Головна\Події\Культура

Події

01.02.2018|23:16|Іван Лучук

Він ще й із давньогрецької перекладає. Александару Ґаталіці виповнюється 54 роки

Сербський письменник Александар Ґаталіца (по-сербськи: Aлександар Гаталица, Aleksandar Gatalica) народився 1 лютого 1964 року у столиці Сербії Белграді. Закінчив відділення світової літератури філологічного факультету Белградського університету (1989). Письменник, перекладач із давньогрецької і музичний критик.

Як письменник у літературі Александар Ґаталіца заявив про себе у 1993 році і дотепер опублікував понад десяток книжок. Проза Александара Ґаталіци перекладена на понад десять європейських мов. Александар Ґаталіца вперше переклав сербською мовою чотири грецькі драми («Алкестида», «Вакханки» й «Іфігенія в Авліді» Еврипіда, «Едіп у Колоні» Софокла), а також поетичну спадщину тих поетів, чий збережений доробок не був повністю перекладений сербською мовою (Мімнерм, Солон, Сапфо). Як музичний критик писав рецензії для газет «Голос суспільності» («Глас јавности») у 2000–2002 роках і «Вечірні новини» («Вечерње новости») у 2002–2008 роках. Одружений, має одну дитину.

Александар Ґаталіца обіймав чимало посад, виконував різноманітні функції. Він був редактором серії «Європа» (1995–1997), редактором шпальти «Світова література» в газеті «Сьогодні» («Данас») (1999–2002), упорядником мультимедійного CD-рому «Contemporary Serbian Art» (2000), членом Управи Сербського ПЕН-центру (2001–2010), членом Правління Європейського руху Сербії (2001), заступником голови Європейського руху Сербії (2003–2011), редактором «Річника сербської літератури» («Годишњак српске књижевности») Сербського ПЕН-центру (2002–2006), упорядником видання «Хто є хто» («Who’s who») Сербського ПЕН-центру (2005), членом Музичної ради радіо й телебачення Сербії (2005), мистецьким директором Опери й театру «Мадленианум» (2006), редактором додатка «Блиц књига» до газети «Блиц» (2008), редактором новин культури інформаційної програми радіо й телебачення Сербії (2009–2013), керівником Фундації Народної бібліотеки Сербії (2012); від 2013 року обіймає посаду керівника відділу культурних програм і зв’язків із громадськістю Народної бібліотеки Сербії.

Александар Ґаталіца є автором романів «Лінії життя» («Линије живота», 1993), «Вивороти» («Наличја», 1995), «Кінець» («Крај», 2001), «Еврипідова смерть» («Еурипидова смрт», 2002), «Невидимий» («Невидљиви», 2008), «Велика війна» («Велики рат», 2012). За роман «Велика війна» Александар Ґаталіца отримав престижну премію тижневика «НИН» («Недељне информативне новине») за найкращий роман 2012 року. У висновку журі цієї премії сказано, що роман Александара Ґаталіци відрізняється від інших мистецькою ревізією ставлення до Першої світової війни. Прослідковуючи долі сотень славних і анонімних героїв і комбінуючи фантастичне з документальним, Александар Ґаталіца створив переконливу картину переломних подій світової історії. Всупереч локальним і традиційним поглядам на минуле, Александар Ґаталіца використовує історію як живий терен людського досвіду, довгої загибелі та незгасної надії. «Велика війна» починається, коли на стіл доктора Мехмета Ґраха для розтину потрапляють тіла ерцгерцоґа Франца-Фердинанда та його дружини. Основою роману є документ, все решта є чистою белетристикою про час, який його справжні учасники зробили переломним. Самі літературні герої роблять цей роман великим. У романі понад 70 персонажів, від коронованих осіб, воєначальників, фельдмаршалів до кельнерів, атентаторів і шпигунів; дія відбувається від Единбурґа в Шотландії до Одеси в Україні. Поміж реальних історичних особистостей зустрічаються Мата Харі, найвідоміша шпигунка Першої світової війни, фельдмаршал австро-угоської армії фон Бойна (за походженням серб), Ґійом Аполлінер, поет і герой. І вигадані герої наче насправді існували – Ліза Цестюхіна, російська медсестра, Ганс Дітер Віс, найвідоміший донжуан тієї війни, й багато інших. З історичних особистостей найвиразнішим характером є сербський король Петар Перший Караджорджевич. Із вигаданих персонажів слід згадати Мехмеда Їлзида, торговця орієнтальними та європейськими спеціями, який у великій війні втратив усіх своїх п’ятьох помічників, одного за другим. На початку оповіді бачимо, якою подією для кожного героя розпочалася Велика війна.

Вийшли збірки оповідань Александара Ґаталіци «Мімікрії» («Мимикрије», 1996), «Вік» («Век», 1999), «Найкращі оповідання Александра Ґаталіци» («Најлепше приче Александра Гаталице», 2003), «Белград для іноземців» («Београд за странце», 2004), «Діалог з ілюзіями» («Дијалог са опсенама», 2006), «Денник переможених будівничих» («Дненик поражених неимара», 2006).

Найбільшого розголосу набули перші дві збірки оповідань Александара Ґаталіци. Збірка псевдооповідань «Мімікрії» є чимось схожим на дайджест нагадувань про тих авторів, чий внесок в історію інтертекстуальності неможливо було передбачити. Кожне з семи оповідань приписане іншому авторові, всі вони мають істинну чи хибну схильність до грайливої інтертекстуальності. «Мімікрії» є постмодерністською симуляцією, вони всупереч очікуванням за правилом двократної неґації пропонують можливість нового погляду на таємницю творення.

Збірка «Вік» має підзаголовок «Сто одне оповідання одного століття» («Сто једна прича jедног века»), який має й інше авторське формулювання: «Сто одна розповідь про історію, події, звичаї людей, прагнення та незвичайності ХХ століття» («Сто једна повест о историји, догађајима, обичајима, људима, тежњама и необичностима XX века»). Це прозовий проект, у якому кожне оповідання присвячене одному рокові століття, а простір оповіді охоплює все, в чому ХХ ст. залишило виразний слід. Через героїв цих оповідань проходять усі суспільно-політичні катастрофи ХХ ст., їхні долі – наче трагічні балади того часу, в якому владарюють голод, смерть, неправда, самотність і обман.

Александар Ґаталіца написав п’єсу «Шпилька з двома головками» («Чиода са две главе», 2009), поставлену в Белградському драматичному театрі, у 2011 році здійснив драматичну обробку роману Франца Кафки «Процес».

Александар Ґаталіца видав книжки про музику «Чи розмовляєте класично? (музичні есеї 1989–1992)» («Говорите ли класични? (музички есеји 1989–1992)», 1994), «Чорне і біле (біографії піаністів стерео-ери)» («Црно и бело (биографије пијаниста стерео-ере)», 1998), «Рубінштейн проти Горовіца і навпаки» («Рубинштајн против Хоровица и обрнуто», 1999), «Золота ера піанізму» («Златно доба пијанизма», 2002), «Квадратура нот (есеї та рецензії 1997–2004)» («Квадратура нота (есеји и критике 1997–2004)», 2004), «Анекдоти про великих музикантів» («Анегдоте о великим музичарима», 2010).

Александар Ґаталіца видав такі книжки власних перекладів із давньогрецької: «Три грецькі трагедії» («Три грчке трагедије», 1993), куди увійшли «Прометей закутий» Есхіла, «Цар Едіп» Софокла та «Алкеста» Еврипіда, «Мистецька лірика давньої Греції (Поезія Алкея, Сапфо й Анакреонта)» («Уметничка лирика старе Грчке (Поезија Алкеја, Сапфе и Анакреонта)», 1994), «Два ямбописці (Поезія Архілоха та Гіпонакта)» («Двојица јамбичара (Поезија Архилоха и Хипонакта)», 1998), «Еллінська поезія (від Тіртея до Анакреонта)» («Хеленска поезија (од Тиртеја до Анакреонта)», 2003), «Вибрані драми Еврипіда» (2007), «Цар Едіп» і «Едіп у Колоні» Софокла (2011).

Александар Ґаталіца упорядкував видання «Документальний фільм про життя документаліста. Владан Слієпчевич, 1930–1989» («Документарац о животу документаристе (Владан Слијепчевић 1930–1989)», 1997), «Літературний експрес Європа 2000» («Књжевни воз Европа 2000», співупорядники – Віда Огнєнович і Владислав Баяц, 2001), «Книга фантастичного оповідання» («Просветина књига фантастичне приче», видавництво «Просвета», 2004), «Сербські оповідання», видані французькою мовою («NouvElle prose Serbe», Париж, 2004).

Александар Ґаталіца став лауреатом низки літературних премій. За роман «Лінії життя» отримав премію ім. Мілоша Црнянського (1994) і премію «Giorgio la Pira» (2001), за збірку «Вік» – премію ім. Іво Андрича за найкращу збірку оповідань сербською мовою (1999) і премію «Umberto Saba» (2010) за італійське видання збірки, за п’єсу «Шпилька з двома головками» – премію Товариства драматичних митців (2002), за роман «Невидимий» – премію ім. Стевана Сремаца (2009), за роман «Велика війна» – премію ім. Меші Селімовича (2012).

Українською мовою окремі твори Александара Ґаталіци (із книги «Вік: сто одне оповідання одного століття»: «Одна хвора родина», «Обід», «Автопортрети», «Вдівець і сардини») переклав Іван Лучук.

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

22.10.2020|19:10
Букмоль запустив письменницький конкурс для підлітків #безпробілів!
22.10.2020|10:25
Андрій Любка працюватиме в Чернівцях над есе про Пауля Целана
22.10.2020|10:07
Додатковий тираж книжки Вахтанга Кіпіані "Справа Василя Стуса" складе 15 тис. екземплярів
22.10.2020|07:43
«Видавництво 21» представить книгу одного із найкращих сучасних представників школи польської репортажистики
21.10.2020|15:12
У кінці жовтня побачить світ книга «Пауль Целан. Біографія юності поета»
21.10.2020|09:05
У видавництві #книголав вийде збірка прози Марка Лівіна «Зелена, 19» Входящие
21.10.2020|08:30
Любов Купцова: Близькі кличуть мене Білкою, кажуть, що за характер, а не за руде волосся…
20.10.2020|21:08
Оголошено імена переможців Молодої Коронації-2020
20.10.2020|20:59
Геніальна людяність Айдарбека Сарманбетова
20.10.2020|20:29
“Перманентна революція” Аліси Ложкіної виходить у перекладі англійською


Партнери