Головна\Події\Культура

Події

23.02.2018|09:31|Іван Лучук

Еміль і детективи танцюють в кабаре



Еріхові Кестнеру виповнюється 119 років

Німецький письменник Еріх Кестнер (по-німецьки: Erich Kästner) народився 23 лютого 1899 року в Дрездені, виріс у дрезденському районі Ойсере-Нойштадт (Äußere Neustadt) на вулиці Кеніґсбрюкер (Königsbrücker Straße). Неподалік від неї на першому поверсі вілли його дядька Франца Авґустина тепер розташований Музей Еріха Кестнера. Батько його був лимарем, а мати – служницею й прибиральницею. Еріха з матір’ю пов’язували тісні стосунки. Перебуваючи в Берліні чи Ляйпціґу, він щодня писав матері зворушливі листи. Ставлення до матері знайшло своє відображення і в творах Еріха Кестнера. Пізніше з’явилися чутки, що справжнім батьком Еріха був їхній сімейний лікар єврей Еміль Ціммерман, проте ці чутки так і не були остаточно підтверджені. Батько рано покинув сім’ю, тож вихованням єдиного сина мати займалася самотужки. У книжці «Коли я був маленьким» («Als ich ein kleiner Junge war», 1957) Еріх Кестнер докладно описав своє дитинство. Мати, залишившись без чоловіка, не скорилася долі: вона вивчилася на перукаря й відкрила власну справу прямо в їхній маленькій квартирі. Її метою було забезпечити синові гідне життя та пристойну освіту. У 1913 році Еріх Кестнер вступив на дрезденські вчительські курси, проте через три роки незадовго до їх закінчення перервав свою педагогічну освіту. Ці роки Еріх Кестнер описав у своїй книжці «Летючий клас» («Das fliegende Klassenzimmer», 1933). Дитинство Еріха Кестнера закінчилося з початком Першої світової війни. У 1917 році він був призваний на військову службу, пройшов річне навчання в роті важкої артилерії. Незгоди військового життя, сурові випробування та жорстокість, з якою він зіткнувся в той час, відіграли свою роль у формуванні його антимілітаристських поглядів. Після Першої світової війни Еріх Кестнер здав всі іспити на відмінно й отримав «золоту стипендію» від муніципалітету Дрездена. Восени 1919 року Еріх Кестнер вступив до Ляйпцізького університету, де вивчав історію, філософію, германістику та театрознавство. Складна економічна ситуація та важке матеріальне становище змушували Еріха Кестнера підробляти: він продавав парфуми, працював на біржового маклера. У 1925 році Еріх Кестнер захистив дисертацію на тему «Фрідріх Великий і німецька література». Невдовзі гроші на проживання Еріх Кестнер став заробляти журналістикою та театральною критикою в літературній колонці «Нової ляйпцізької газети» («Neue Leipziger Zeitung»). У 1927 році все більш критично настроєного Еріха Кестнера звільнили з роботи після виходу еротичної поеми «Нічна пісня камерного віртуоза» з фривольними ілюстраціями Еріха Озера. Того ж року Еріх Кестнер переїхав до Берліна, де продовжив роботу позаштатного кореспондента відділу культури «Нової ляйпцізької газети» під псевдонімом Бертольд Бюрґер. Пізніше Еріх Кестнер публікувався і під іншими псевдонімами: Мельхіор Курц, Петер Флінт, Роберт Нойнер. У додатку для дітей газети «Beyers für Alle», що її випускало ляйпцізьке видавництво Отто Баєра (від 1928 року «Дитяча газета Клауса та Клери») у 1926–1932 роках під псевдонімом «Клаус і Клера» вийшло майже дві сотні історій, загадок і невеликих фейлетонів, переважну більшість яких, як пізніше було встановлено, написав Еріх Кестнер. Час від 1927 року до падіння Ваймарської республіки в 1933 році, проведений у Берліні, вважаються найпродуктивнішим періодом у житті Еріха Кестнера. За декілька років Еріх Кестнер став однією із найзначніших фігур інтелектуального Берліна. Він публікував свої вірші, коментарі, репортажі та рецензії в різноманітних періодичних виданнях Берліна. Регулярно співпрацював з багатьма щоденними газетами: «Berliner Tageblatt», «Vossische Zeitung» і «Die Weltbühne». Біографи Еріха Кестнера налічують приблизно три з половиною сотні статей, написаних у 1923–1933 роках, але їхня фактична кількість може бути й більшою (багато матеріалів Еріха Кестнера були знищені під час пожежі в його квартирі в лютому 1944 року).

У 1928 році вийшла перша книжка Еріха Кестнера – збірка віршів ляйпцізького періоду під назвою «Серце на талії» («Herz auf Taille», 1928). Потім вийшли ще збірки «Шум у дзеркалі» («Lärm im Spiegel», 1929), «Балади схильності до наслідування» («Ballade vom Nachahmungstrieb», 1930), «Людина дає довідку» («Ein Mann gibt Auskunft», 1930), «Лірична домашня аптечка доктора Еріха Кестнера» («Doktor Erich Kästners Lyrische Hausapotheke», 1936).

У жовтні 1929 році була опублікована перша дитяча книжка Еріха Кестнера «Еміль і детективи» («Emil und die Detektive», 1929), яка й дотепер користується популярністю. Книжка була продана в Німеччина накладом два мільйони примірників і перекладена на шість десятків мов. На відміну від дитячої літератури того часу з його стерильним світом казок, дія роману Еріха Кестнера розгорталася в сучасному великому Берліні. На сучасні сюжети написані і дві інші дитячі книжки Еріха Кестнера: «Крихта та Антон» («Pünktchen und Anton», 1931) і «Еміль і троє близнюків» («Emil und die drei Zwillinge», 1934). Свій вклад в комерційний успіх книжок вніс ілюстратор Вальтер Трір. Тоді ж Еріх Кестнер видав і інші дитячі книжки: «35 травня» («Der 35. Mai oder Konrad reitet in die Südsee», 1932), «Летючий клас» і «Тіль Ойленшпіґель» («Till Eulenspiegel», 1935). Екранізація «Еміля і детективів» у 1931 році режисером Ґергардом Лампрехтом також користувалася шаленим успіхом (проте сам Кестнер був незадоволений сценарієм; пізніше він і сам писав сценарії для кіностудій у Бабельсберзі). Єдиним романом, який має літературне значення, вважається опублікований у 1931 році соціально-політичний роман «Фабіан: Історія одного мораліста» («Fabian. Die Geschichte eines Moralisten», 1931). Написаний майже в кінематографічній манері, роман розповідає про Берлін початку 1930-х років. В описі життя безробітного філолога-германіста Якоба Фабіана Еріх Кестнер виразив темп і суєту того часу на тлі занепаду Ваймарської республіки. Від 1929 до 1929 року Еріх Кестнер мешкав у берлінському районі Вільмерсдорф на Празькій вулиці, а з 1929 до 1944 року – на Рошерштрасе в районі Шарлоттенбурґ.

Після приходу до влади нацистів у 1933 році Еріх Кестнер, на відміну від більшості своїх колег, які критикували націонал-соціалізм, залишився в країні. Він виїздив на деякий час в Мерано та Швейцарію, проте повернувся в Берлін. Еріх Кестнер пояснював свою поведінку, зокрема, бажанням бути очевидцем подій. Окрім того, Еріх Кестнер не хотів залишати самою свою матір. Його декілька разів допитували в ґестапо, він був виключений зі спілки письменників. Його твори були серед тих, що потрапили у вогонь на Опернпляц у 1933 році, як такі, що «суперечать німецькому духові». Еріх Кестнер особисто спостерігав тоді за подіями на площі. Публікація творів Еріха Кестнера у Третьому райху була заборонена. У Швейцарії йому вдалося опублікувати безневинні розважальні романи, зокрема «Троє чоловіків у снігу» («Drei Männer im Schnee», 1934). Як виняток, йому дозволили написати сценарій для фільму «Мюнхгаузен». У 1944 році квартира Еріха Кестнера в Шарлоттенбурзі була зруйнована потраплянням бомби. Щоб не загинути при штурмі Берліна радянськими військами, на початку 1945 року Еріхові Кестнеру вдалося виїхати з кіногрупою начебто на зйомки в Тіроль, у селище Майргофен. Цей час Еріх Кестнер описав у своєму щоденнику «Нотабене 45» («Notabene 45», опублікований у 1961 році).

Після Другої світової війни Еріх Кестнер переїхав до Мюнхена, де керував літературним відділом «Нової газети» («Neue Zeitung») і видавав газету для дітей і молоді «Пінгвін». У Мюнхені Еріх Кестнер присвятив себе і літературному кабаре. Він працював у кабаре «Die Schaubude» (1945–1948) і «Die Kleine Freiheit» (з 1951 року) і на радіо. У цей час він створив чимало номерів, пісень, радіовистав, промов і есеїв, книжку для дітей «Конференція звірів» («Die Konferenz der Tiere», 1949). Тоді ж Еріх Кестнер написав і повість «Дві Лотти» («Das doppelte Lottchen», 1949), яка опосередковано здобула широку популярність завдяки півтора десяткам кіноадаптацій у різних країнах (Німеччина, Великобританія, Індія, Іран, Корея, США, Швеція, Японія), починаючи від знятого наступного ж року після виходу книжки німецького фільму та японської версії «Hibari no Komoriuta» (1951) – до шведського фільму «Tur & retur» (2003).

За все своє життя Еріх Кестнер так і не був одруженим, хоча мав позашлюбні зв’язки. Дві свої останні дитячі книжки «Чоловічок» («Der kleine Mann», 1963) і «Чоловічок і маленька міс» («Der kleine Mann und die kleine Miss», 1967) Еріх Кестнер написав для свого позашлюбного сина Томаса, який народився в 1957 році.

Із драматургічного доробку Еріха Кестнера слід відзначити п’єси «Клаус у шафі» («Klaus im Schrank», 1927) і «Школа диктаторів» («Die Schule der Diktatoren», 1957).

Еріх Кестнер помер 29 липня 1974 року в мюнхенській клініці Нойперлах і похований на цвинтарі св. Ґеорґа в Боґенгаузені.

Еріх Кестнер був лауреатом літературної премії ім. Ґеорґа Бюхнера (1957), отримав Золоту медаль Ганса Крістіана Андерсена (1960), був обраний почесним президентом ПЕН-клубу ФРН.

Українською мовою окремі твори Еріха Кестнера переклали Катерина Гловацька, Ігор Андрущенко, Уляна Гнідець.

Окремими виданнями українською мовою вийшли його книжки «Еміль і детективи. Еміль і троє близнюків. Повість про Чоловічка» (Київ, 1997), «Летючий клас» (Київ, 2007), «Крихта та Антон» (Львів, 2007).

У Ніжині вийшли брошури «Методичні рекомендації з домашнього читання для студентів I курсу німецького відділення за романом Е. Кестнера “Emil und die Detecktive”» (2002) і «Методичні рекомендації з домашнього читання за романом Еріха Кестнера “Фабіан” для студентів 2 курсу факультету іноземних мов» (2004), у Донецьку Лариса Пєсоріна захистила кандидатську дисертацію «Мовні засоби створення комічного ефекту в короткому оповіданні (на матеріалі творів О. Генрі, Е. Кестнера, А. П. Чехова)» (2006).

 

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

- фільми в кінотеатрах України

Партнери