Головна\Події\Культура

Події

04.02.2018|15:06|Іван Лучук

Багатодітний автор чеського національного гімну

Йозефу Каєтану Тилю виповнюється 210 років



 

Чеський письменник Йозеф Каєтан Тиль (по-чеськи: Josef Kajetán Tyl) народився 4 лютого 1808 року в місті Кутна Гора, в центральній Богемії, в Середньо-Чеському краї (за 60 км на схід під Праги). Його батько, який в офіційних записах значився як Till, Tille, Tylli абоTýl, був музикантом 28-го піхотного полку, мати Барбора була дочкою мельника Іґнаца Краліка. Вони одружилися 15 листопада 1807 року. Батько покинув армію в 1809 році і став працювати кравцем. Прізвище Till Йозеф Каєтан змінив на Týl у 1825 році, а на Tyl щойно у 1838 році. Від 1822 року Йозеф Каєтан Тиль навчався у Староміській гімназії в Празі, у 1827 році продовжив навчання в гімназії в місті Градец Кралове, де познайомився з Вацлавом Климентом Кліцперою. Після закінчення гімназії (1828) навчався на філософському факультеті Карлового університету в Празі. Студій не закінчив. Йозеф Каєтан Тиль вступив до Гілмаровго мандрівного театрального товариства, де ближче познайомився з Маґдаленою Форхгаймовою (1803–1870), акторкою й оперною співачкою, з якою він у 1839 році одружився. Після двох років роботи у мандрівній трупі повернувся до Праги. У Празі отримав посаду бухгалтера (fourier) у військовій канцелярії 28-го піхотного полку, де працював до 1842 року. Вільний час він присвячував театру та журналістиці. Від 1833 року Йозеф Каєтан Тиль практично очолював редакцію часопису «Колись і тепер» («Jindy a nyní»); цей часопис після 1834 року змінив назву на «Квіти» («Květy»). Редагував його до 1836 року, а також у 1840–1845 роках. Потім, у 1840–1842 роках видавав часопис «Властиміл» («Vlastimil»), у 1846–1849 роках видавав часопис «Празький кур’єр» («Pražský posel»). У 1849 році намагався заснувати газету для села – «Сільські вісті» («Selské noviny»), але ця спроба виявилася невдалою. У 1833 році, разом із Карелом Славоєм Амерлінґом, Ф. Діттріхом, групою літераторів із кола «Квітів» В. Філіпеком, Ф. Гейнішем, Карелом Гінеком Махою та іншими, Йозеф Каєтан Тиль заснував Каєтанський театр (Kajetánské divadlo), який давав вистави на Малій Страні в будинку пана Арбайта. Театр був орієнтований на освіченіші верстви суспільства, протягом його чотирирічного існування відбулося двадцять п’ять вистав, головно вітчизняних драматургів (Кліцпера, Штєпанек та ін.).

21 грудня 1834 року на сцені Ставовського театру (Stavovské divadlo) відбулася прем’єра комедії Йозефа Каєтана Тиля «Фідловачка» («Fidlovačka»; фідловачка – це весняне народне гуляння в Празі), у якій вперше пролунала пісня «Де є мій дім» («Kde domov můj»), якій згодом судилося стати гімном Чеської республіки (за часів Чехословаччини це була лише одна частина чехословацького гімну, а другою, словацькою частиною, був текст на слова Янка Матушки).

У 1835 році Йозеф Каєтан Тиль згуртував аматорський колектив, який грав чеські вистави на сцені Ставовського театру. У 1846 році він перейшов на роботу до Ставовського театру, де працював драматургом. Директор Гофман призначив його керівником чеських вистав, він завідував репертуарною частиною чеського відділку (театр давав вистави німецькою та чеською мовами), на цій посаді він пропрацював до 1851 року. У цей час Йозеф Каєтан Тиль досяг піку своєї кар’єри, всі його твори були видані, він отримав премію Матиці чеської та золотий перстень літератури, його називали улюбленцем чеського народу. У цей час Йозеф Каєтан Тиль також виступає організатором чеського культурного життя. У революційний 1848 рік долучився і до політичної діяльності. Він був членом Свято-Вацлавського комітету, учасником Слов’янського з’їзду. На виборах 1848 року Йозеф Каєтан Тиль був обраний до австрійського конституційного райхстаґу. Щоб утримувати велику родину, Йозеф Каєтан Тиль намагався підлеститися до влади текстами про монарха (наприклад, написав прославну подяку за невдалий атентат на цісаря Франца Йозефа І 18 лютого 1853 року). Але й це йому не допомогло, а борги й далі зростали. У той час він нажив чимало ворогів і був звільнений з театру. Потім перейшов до мандрівної трупи Цольнера, тяжко занедужав і врешті помер 11 липня 1856 року у місті Пльзень.

Йозеф Каєтан Тиль був драматургом, прозаїком, журналістом, актором, режисером, літературним і театральним критиком. Завдяки своїй багатогранній і невтомній діяльності Йозеф Каєтан Тиль увійшов до чеської історії як один із будителів національної свідомості; багато зробив для формування сучасної чеської нації. Діяльність Тиля як прозаїка і навіть як журналіста не зробила стільки для розвитку національної культури, як діяльність драматургічна, театральна й організаційна (і в культурному, і в політичному аспекті). У часи майже повного панування німецькомовних вистав Йозеф Каєтан Тиль працював у нечисленних чеських трупах (іноді й очолюючи їх, як-от Каєтанський театр у 1834–1837 роках). Найкращими в доробку Тиля вважаються ті його п’єси, в яких значними є казкові мотиви: «Вперта жінка» («Tvrdohlavá žena», 1849), «Лісова панна» («Lesní panna», 1850), «Їржикове видіння» («Jiříkovo vidění», 1849), «Страконицький дудар» («Strakonický dudák», 1847). Останні дві драми відзначаються мотивами уславлення патріархальних, традиційних засад народного життя. Проте є в нього не тільки казкові, а й історичні драми («Драгомира та її сини» – «Drahomíra a její synové», 1849; «Ян Гус» – «Jan Hus», 1848; «Жижка з Троцнова» – «Žižka z Trocnova»; «Містяни та студенти» – «Měšt’ané a studenti», 1850) і навіть п’єси з сучасного йому життя: «Дочка палія» («Paličova dcera», 1847), «Банкрут» («Bankrotář», 1848), «Кутногорські рудокопи» («Kutnohorští havíři», 1847). Є в доробку Йозефа Каєтана Тиля чимало й інших п’єс.

Із прозових творів Йозефа Каєтана Тиля варто згадати хоча б новели «Розіна Рутгардова» («Rozina Ruthardova», 1839) і «Кутногорський декрет» («Dekret kutnohorský», 1841), автобіоргафічні оповідки «Шматки мого серця» («Kusy mého srdce», 1844).

Коли Йозеф Каєтан Тиль одружився з Маґдаленою Форхгаймовою, то чекав від неї дитину. Але дитина народилася мертвою, а Маґдалена після того вже не могла мати дітей. Він нав’язав інтимні стосунки з Маґдалениною молодшою сестрою Анною Форхгаймовою-Райською (1824–1903). Так виник дивний любовний чи навіть подружній трикутник із двома сестрами. Йозеф Каєтан Тиль зі своєю коханкою Анною народив семеро дітей, яких виховувала його дружина Маґдалена. На час смерті Тиля у нього було чотири неповнолітні доньки, три сини (Йозеф Отакар, 1843–1907; Ян Станіслав, 1845–1890; Франтішек, 1853–1902), а наймолодший син Йозеф Каєтан народився небавом після його смерті. Дві його дочки, найстарша Марія Елеонора (1848–1868) і Елішка (1850–1909) були акторками. Після смерті Йозефа Каєтана Тиля Анна Форхгаймова-Райська вийшла заміж за письменника та журналіста Йозефа Ладислава Турновського (1837–1901), також театрального діяча.

Коли я писав цю статтю, то поцікавився, зрозуміло, чи існує український переклад вірша Йозефа Каєтана Тиля «Де є мій дім», перша строфа якого стала чеським національним гімном. Позаяк українського перекладу не виявилося, то мені самому довелося це надолужити. Я підготувався, всебічно вивчив питання, і за якихось кільканадццять хвилин натхненно переклав цього вірша:

 

Де є мій дім,

де є мій дім?

Тече вода по рівнинах,

шумлять бори на вершинах,

у саду весна цвіте,

рай на землю тут зійде.

Чарівна моя країна,

земля чеська – то мій дім,

земля чеська – то мій дім!

 

Де є мій дім,

де є мій дім?

В краю милім і блаженнім

у творінні цілоденнім

люди в злагоді живуть,

щастя-доленьку кують.

Чехія – моя родина,

поміж чехів є мій дім,

поміж чехів є мій дім!

 

(Переклав Іван Лучук).

 

Позаяк за часів Чехословаччини (такої чи сякої) перша строфа пісенного вірша «Де є мій дім» була заодно і першою (чеською) частиною спільного чехословацького гімну, а другою частиною був вірш «Над Татрами громи», автором якого є (зрозуміло, що словацький) поет Янко Матушка, то я не міг залишити поза увагою і ту другу частину, для повноти картини, так би мовити. Українського перекладу словацького гімну також не виявилося, то я заодно надолужив і це. Якщо чеський трохи більший за обсягом гімн пішов мені легко, вистачило на це кільканадцяти (а то й до десяти) хвилин натхнення, то зі словацьким гімном було складніше. Спершу він взагалі видався мені тупиковим у сенсі адекватного перекладу українською. Але ж натхнення річ тонка, то я таки дочекався його після кількох викурених цигарок, і тоді «пацєкла»:

 

Над Татрами громи,

блискавиці, мряки.

Ми їх проганяймо,

долю здобуваймо,

оживуть словаки.

 

Наша батьківщина

досі міцно спала.

Громи грізно грають,

штурхають-штовхають,

щоби вже вставала.

 

(Переклав Іван Лучук).

 

До тієї вже згаданої всебічної підготовки входило і прослуховування виконання як чеського, так і словацького гімнів. Ютуб допоміг. У мене склалося таке дилетантсько-музичне враження. Якщо чеський гімн доволі інфантильний і млявий, то словацький натомість динамічний, запальний. Коли слухаєш чеськи гімн, то уявляєш, що якась золотоволоса флегматична красуня серед лужків плете віночки з весняних квітів і знічев’я наспівує-запитує – де ж є її дім? Це не є наругою над національними святинями, боронь Боже. Бо фальшування національних святинь переслідується законом. А фальшування своїх внутрішніх відчуттів переслідується своїм же ж внутрішнім законом. Чесність із собою, словом. А от коли слухаєш словацький гімн, то уявляєш собі якогось розбишаку Яношіка, який серед стрімких гір співає-реве про дикі громи. Отак воно.

 

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

- фільми в кінотеатрах України

Партнери