Хорватський і боснійський письменник Анджелко Вулетич (по-хорватськи: Anđelko Vuletić, по-боснійськи так само, по-герцеґовинськи також) народився 6 лютого 1933 року у селі Трембіля біля міста Требінє, тож навіть ця поетична алітерація його родинних місць вплинула на визначення його літературної долі. Народився він у Боснії та Герцеґовині, у тодішньому Королівстві Югославія. Після закінчення середньої школи на малій батьківщині вивчав літературу в югославській столиці на філологічному факультеті Белградського університету. Після воєнного лихоліття в колишній Югославії на початку 1990-х років живе в хорватській столиці Загребі.

Анджелко Вулетич увійшов в літературу як поет, автор романів і драматург. Відомий він і своїми літературно-критичними та полемічними статтями, перекладами з французької мови.

Анджелко Вулетич видав романи «Гірке сонце» («Gorko sunce», 1958), «Деревина з пекельної брами» («Drvo s paklenih vrata», 1963), «Дев’яте чудо на сході» («Deveto čudo na istoku», 1966), «День арешту Віли Вукас» («Dan hapšenja Vile Vukas», 1980), «Страждання молодого кар’єриста» («Jadi mladog karijerista», 1984), «Чудотворна рослина доктора Енґела» («Čudotvorna biljka doktora Engela», 1989), «Розстріл усташа Броза» («Strijeljanje ustaše Broza», 1998). Анджелко Вулетич також написав один роман для дітей – «Каменяр Тадія Теґоба» («Klesar Tadija Tegoba», 1973), який входить до лектури середніх шкіл у Хорватії.

У доробку Анджелка Вулетича є ціла низка поетичних збірок: «Граматика або вигнання» («Gramatika ili progonstvo», 1961), «Єдина надія» («Jedina nada», 1962), «Сім вічних питань» («Sedam vječnih pitanja», 1965), «Королева шляхів» («Kraljica puteva», 1968, вірші в прозі), «Змії лізуть з того боку світу» («Zmije odlaze s onu stranu svijeta», 1967), «Мандрівник на свою відповідальність» («Putnik na svoju odgovornost», 1985), «Коли буду великим, як мурашка» («Kad budem velik kao mrav», 1977), «Кросворд читання долі» («Križaljka za čitanje sudbine», 1985), «Повторний іспит» («Popravni ispit», 1989), «Бджола і куля» («Pčela i metak», 1995), «Листи небесному грому» («Pisma nebeskom gromu», 1996), «Сараєво, а сонце сходить» («Sarajevo a zalazi sunce», 1996), «Тайна вечеря» («Tajna večera», 1997), «Нитки й мотузки» («Konci i konopci», 2011).

Декілька разів виходили вибрані поетичні твори Анджелка Вулетича: «Поезія» («Poezija», 1971), «Кипарис на батьківщині» («Čempres u zavičaju», 1980), «Вибрані вірші» («Izabrane pjesme», 1999).

Перу Анджелка Вулетича належить декілька п’єс, зокрема «Андрія Гебранґ» («Andrija Hebrang», 1990) та «Улюбленець партії Бухарін» («Miljenik partije Buharin», 1987).

У своїй поезії Анджелко Вулетич твердо вирішив оспівати підряд всі основні елементи світобудови (воду, вогонь, повітря тощо), відмінки, дієслівні форми та правопис. Його вірші є різновидом автоматичних текстів на задані теми, схематизованою грою прислів’ями та приказками, безсенсовною словогрою, звуковими асоціаціями, позбавленими будь-якого смислу, окрім смислу жесту. Анджелко Вулетич є поетом модерної та вільної версифікації, а на думку З. Глущевича, не він служить версифікації, а вона йому. Поезія Анджелка Вулетича здобула визнання й розголос у світі. Зокрема, французька критика писала, що безсумнівно можна стверджувати, що в особі Анджелка Вулетича маємо великого поета, чия поезія захоплює нас дивним поєднанням дійсності та прагнення безконечності.

На своєму довгому шляху Анджелко Вулетич пройшов модерну поетичну школу, в якій ліричне ставлення до навколишньої дійсності (та й до світу загалом) поглибилося метафізичними мотивами із сильною рефлективністю, базованою на багатій і суґестивній метафориці. Моральні дилеми, які виникли у прірвах між явою та сном, уводять і прозу Анджелка Вулетича в його поетичний світ.

Українською мовою збірку віршів Анджелка Вулетича «Великий, наче мурашка» переклав Леонід Талалай, вийшла вона в Києві в 1997 році.