики творчості Міри Алечкович є вірш «Пропозиція»:   Сьогодні знову били мене, хоч я ні не кіт, ні не пес. Признайтесь, товариші, – дорослий товаришу лікар, дорослий товаришу тато, коли б ось і вас так били, чи прийшлось би вам те до душі?   Тому я скликаю всіх малюків: спитаймо дорослих дядьків, чи дуже б вони раділи, коли б ми їх били, їм вуха крутили, ставили їх у куток, де темно. Це так неприємно дивитись, як плаче маленький син, а велетень-тато з вербовим прутом стоїть над ним.   Якби ви, дорослі, могли уявити, як страшно бути, як пес, побитим. Тому пропоную, звертаюсь до вас: давайте обходитись без образ, хай не ображає ніхто нікого – ні ми дорослих, ні дорослий малого – це буде краще для вас і для нас.   (Переклала Оксана Сенатович).   Міра Алечкович здобула чимало літературних премій і нагород: зокрема, 1950 року Республіканську премію за збірку «Три весни», 1953 року премію «Дитяча книга» за роман «Срібне волосся», 1964 року премію «Кукурічек» за найкращий вірш для дітей, 1965 року Золоту медаль Пістої (Флоренція, Італія) тощо. Міра Алечкович отримала Орден офіцера Почесного леґіону (від генерала Шарля де Ґоля) і Орден витязя Почесного леґіону (від Франсуа Міттерана), орден «Сенеґальського золотого лева» (від Леопольда Седара Сенґора, поета й президента Сенеґалу). Українською мовою вірші Міри Алечкович друкувалися у виданні «Кошеня в кишені: Антологія сербської поезії для дітей в переспівах Оксани Сенатович» (Тернопіль, 2010).  
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/02/27/122924.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.